14 червня буде повторне голосування проти упц мп в Зимному: прийдіть під сільську раду, покажіть, що ви вимагаєте від української влади працювати на Україну

Українці не маса, якою можна керувати і ми довели це вже неодноразово. 14-го червня буде повторне голосування проти упц мп в Зимнівській селищній раді. Там вже обіцяли представників з області, обіцяли журналістів. Думаю, що будуть цирки. Але ті з вас, хто проти московської церкви – прийдіть під сільську раду. Нагадайте владі, на кого вона працює. Покажіть, що ви не маса, якою можна вертіти.

У школі я не дуже любила історію. Хоча в нас були дуже круті вчителі. Валентин Миколайович – взагалі був мій топ. Я всі його уроки слухала із відкритим ротом. Але я не вчила історію. Я її зубрила. Не розуміла історію. Просто ледь не напам’ять вичитувала параграфи, а потім після контрольної забувала.

Бо розуміти, думати, аналізувати – це дуже багато зусиль. Простіше не вникати. Тим більше, що треба бігом зробити уроки і йти помагати батькам на полі. В селі завжди купа роботи. На городі. В садку. В хліві. На подвір’ї. На дровітні. А в неділю можна буде піти десь з сусідськими малими (тобто з іншими Юрчуками і Ларисою) на берег, або з Колькою Вознюком і Катькою Мельничучкою лазити на стройці. І ясно що, коли ти в роботі або в гульках – тобі нема коли думати.

Потім ти виростаєш – а кількість роботи росте разом з тобою. І ти маєш часом ті вихідні, чи празник, і тобі знову не хочеться думати. Бо ти хочеш нарешті поїсти доброї їжі, зустрітися з родичами, випити 50 грамів, може раніше піти полежати. Та і про що думати? Я ж маленька людина, яка нічого не вирішує. Наші батьки і наші діди були маленькими людьми.

Радянський союз за них вирішив, що ти маєш бути частинкою системи. Бо колективна більшість – то ж важливіше за твій добробут, за твої бажання, за твоє щастя. Ти – маленька людина. За тебе вирішать «нагорі» – який шарф тобі пов’язувати в піонерському таборі, в яке училище іти вчитися, по якому направленні іти працювати. Ти – частина великої системи. І тільки люди «нагорі» знають, як краще. Їм видніше.

Роками і поколіннями нас годували чужими рішеннями. Виховували сіру масу. Бездумну масу. Погодливу масу. Тому в росії і досі ніхто не виступає проти влади. Ніхто не виступає проти війни. Бо там маса перемогла.

Україна – це ж не маса. І хоч я не дуже колись вчила історію (до 24-го лютого 2022) я добре знаю – за що боролися козаки, за що воювали УПА, за кого помирали мої предки тисячами і сотнями тисяч, за що їх катували, вбивали, вивозили в табори. За СВОБОДУ.

Українці – це не маса. У нас в генах тече любов до нашої країни і любов до свободи. Свободи жити. Свободи думати. Свободи приймати рішення. Тому у нас був Майдан. А потім ще один. Тому ми не здалися русні у 2014 і знову у 2022. Тому ми не здаємося зараз.

Здатися може бездумна маса. Маса, якою керують інші. Маса, яка не аналізує. Не ставить питань. Не піддає сумніву рішення і дії своєї влади. Бо для маси – влада – це цар і Бог. А для людини, яка думає і аналізує – влада, це люди яких Я обираю, люди, за яких Я голосую, люди яким Я довіряю виконувати від мого імені роботу в громаді/області/державі, люди, яким Я плачу зарплату.

Саме про останнє хочу зараз поговорити. Недавно мені розказали історію з діалогу в селі «шо та Юрчучка добивається? Шо вона? Приїде зі свого Львова і буде новим Головою? Чи хоче розсварити село між собою?»

