Доля нам довірила бути світлом світу. Не дайте темряві знищувати вас
Щороку у період «Євробачення» я перетворююсь на адвоката українських представників на конкурсі. Навіть тих, з якими не знайома, і тих, хто ніколи не дякує.
Бо справа не у персоналіях.
Понад 30 років я і команда «Територія А», а також багато наших колег, бʼємося у прямому і переносному сенсі за українськість інформаційного і музичного простору.
Переконуємо суспільство, що наше мистецтво – найкраще, бо наше, або ж (якщо не перебільшувати) – то безумовно чудове, яскраве, талановите, самобутнє, сповнене сенсами.
З року в рік на «Євробаченні»
Україна гідно представляє нашу музичну індустрію. Багатомільйонна аудиторія (якій не до нашої війни, бо у них своє життя і свої проблеми) бачить, що ми живемо, боремося, творимо. Ця аудиторія підтримує Україну, слухає нашу музику, бажає удачі нашим музикантам, перетворює їх із локальних артистів на відомих поза межами України. Мільйонні перегляди і прослуховування українських пісень дають можливість нашим артистам і авторам отримувати роялті (пасивний дохід), з яких митці платять податки (це відбувається автоматично, якщо ви цього не знали). Цей дохід дає поштовх артистам рухатися активніше, дає впевненість у собі. А їхня відомість дозволяє доносити правду про війну тим, кого вона не стосується і не цікавить.
Це суттєва частина української культурної дипломатії. Це можливість збирати донорські кошти не лише з українців, а й з аудиторії та міжнародних організацій, які раніше не цікавилися українськими проблемами. Зрештою, це нові контракти і горизонти для творчості.
Успіх одного українця – це успіх цілої країни. Кожен артист (митець), який стає впізнаваним, завдяки міжнародним конкурсам, – це ще один голос правди і сили. Навіть, якщо це світлий голос Данила Лещинського (соліст), якщо це трепетна, зворушлива із внутрішнім нервом пісня Валентина Лещинського (гітарист гурту і автор пісні). Навіть якщо це історія Маленького Принца (за Екзюпері, якщо ви читали), який рятує планету любовʼю і порядком.
Ці двоє близнюків одержимо хотіли на «Євробачення» і здійснили свою мрію. Вдало представили Україну, отримали 9 місце.
Федір Ходаков (барабанщик гурту) – син українського захисника. Російські окупанти зруйнували будинок Христини Стариковоі – бек-вокалістки гурту Ziferblat у Мирнограді на Донеччині.
«Молитовна пташка» – це їхнє спільне прагнення української Перемоги, промовлена не зброєю, а іншими засобами (емоцією, музикою, кольором, образами, світлом, чорними драматичними паузами, які переривають цю яскраву ідилію і додають композиції трагізму). Але щоб це побачити і відчути – треба перестати повторювати чужі фрази про бездарність і безсенсовість, які вкидає російський ворог і якому відіграють хороші українці.
Цікаво, як ті, хто протягом 3 місяців паплюжать найпублічніший на цьому етапі український проєкт, збираються переконати молодь НЕ СЛУХАТИ російську музику, а любити своє?
Може, досить влаштовувати у соцмережах танці під дудку росії? Може, час навчитися цінувати своє не декларативно, а по-справжньому, з усією силою і любовʼю одне до одного. Під час геноцидної війни – це найголовніше.
І важливі слова із пісні:
«Доля довірила світ
Останнім із нас…»
Хіба це не про наших захисників? Хіба це не про нашу країну, яка живим щитом стоїть між світлом і темрявою?
Розумію, що ми всі знервовані, перевтомлені. Але нам є на кого спрямовувати свою лють – у нас є ворог. Йому надсилайте свою ненависть і зневагу.
Будьмо мудрими і стійкими. Доля нам довірила бути світлом світу. Не дайте темряві знищувати вас.
Матеріалом для публікації став пост Анжеліки Рудницької у фейсбуці.
