Мама зниклого під Іловайськом нововолинця Зоя Жук: “Вірю, мій син живий”

Сергій Жук 1989 року народження служив у 51-й бригаді, 3-му батальйоні. Останній раз виходив на зв’язок з Іловайского котла 28 серпня 2014 року. Мама нововолинця Зоя Олександрівна досі розшукує сина.

Трагедія під Іловайськом особливо зачепила Волинь. В операції брала участь 51-а механізована бригада, в якій служили волиняни, чимало волинян перебували у складі добровольчих батальйонів.

До Зої Жук не перестають телефонувати і підтримувати морально священики, волонтери, рідні та знайомі. Раз на півтора місяці вона їздить в столицю – шукає інформацію про сина. Тепер збирається відвідати церкву при госпіталі у Києві, де є помічна ікона. Жінка вірить, що Сергій живий.

3-х хлопців з БМП, у якій перебував Сергій Жук, вже похоронили. Двоє з військових згоріли живцем. Екіпаж складався з 5-ти чоловік. Коли під час котла відкрили “зелений коридор”, бійці рятувалися, як могли. З 1-ї БМП хлопців взяли в полон, пізніше віддали їх нашим. Тому свідчень про зниклих безвісти обмаль. Рідні ж не зупиняють пошуки. Зоя Олександрівна двічі здавала ДНК, їздила не раз на Схід, але, на жаль, безрезультатно.

“Кожну неділю ходжу в монастир і ставлю свічку за здоров’я сина. Недавно племінниці приснився сон, що прийшов додому, тільки без ноги. Дуже багато наших хлопців перебувають у психлікарнях, і в Росії, і в Луганській області”, – каже обнадійливо жінка.

28-го серпня 2014 року ввечері Сергій Жук подзвонив до мами востаннє, спілкування тривало хвилин 40. Сергієві побратими телефонували рідним і говорили, що оточені. Він не хотів розчаровувати близьких, поводив себе, ніби нічого не сталося.

“По кілька разів стаю на коліна і молюся, що мені лишається робити?”, – говорить Зоя Жук і продовжує пошуки.