Відповідаю: Я. Хочу. Щоб. Ви. Думали. Кожен з вас, хто платить податки із зарплати, з усіх товарів (ПДВ), з усіх квитків на маршрутку, комунальних послуг і тд. Кожен з вас, який кожен день працює і ВІДДАЄ частину своїх грошей напряму чи опосередковано у ДЕРЖБЮДЖЕТ – платить зарплату владі. Платить зарплату кожному депутату і голові (чи секретарю і голові, якщо депутати не отримують зп). Тому кожен з вас має право вимагати належного виконання роботи.

Якщо я маю магазин і наймаю туди продавця – то я хочу, щоб продавець добре робив роботу, не крав, був ввічливим із клієнтами і не приводив за руку в магазин грабіжників.Я плачу продавцеві зарплату. Я маю право ВИМАГАТИ належного виконання роботи. Якщо я обираю депутатів і Голову – то я хочу, щоб вони працювали на благо країни, в якій я живу.

І якщо в країні війна – то вони не можуть «приводити за руку» вбивць моєї країни і ворогів. Вони не можуть працювати на Україну і в той самий час підтримувати російську церкву. московський патріархат – це вже об’єктивно, з фактами, прикладами, судами і купою випадків колабораціонізму – визнана проросійська структура. Система, яка працює не на Україну, а на ворога. Роками. Десятками років. Українська церква – це дуже важливо. Але це лише один із прикладів.

Я не претендую на посаду Голови. Я хочу, щоб ми думали головою. Я хочу, щоб кожен з вас нарешті зрозумів і прийняв, що влада працює на кожного з нас. Замулена річка. Розбита дорога. московська церква. Це те – що не має права бути.

І коли ми почнемо про це говорити, піднімати незручні питання, сумніватися, обговорювати, вимагати – тоді у нас буде майбутнє. Бо тоді ми не маса. Тоді у нас навіть глибоко на підсвідомості не буде з’являтися фраза, яку в інтерв’ю сказала тьотя Люба Вишняк: «хто я така, щоб вирішувати за церкву». Ти. Людина. Яка. Працює. На. Український. Народ.

Розкажу наостанок невеличку історію. Ви знаєте, що моя мама раніше теж ходила в той монастир. І в нас було дуже багато розмов, сварок, сліз, аналізів, діалогів допоки ми не прийшли до розуміння і прийняття. І якось я її спитала:

– Мам, нащо нашому селу на 1000 людей вертолітний майданчик за 290 мільйонів гривень?

– я про то не думала, вони ж там нагорі вирішили.

– а ти питала?

– Ну то ж їхнє рішення.

– А ти що про то думаєш?

– Ну я про то не думала.

– Але я тебе зараз прошу подумати. Я тебе як людину просто питаю. Твою думку. В селі треба вертолітний майданчик за 290 мільйонів доларів?

– Ні.

Нащо я описала цей приклад? Бо це моя мама, яка живе все життя в цьому селі, яка все життя бере участь у всьому, в чому тільки можна, яка активна, яка любить це село, яка знає кожну людину і кожну дитину, яка працює на керівній посаді. І вона – не задумується про 290 мільйонів. Бо «це хтось десь вирішив». Але ж ці гроші пішли із держбюджету. З податків, які платить в тому числі і моя мама. І я просто прошу її думати. Ставити питання. ДУМАТИ. І те саме я прошу кожного з вас. Кожного з нас.

14 червня буде повторне голосування проти упц мп. Там вже обіцяли представників з області, обіцяли журналістів. Думаю, що будуть цирки. Але ті з вас, хто проти московської церкви – прийдіть під сільську раду. Нагадайте владі, на кого вона працює. Покажіть, що ви не маса, якою можна вертіти. Покажіть, що ви думаєте. Покажіть, що ви не приймаєте російської церкви. Покажіть, що ви вимагаєте від української влади працювати на Україну!

Джерелом для публікації став пост Світлани Юрчук у фейсбуці