Небайдужа людина Лариса розповіла, що у Володимирі-Волинському проживають матір з дочкою у старій розвалюсі без опалення, обидві хворі, без копійки грошей і помирають з голоду.

Про це пише Місто вечірнє.

Жінка, недужа на рак 4-ої стадії, через відсутність грошей не отримує жодного лікування. А донька, доглядаючи за матір’ю, не може піти на роботу. Голодна і холодна, аби вижити, дівчина здає кров…

Офіційною мовою це називається «потрапити в складні життєві обставини», а просто по-людськи – щодня у жахливих злиднях боротися за виживання.

Журналіст розповідає: те, що довелося побачити, – видовище не для слабкодухих. Просто в голові не вкладається, як таке взагалі може мати місце. І не десь на безлюдному острові, а в цивілізованій країні ХХІ століття, де є служби соціального захисту населення та заклади охорони здоров’я, які зобов’язані допомагати людям.

Умови виживання

…Їхнє, м’яко кажучи, «житло» знайти було нескладно. Серед ошатних осель на одній з володимирських вулиць одразу кидається в очі стара убога хатина із похиленими обдертими стінами, що стоїть як безглуздий експонат з далекого минулого.

Стукаємо у віконце. Двері відчиняє жінка з молодим, навіть дитячим личком. Це 35-річна Яна Вітюк. Господиня запрошує до хати.
Коли заходиш у маленький темний коридорчик, відчуття таке, ніби падаєш в яму: так хитається геть прогнила підлога, що важко встояти на ногах. Далі – крихітна кухня.

Тут ситуація не краща. Окрім гойдалки-долівки, гнітять погляд обідрані криві стіни та давить на голову сіра, поточена грибком стеля. Потім потрапляєш в Янину кімнату і ледь не натикаєшся на товсту дошку, що підпирає зловісно просілу балку – це щоб не рухнув дах, який будь-якої миті може обвалитися. А в крайній кімнаті на розкладеному дивані ледь животіє старша господиня хатини – 55-річна Вікторія Бабак – Янина мама.

У цьому ж приміщенні розташована маленька однокомфорочна електроплитка, на якій Яна готує їжу (якщо є з чого готувати) та підігріває воду для побутових потреб.

Хвора на рак молочної залози 4-ої стадії, Вікторія Іванівна вже третій місяць не підводиться з ліжка, бо, крім онкології, у неї два роки тому був перелом та вивих ноги. А в грудні 2018-го внаслідок падіння жінка отримала ще й серйозну травму хребта. Після лікування в травматології, каже, помаленьку ходила – спочатку на милицях, потім з паличкою. Цьогоріч на початку січня сталося загострення, і пані Вікторія злягла.

Догляд за немічною мамою звалився на плечі Яни, бо більше допомогти нікому. А якщо врахувати, що в хаті з червня минулого року відключений газ (через борг у 5 тисяч гривень), відтак зовсім немає опалення, також відсутній санвузол, а воду треба брати з подвір’я, то можна зрозуміти, яку непосильну ношу тягне на собі Яна.

І ще один кричущий факт: обидві мешканки хатини не мають ніяких доходів. існують без копійки грошей і постійно голодують. Виживати допомагають небайдужі люди, серед яких та сама пані Лариса з Ласкова, що зателефонувала в редакцію.

Жінка – давня знайома Вікторії Іванівни – дізнавшись про біду, періодично привозить знедоленим овочі з власного городу. Дехто інколи дає трохи грошей. А коли зовсім скрутно, Яна здає кров, за що отримує по 50 гривень. І ще дівчина бере безкоштовно одяг у територіальному центрі, який приносять містяни у «Скриньки добра».

Чому ж так?..

Заради справедливості потрібно сказати, що люди не завжди потрапляють у біду внаслідок якихось стихійних лих чи інших несприятливих об’єктивних обставин. Часто це стається через власну безпечність, недбалість та спосіб життя, який для себе обирають. Саме на таку думку наштовхнула розповідь самої Вікторії Бабак.

