Серце боліло за Україну: спогади про директора урочища «Вовчак» Василя Мазурика
На цвинтарі урочища «Вовчак» Турійської громади Ковельського району минулого тижня з’явилася нова могила. Перша відтоді, як радянська влада у 1946 році стерла село з лиця землі – щоб і сліду не залишилося від місця розташування однієї із перших повстанських баз. Колишню славу Вовчака взявся відроджувати Василь Мазурик.
Саме з ним прощалися тут минулого тижня під звуки пострілів і гімн України, пише Вісник.
Нікому не дозволяв красти у лісі
Його серце зупинилося раптово – Василя Васильовича не стало у День гідності і свободи. Особливий для нього день. Адже Василь Мазурик їздив на Майдан від його початку, був серед учасників штурму Жовтневого палацу, стояв пліч-о-пліч з побратимами зі «Свободи» і у найважчі дні лютого, коли Майдан розстрілювали.
Всі, хто знав Василя Васильовича, у своїх розповідях про нього одностайні: такі люди, як він, зустрічаються рідко. Йому насправді боліла Україна, він любив її не за гроші. Перебуваючи на високих посадах – голови Турійської райдержадміністрації, начальника управління лісового господарства Волині – мільйонних статків не нажив. Як сказав депутат Турійської громади Андрій Полячук, йому легко було заповнювати декларацію – мав лише автомобіль і будинок. Скільки «заробляють» на посадах, які обіймав Василь Мазурик, видно з інформації про затримання колишнього головного лісівника Рівненщини з його торбами валюти і злитками золота. Самі лісівники кажуть, що такого періоду, коли головним лісівником Волині був Василь Мазурик, не було і не буде. «Порядність і патріотизм мають бути такими ж надійними і твердими, як професіоналізм», – Василь Васильович не лише говорив, а й жив за цими принципами.
На Вовчаку молодь готували до боїв
Найголовнішою справою життя Василя Мазурика, звісно, було відродження «Вовчака». Місце української повстанської слави йому показали лісівники Турійщини, коли очолив місцеве управління. Він був вражений жертовністю молодих хлопців і дівчат, хоч і раніше чув про Вовчак, оскільки сам родом зі Старовижівщини. Вочевидь, тоді Василь Васильович задумав відновити знищене село. У 2004 році тут посадили ліс, адже довгі роки росли дички і терен.
“З 2015 року з ініціативи Василя активісти-свободівці стали облаштовувати Вовчак. Вже тоді було усвідомлення того, що великої війни з росією не уникнути, – розповів побратим Андрій Полячук. – Коли шукали місце для вишколу молоді, Василь Васильович наполіг, щоб зробити це на Вовчаку. Почали відновлювати окопи, фортифікаційні споруди.
Перший вишкіл відбувся вже у 2016-му. Його проводили патріоти з молодіжної організації «Сокіл». Порахували, що десь до 5,5 тисячі дітей пройшли тут вишколи. Кожен і кожна шоста стали до лав ЗСУ, коли ворог напав на Україну. Пізніше ми вже стали переформатовувати це місце під національно-культурний комплекс. Сюди приїжджають діти, і ми розповідаємо їм про нашу справжню історію”.
Уже 24-го лютого всі, хто працював на Вовчаку, стали до лав ЗСУ. Спочатку будували блокпости, служили в роті охорони. Коли проводився набір в 14-ту бригаду, Василь Мазурик був одним із перших, хто пройшов медогляд і поїхав на передову. Своїм друзям і дружині перед від’їздом наказував: якщо загине, похоронити його на Вовчаку, біля братських могил повстанців.
Він був одним із тих, хто визволяв Харківщину восени 2022-го. Навіть під вибухами снарядів не забував про Вовчак – малював схеми, як і що має тут виглядати. А вже побратими разом з його дружиною Ганною Фурман втілювали ці ідеї у життя. Саме на фронті у нього виникла думка організувати на Вовчаку спільну виставку з 14-ю окремою механізованою бригадою імені князя Романа Великого. Експозицію було відкрито 14-го жовтня минулого року, коли відзначали 80-річчя створення УПА.
Василь Мазурик помер раптово – у 56-річного чоловіка зупинилося серце. Надто воно у нього боліло за Україну, за тих молодих хлопців, які за неї загинули. Його останню волю виконали – тепер він навіки залишиться на Вовчаку, у який вклав свою душу і серце.
Автор Наталка Слюсар
