Як відбувалася реставрація дзвіниці Успенського собору до тисячолітнього ювілею міста

Збереження культурної спадщини є актуальною і разом з тим болісною проблемою сучасної української нації. Держава не в стані забезпечити належне утримання пам’яток. Бюджети маленьких міст не можуть віднайти достатню кількість грошей на виготовлення проектної документації, а тим більше на забезпечення реставраційних робіт.

Більшість ініціатив проявляють громади церков, завдяки яким сакральні пам’ятки утримуються в належному стані. Дуже добре , коли настоятелі храмів дотримуються правила – «не нашкодь». Найчастіше завдяки громадському ентузіазму, зацікавленні у збереженні чудових пам’яток старовини, та патріотизму – тобто тих і багатьох інших якостей, без залучення яких і тепер неможлива дійсно ефективна робота з охорони культурної спадщини пам’ятки міста Володимира-Волинського залишаються незмінними, тобто автентичними і по сьогоднішній день, – пише Стародавній Володимир.

До тисячолітнього ювілею міста реставраційні роботи проводились на будинку з дзвіницею, де був розміщений музей. У квітні 1987 року до реставраційної дільниці у м. Володимирі-Волинському звернулися староста, заступник старости і касир Успенського собору з проханням зробити ремонт фасадів. Настоятелем собору на той час був отець Сергій Депо. Громада мала перерахувати на організацію кошти. Але робітники майстерні повинні були закінчити роботи на об’єктах, які фінансувалися за рахунок держави. І кожний день після роботи бригада робітників приходила працювати на Успенський собор. Спочатку одягли собор у риштування. З матеріалами проблем не було. Громада собору мала хороше вапно для тинькування, що мало більше як 50 років. Багато людей з громади працювало підсобними робітниками: носили пісок, змішували розчин та подавали його майстрам. Працювали на совість: повністю відбили всю стару штукатурку і наново вапняним розчином все потинькували і побілили. Потім взялися за благоустрій території. Були моменти, коли державні кошти затримувалися і робітники не мали роботи на будівлі будинку з дзвіницею, де у той час розміщувався міський краєзнавчий музей. А громада мала і гроші і матеріали. Робітники, щоб даремно не простоювати, вирішили класти плитку навколо собору. На ранок прийшли – плитка розібрана і складена у стовпчики. Другий раз так повторилося і третій раз – те саме. Питають у старости, що ж сталося?А він і каже, що його викликав І секретар райкому партії і заборонив робити ремонт у соборі, поки не завершать на державному об’єкті – музеї. Керівник реставраційної дільниці Гринчук Петруня Георгіївна пішла на прийом до І-го секретаря дізнатися у чому справа. Проговоривши добру годину, дійшли до висновку, що чекаючи на державні кошти така маленька бригада може не встигнути закінчити всі роботи до ювілейної дати. Дозвіл було надано. І-й секретар райкому партії щодня приходив перевіряв як ідуть роботи. І комплекс Успенського собору був готовий милувати очі володимирчан та гостей на тисячолітній ювілей міста.

Велика заслуга у збереженні цієї чудової пам’ятки національного значення – Успенського собору належить настоятелю – отцю Ярославу Антонюку, який доклав чимало зусиль для того, аби святиня сьогодні стала дійсно окрасою міста, символом віри й відродження.

Уперше переступив поріг святині священик 1989-го року, після того як Володимир-Волинський відзначив тисячоліття хрещення Русі. 28 жовтня його було призначено благочинним церков. Отець Ярослав пригадує яким величним був цей храм. Але не дзвонили церковні дзвони, бо це було заборонено. У вівтарі була одна єдина ікона написана на папері і приклеєна до стіни. Було три облачення – одне священицьке та два дияконські, та деякі церковні атрибути . Загалом все найнеобхідніше для здійснення богослужіння. На службу приходило дуже мало людей. Дуже часто аби охрестити дитину чи повінчати молодят священика запрошували додому.