Жінка родом з Сєвєродонецька Луганської області. 28 років тому вона разом з колишнім чоловіком та дочкою шляхом обміну квартири на добротний будинок у Володимирі переїхали у княже місто. За словами пані Вікторії, згодом чоловік потрапив під кримінал, були потрібні гроші. Не залишалося нічого іншого, як обміняти дім на гірший з доплатою. Потім відбувся ще один аналогічний обмін. У результаті сім’я опинилася в непридатних для нормального життя умовах. Ось так і живуть уже 13 років.

Вікторія Іванівна також розповіла, що останні 20 років ніде не працювала, мовляв, «не бачила такої необхідності», адже в її житті було кому її забезпечувати.

Проблеми зі здоров’ям розпочалися два роки тому.

“Спочатку – перелом ноги, потім травма хребта. Симптоми онкологічного захворювання вперше виявилися 28 травня минулого року. Цього дня на правій груді помітила два невеличкі прищі, – пригадує хвора. – Спочатку я не придала цьому значення, подумала, що це укуси якоїсь комахи. Згодом з’явився свербіж. Хоча пухирців не чіпала, знаючи, що на такі речі у мене алергія, вони збільшилися у розмірі. Потім утворилася пухлина і почався біль. Однак в лікарню не зверталася, бо не було грошей. Тим часом хвороба прогресувала. В кінці листопада на місці пухлини відкрилася рана. Ось тоді я по-справжньому злякалася і пішла на прийом до хірурга. Після огляду лікар поставив попередній діагноз – рак молочної залози, сказав здати низку аналізів і пройти ультразвукове дослідження. На УЗД сказали, що в печінку пішли метастази…”

Пані Вікторії дали направлення у Волинський обласний онкологічний диспансер, куди жінка поїхала на початку грудня.
– У гаманці мала гроші тільки на дорогу в Луцьк і назад. Тому, потрапивши на прийом, одразу попередила лікаря, що коштів на лікування не маю.

Словом, діагноз підтвердився, сказали, що у мене рак 4-ої стадії й необхідна хіміотерапія. Також повідомили, що один сеанс коштує 500 гривень. Щоправда, наступного дня треба було у них пройти УЗД, але залишатися ще на добу без грошей я не могла, тому поїхала додому.

Із заявою про надання допомоги на лікування хворій матері Яна звернулася у міську раду. У грудні минулого року пані Вікторія отримала 4 тисячі. Каже, що 9 січня збиралася їхати до Луцька, але не змогла: відмовили ноги, і вона злягла. А кошти, призначені на хіміотерапію, пішли на сплату за електроенергію (це аж по 400-500грн на місяць через використання електроплитки) та на харчі.

Також з причини відсутності грошей жінка не може виробити собі групу з інвалідності, щоб отримувати пенсію. Ось таке замкнене коло.
Жінку мучать болі, каже, що не спить ночами, але по медичну допомогу не звертається і не отримує ніякого лікування – знову ж таки через матеріальний стан. Терпить і плаче.

На час нашого візиту у сім’ї не було ні копійки, а з продуктів залишалося тільки трішки моркви…

Яна

Судячи з вищевикладеного, дівчина нічого доброго у своєму житті не бачила. Розповідаючи про себе, була небагатослівною. Сказала, що у Володимир-Волинському ВПУ отримала фах продавця. За спеціальністю працювала неофіційно.

Наприкінці 2015р. влаштувалася двірником у КП «Полігон», обслуговувала відрізок вул. Ковельської. У травні минулого року звільнилася з роботи за згодою сторін, адже хотіла поїхати на заробітки.

До речі, містяни й досі пам’ятають працелюбну дівчину та її відповідальне ставлення до своїх обов’язків. За будь-якої погоди Яна завжди знаходилася на своєму «бойовому посту»: підмітала, гребла, чистила сніг, збивала лід. Її ділянка завжди була у зразковому порядку. Ніхто й не здогадувався, якою ціною давалася двірничці її заробітна плата.

Справа в тім, що сімейні проблеми, життя у постійних злиднях та мінімальних побутових умовах ще 15 років тому серйозно підірвали Янине здоров’я. Втім думати про лікування було ніколи…

Після звільнення дівчина стала на облік у центр зайнятості. На третій місяць отримала допомогу у сумі 1000грн і вирушила до Польщі на сезонні роботи. Каже, за кордоном збирала яблука і груші. Спочатку господар платив за день по 300 грн в еквіваленті на наші гроші. Потім – все менше і менше, тож залишатися там надалі не було сенсу.

Перебуваючи у Польщі, Яна не могла відмічатися у ЦЗ, за що була позбавлена допомоги з безробіття. Далі стояти на обліку не бачила сенсу, тим більше з працевлаштуванням не допомогли. Відновитися на роботі у КП «Полігон» не вийшло через відсутність вакансій.

Відтоді сім’я живе, не маючи жодних доходів. Минулоріч у грудні хвороба матері та скрутне матеріальне становище змусило Яну звернутися по допомогу до міської ради. Перед новим роком на хіміотерапію для Вікторії Іванівни з місцевого бюджету, як зазначалося, було виділено 4 тисячі гривень. Поїздка до онкодиспансеру планувалася на 9 січня 2020р., але недужа мама зовсім злягла і не могла їхати на лікування. А виділена сума розійшлася не за призначенням.

Нещодавно, 11 березня, Яна вдруге написала заяву до міської ради на матеріальну допомогу та стала збирати документи на оформлення групи інвалідності для хворої матері. А з 13 березня вона перебуває на лікуванні в денному стаціонарі одного з відділень Володимир-Волинського ТМО. Яні пояснили, що їй необхідно пройти два тримісячні курси лікування, спочатку у Володимирі, потім у Луцьку, аби оформити групу для себе.

Що далі?

Аби обговорити проблеми та подальшу перспективу існування сім’ї Вітюк-Бабак, звертаємося до керівництва міського управління соціального захисту населення. Вислухавши розповідь журналіста про ситуацію, що склалася, заступник начальника установи Володимир Коломий пояснив, що сім’я не має права на отримання субсидій на оплату комунальних послуг, адже ніхто з її членів не працює.

Посадовець порадив Яні написати заяву на ім’я міського голови на покращення житлових умов, забезпечення продуктами харчування та сприяння у працевлаштуванні. Але оскільки стан здоров’я дівчини погіршився, до того ж вона розривається між лікарнею та доглядом за хворою матір’ю, наразі цього не зробила.

Також стало відомо, що після обстеження житлових умов комісією з управління соцзахисту було позитивно вирішено питання про виділення сім’ї матеріальної допомоги у сумі 4000 грн, яку незабаром виплатять.

Водночас Вікторія Іванівна телефоном повідомила, що у неї вдома побували медпрацівники, взяли необхідні зразки аналізів для оформлення групи інвалідності, але попередили, що на це знадобиться три місяці.

З огляду на те, що сім’я Вітюк-Бабак мешкає в аварійному та небезпечному для проживання приміщенні, в процесі обговорення проблеми у начальника управління соцзахисту Олександра Смикалюка виникла ідея влаштувати пані Вікторію за кошти міського бюджету у стаціонарне відділення територіального центру, тим більше, що вона сама не проти.

Після цього можна було б ставити питання про надання Яні якогось соціального житла (наприклад, кімнати в гуртожитку) та її працевлаштування. Але з’ясувалося, що поки що у стаціонарному відділенні терцентру вільного місця немає, тож доведеться чекати невизначений термін.

І зрештою приємна новина. 19 березня Володимир Коломий з колегою доставили нужденним набір продуктів харчування, засоби гігієни (зокрема, підгузки), постільну білизну, подушку, покривало, одяг та інші необхідні речі. Володимир Іванович від управління соцзахисту та від себе особисто висловлює подяку місцевим підприємцям за надану допомогу.

Однак усе це – разові заходи, а проблема так і залишається нерозв’язаною. Тож допомогти знедоленим може кожен бажаючий, переказавши кошти на картку Приватбанку: 5168757377153632 або на картку Ощадбанку: 4790820013143489 на ім’я Вітюк Яни Володимирівни. Поспішайте творити добро!

Міла Сергєєва, Місто Вечірнє