Як демографія змінює систему освіти України

До 1 вересня залишилося менше місяця. Школи вже сформували класи, знають, скільки в них буде учнів і, відповідно, вчителів. Хоча офіційно прийом документів іще триває, та головне вже зрозуміло: українські школи порожніють, і цього вересня за парти сяде ще менше дітей, аніж торік. Особливо тривожна тенденція — у перших класах. І це демографічна реальність, у якій нашій системі освіти доведеться жити щонайменше найближчий десяток років. Вона змінює не лише кількість першокласників, а й усю систему освіти — від дитячих садків до університетів.

Про це інформує ZN.ua.

Першокласників стає менше

2026/2027 навчального року в Україні фіксується критичне зменшення кількості першокласників порівняно з попередніми роками. Але було б помилкою пояснювати цю ситуацію лише війною. Так, після повномасштабного вторгнення багато дітей разом із батьками виїхали за кордон або у відносно безпечні регіони. Однак народжуваність в Україні почала падати ще у 2020–2021 роках.

Очікується, що 2029/2030 навчального року кількість першокласників зменшиться на 30–33% порівняно з 2025/2026 роком. Про це в коментарі кореспонденту Укрінформу розповіла заступниця міністра освіти і науки Надія Кузьмичова.

Ця тенденція до зменшення кількості першокласників (а отже, і школярів) зберігатиметься. Українські школи дедалі більше порожнітимуть. За даними Мін’юсту, в першому півріччі 2026 року порівняно з аналогічним періодом 2025 року кількість новонароджених зменшилася на 16%. А порівняно з довоєнним періодом — майже удвічі. Ці діти мають піти до першого класу 2033 року.

Найстрімкіше народжуваність падає сьогодні у прифронтових регіонах: на Донеччині вона скоротилася вдвічі, у Запорізькій області — втричі. Але у відносно безпечних регіонах вона теж доволі відчутна. Так, наприклад, на Вінниччині, Тернопільщині та Львівщині народжується на 20% менше немовлят. І це означає, що вже незабаром ці зміни відчує вся освітня система країни.

Чому однакових рішень для всіх шкіл не буде

Менша кількість першокласників — це лише частина картини. Демографічний спад уже змінює всю шкільну мережу. За даними дашборду МОН «Освітні індикатори: національна перспектива», середня наповнюваність класів в Україні сьогодні — 15,7 учня. Але за цією цифрою приховано дуже різні ситуації: від 12,9 учня у середньому в одному класі в Тернопільській області до 25,7 — у Києві.

Найнижча середня кількість учнів у класах — у Тернопільській, Сумській, Чернігівській, Миколаївській, Хмельницькій, Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській, Черкаській та Житомирській областях. І це означає, що для цих регіонів характерний вищий ризик реорганізації або укрупнення малокомплектних шкіл через демографічний спад і високу вартість утримання мережі шкіл.

Водночас висока наповнюваність класів не завжди означає сприятливу ситуацію. У Києві та Київській області вона зумовлена концентрацією населення та високим попитом на місця у школах. Тим часом одні школи, розташовані в густонаселених спальних районах, набирають більше учнів, а інші не завжди можуть відкрити перший клас.

У частині прифронтових регіонів причина великої концентрації учнів в одній школі інша — деякі заклади освіти припинили функціонування через безпекові умови, тому учні переходять до тих шкіл, які продовжують працювати.

Це означає, що українська шкільна мережа функціонує в дуже різних умовах, а отже, потребує різних управлінських рішень. Єдиного для всіх рецепту немає. Якщо для одних громад головне питання — як зберегти школу для своїх дітей, бо класи щороку меншають, то для інших (особливо для великих міст) — де знайти місце для всіх учнів.

Дитсадки показують майбутнє школи

Якщо набір до перших класів яскраво демонструє, що відбувається зі школою сьогодні, то набір до дитячих садків показує, що буде за кілька років. Адже вихованці дитсадків — це майбутній контингент шкіл і університетів. А їх уже менше. І це змінює мережу дошкільної освіти.

За останні 10 років кількість дитсадків скоротилася в 1,3 раза. Станом на травень 2026 року працює 11,6 тисячі закладів, тоді як у 2015–2019 роках їх було близько 14,8–14,9 тисячі. Кількість дітей, які відвідують садки, за цей самий період зменшилася майже вдвічі.

Найближчими роками ця тенденція лише посилюватиметься. Вже 2027 року кількість дітей віком від одного до шести років, за прогнозами МОН, скоротиться з 881 до 570 тисяч. Тобто ще приблизно на 35% лише за один-два роки. Заступниця міністра освіти Анастасія Коновалова називає цю ситуацію безпрецедентною: народжуваність знижується вже давно, але такого стрімкого спаду країна ще не переживала. «Садки в багатьох громадах, навіть більш-менш населених, зараз стоять напівпорожні», — каже заступниця міністра освіти.

Як і у ситуації зі школами, гостро відчувають демографічну кризу не лише села, а й великі обласні центри. За три роки — з 2022-го до 2025-го — в Одесі, Харкові, Запоріжжі та Житомирі кількість вихованців дитсадків зменшилася приблизно на 10 тисяч вихованців у кожному місті. Середня наповнюваність груп знизилася до 15–20 дітей.

Показово, що зараз, уперше за роки Незалежності, в дитсадках Києва є місця для всіх дітей, тоді як раніше в чергу записувалися ледь не від народження дитини. Тобто навіть «подушка» великих міст, яка раніше стримувала загальну картину падіння народжуваності, вже вичерпалася.

Як демографія змінює реформу старшої школи

Демографічний спад змінює не лише кількість учнів у школах, а й саму логіку реформи старшої профільної освіти. Якщо кілька років тому головним питанням для дискусій було, які нам потрібні академічні ліцеї, то сьогодні дедалі важливішим стає інше: для якої кількості учнів їх планувати.

За даними Державної служби статистики, 2025 року в Україні налічується 11 820 закладів загальної середньої освіти. З них у сільській місцевості — 7426; у містах — 4394. Тобто майже 63% українських шкіл розташовані в сільській місцевості. Саме вони першими відчувають наслідки демографічного спаду.

Але ситуація в регіонах дуже різна. Наприклад, у Львівській області працює понад 1200 шкіл, тоді як у Луганській — трохи більш як 300. Це наслідок окупації й втрати контролю над територією, а не лише демографії.

Саме тому універсальні підходи — зокрема вимоги до мінімальної кількості учнів у школі чи класі як умови отримання освітньої субвенції від держави — у різних громадах матимуть різні наслідки. Для одних це буде поступова оптимізація та модернізація мережі, для інших — зменшення доступності освіти.

У цих умовах реформа старшої профільної школи має стати відповіддю не лише на проблеми освіти, а й на нову демографічну реальність. Реформа НУШ передбачає створення старшої профільної школи, і це означає, що замість того, щоб утримувати повну школу з 1-го до 12-го класу в кожному населеному пункті, для старшокласників відкриють відокремлену старшу школу — академічні ліцеї, і вони будуть не в кожній громаді. Отже, частині учнів після 9-го класу доведеться навчатися вже не у своєму селі.

Паралельно з реформою «Нова українська школа» триває реформа професійної освіти. Це означає, що демографічний спад впливатиме не лише на кількість учнів, а й на співвідношення між кількістю закладів академічної (старша профільна школа) та професійної (коледжі) освіти. Тому, плануючи мережу ліцеїв, держава має враховувати не лише прогнозовану кількість дітей, а й їхні можливі освітні маршрути. Безумовно, зміни торкнуться й вищої освіти.

Що це означає для громад

Якщо для одних громад оптимізація мережі шкіл (скорочення їхньої кількості) означатиме можливість забезпечити якіснішу освіту, то для інших, особливо віддалених, прикордонних чи гірських, це може поставити під загрозу саму доступність освіти.

Крім того, закриття школи в маленькому селі запускає коло причинно-наслідкових зв’язків: демографічний спад зменшує наповнюваність школи → школа не отримує державної субвенції, бо не виконуються норми наповнюваності класів → у громади немає коштів утримувати школу самостійно, тож вона закривається → закриття забирає частину робочих місць і соціальної інфраструктури громади → це прискорює відтік працездатного населення — молодих сімей → наступне покоління дітей у цій громаді стає ще меншим.

Для місцевої громади школа — це значно більше, ніж місце навчання. Часто це  — символ того, що село чи містечко має майбутнє. Тому рішення про реорганізацію чи закриття школи завжди є болючим.

За понад 30 років Незалежності кількість школярів в Україні скоротилася з більш як семи мільйонів до менш як чотирьох. Водночас мережа шкіл зменшувалася значно повільніше: за цей час закрили приблизно третину. Тобто держава стримувала темпи оптимізації, попри те, що кількість дітей скорочувалася набагато швидше.

Та це не означає, що рішення про реорганізацію шкіл потрібно ухвалювати лише на підставі кількості учнів. Наприклад, у гірських, прикордонних громадах закриття школи може фактично позбавити дітей доступу до освіти. Тому кожне таке рішення потребує окремої оцінки. Державі доведеться шукати баланс між ефективністю використання ресурсів і правом кожної дитини навчатися незалежно від місця проживання.

І це означає, що найближчими роками головним викликом стане пошук рішень, які дадуть змогу поєднати якість освіти з потребами конкретної громади. І тут неминуче будуть непопулярні рішення. Але важливо, чи будуть вони професійними, обґрунтованими та справедливими. Кожне рішення має враховувати не лише економіку, а й доступність освіти, безпеку дітей, транспортну інфраструктуру та особливості конкретної громади.