Багато сили та енергії доклав отець Ярослав, щоб відродити святиню. Завдяки його щирому ставленню до людей та величезній наполегливості йому вдалося відновити внутрішнє оздоблення собору.

У відновленні древнього храму, розповів о.Ярослав,є величезна заслуга прихожан. Поступово вони очистили стіни та склепіння, почали розписувати внутрішній простір храму. Грошей не вистачало. Але люди робили щедрі пожертви. Замовляли написання ікон. За свій кошт купував найнеобхідніше. Бувало, що цілими сім’ями зголошувалися оплатити роботу художника, який зображував святих на внутрішніх стінах споруди. До свят жінки підбілювали стіни храму.

Це Божа милість, – каже о.Ярослав,- що нам вдалося знайти хорошого художника-іконописця, родом з-під Берестечка. Андрій Борбела п’ять років працював над розписом стін та вівтаря давньої святині.

Під час війни німецький снаряд пошкодив хрест на бані Успенського собору. Церковною громадою були зібрані необхідні кошти. Розпочалися підготовчі роботи по відновленню хреста. Робітники встановили риштування навколо центрального куполу. Пошкоджений хрест був демонтований. Було вирішено відремонтувати його на Нововолинському заводі СТО. Колектив заводу виготовив новий хрест, застосувавши найсучасніші технології. Старий хрест вони попросили залишити на заводі аби прилаштувати до стіни, бо дуже багато людей приходило до хреста помолитись. З уст в уста переказували про чудове зцілення. Коли почали чистити хрест, то виявили під нашаруваннями фарби позолочену бляху. Отець Ярослав переконав робітників що буде краще, якщо хрест знаходитиметься на церковному подвір’ї. А церковна громада вирішила встановити його між собором і єпархією, де він знаходиться і понині.

22 липня 1993 року на куполі собору було встановлено новий хрест. Для його встановлення було залучено військових вертолітного полку. Один з робітників стояв на вежі дзвіниці з радіопередавачем, а решта на куполі на драбинах. По певнім часі, після кількох невдалих спроб хрест було встановлено. Залунало переможне «Ура!». Радості прихожан Успенського собору не було меж.
В кінці минулого століття музей отримав нове приміщення. З того часу будинок із дзвіницею функціонує як адміністративний будинок при храмі Успіння Пресвятої Богородиці.

Сподівання на допомогу держави у збереженні найцінніших архітектурних об’єктів з’явилося, коли президентом став В.А.Ющенко. Протягом 2003 – 2004 років із державного бюджету на виконання бюджетної програми «Паспортизація, інвентаризація та реставрація пам’яток архітектури » були виділені кошти на реконструкцію мурів навколо Успенського собору. Протягом 2005 -2006 рр. на кошти субвенції, що надавались з державного бюджету місцевим бюджетам на збереження історичної забудови міст та об’єктів історико-культурної спадщини проводились реставраційні роботи по фасадах собору та єпископського замочку, в’їзної брами та добудова цегляних мурів зі сходу та у південній частині комплексу Успенського собору. Протягом 2008 року коштом релігійної громади проводився розпис стін бокових навів в Успенському соборі. У 2009 році оновлено іконостас, позолочені царські врата, придбано нове панікадило, відновлені дерев’яні сходи до джерела. 18 червня 2010 року відбулося урочисте освячення церковних дзвонів.

Таким оновленим і величним зустрів своє 850 річчя Святоуспенський кафедральний собор у місті Володимирі Волинському.
На жаль нездійсненим залишилось дослідження та відкриття крипти.

При написанні статті використано спогади настоятеля Успенського собору Антонюка Ярослава Васильовича, керівника Володимир-Волинської реставраційної дільниці Гринчук Пертуні Георгіївни , та архівних матеріалів Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир».

Кучерява Романна Іванівна – завідувач сектором охорони, використання та реставрації пам’яток адміністрації Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир»