«Голодна кутя» або другий Святвечір: коли його відзначають та які є традиції

Другий Святий вечір, який припадає на 5-го січня, відзначають напередодні Водохреща, яке також називають Богоявлення Господнє, або Йордан.

Які є традиції святкування другого Святвечора і чому кутю називають “голодною”, розповів заступник директора з наукової роботи Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького Сергій Ципишев, пише Суспільне.

Святковий стіл має бути скромним

Те, що українці перейшли на Новоюліанський календар і відбулося зміщення всіх нерухомих річних свят, що припадають на певну дату, Сергій Ципишев вважає великим позитивним моментом. Завдяки цьому свята зайняли притаманне їм місце в часі, а церковний та світський календарі прийшли у згоду. Так, Різдво тепер святкуємо перед Новим роком, Василія — на сам Новий рік і посівання в цей день вказує на те, що новий рік прийшов.

Але якщо на Галичині надвечір’я Богоявлення вважають другим Святим вечором, то на більшості українських територій це третій Святвечір: перший – перед Різдвом, другий – на Меланки перед Новим роком і, власне, третій – перед Водохрещем.

“Якщо перша кутя має бути пісною, друга щедрою, то ту, що відзначатимемо зараз, тобто, перед Водохреще, має бути “голодною”, – розповідає Сергій Ципишев.

З його слів, набір страв, асортимент, наповнення столу і спосіб приготування не відрізняється від того, що готували на першу Святу вечерю. Це мають бути давні, прості і пісні страви: кутя, обрядовий хліб (книші, пироги-колядники, паляниці), вареники з картоплею, вареники з капустою, риба, гриби тощо. Бажано, аби таких страв на столі було 12, як символ 12 місяців та 12 апостолів.

За традицією, після спільної молитви споживати трапезну їжу на Святвечір варто у певному порядку: починати з освяченої у церкві води, далі куті, яка є попередницею і передвісницею хліба, куштування обрядового хліба і лише потім — решта страв. Обов’язково треба спробувати усе приготовлене потрохи, тим самим виказуючи повагу господині і господарю хати. Водночас, сильно наїдатися теж не бажано.

Після того, як родина повечеряє, всі страви потрібно залишити на столі для душ померлих, які можуть прийти вночі пригоститись. Вважалось, що на святу вечерю до хати можуть завітати святі і навіть сам Ісус Христос.

Як розповідає заступник директора музею з наукової роботи, там, де господарі тримали худобу, було прийнято після вечері годувати домашніх тварин хлібом і кутею з-за столу. Усе для того, щоб господарка краще плодилась.

Яким би не був святковий стіл, найголовніше напередодні Водохреща – це зберігання душевного спокою. Зі слів Сергія Ципишева, у надвечір’я Богоявлення не можна сваритись, галасувати в хаті, а строго дотримуватись посту і не забути сходити до церкви.

Важливим елементом і атрибутом є освячення свічок та проставлення хрестиків на одвірках та віконних рамах. Їх наносили сумішшю борошна і освяченої води, і це мало б оберігати помешкання від всього лихого.

Чому кутя “голодна”

Надвечір’я Богоявлення, зі слів Сергія Ципишева, називають саме “голодною кутею”, оскільки упродовж цього дня і аж до вечора не можна нічого їсти.

“Етимологія цього слова зводиться до того, що перед цією Святою вечерею всі, хто мав на неї прийти, не лише повинні постити, а й нічого не їсти. Тобто, бути голодними. Лише після першої зорі, яка зійде, можна сідати до столу і споживати страви”, – веде далі співрозмовник.

Основним інгредієнтом у куті на Галичині є пшениця. Але так далеко не всюди. Спосіб приготування куті, рецепти, як і наповнення, відрізняються у залежності від регіонів.

“Єдиного “правильного” рецепту куті немає, адже у різних регіонах її готують по-різному. Здебільшого для куті люди використовували те зерно, яке було легше виростити в своєму регіоні. Так, на Поліссі, де бідніші ґрунти, складніший клімат, більше лісів і переважає заболоченість, пшениця росла погано, тому кутю готували з ячменю. На Поділлі, Наддніпрянщині — з пшениці. У горах зерно також погано родило, але люди його купували. А ось на Півдні кутю готували з рису, але і вона теж має право на існування”, — розповідає Сергій Ципишев.

Зі слів заступника керівника Шевченківського гаю, також у певних регіонах кутю заливають узваром і додають туди різні інгредієнти: одні — мед, родзинки, горіхи, інші — щось “своє”.

“Одні господарі кутю роблять густою, що може аж прилипнути до стелі, а інші — рідкою. Усе залежить від вподобань та фантазії господині”, – додає він.

Традиції освячення води та пірнання у крижану купіль

Воду, яку набирають у надвечір’я Богоявлення, так і на саме Водохреще, вважають цілющою. За своєю силою, як наголошує Сергій Ципишев, вони рівнозначні і однаково помічні.

За традицією, напередодні “голодної куті” господар повинен окропити нею все помешкання. Бажано це робити колосками із дідуха, який під час різдвяного циклу повинен стояти на столі або покутті (у кутку). Після цього саме на Водохреще сніп виносили. Дехто із господарів тримав для обмолочення, інші зерно тримали для посіву або давали худобі.

“У народній свідомості досі зберігається віра в те, що в ці дні вода набирає потужних і цілющих обрядових властивостей. І це справді так: її можна довго зберігати і вона є помічною від багатьох хвороб. А ще освяченою водою добре вмиватись, аби завжди мати гарну шкіру”, — веде далі співрозмовник.

Якщо обмивання водою — це загальноукраїнська традиція, яка побутувала на Сході, Заході, Півдні та Півночі, то купання і пірнання в ополонки у такому вигляді, як зараз є, більш запозичене.

“Раніше у річці чи на озері люди вирубували або ставили на воду дерев’яний хрест, імітуючи престол чи церкву, і туди один із парубків стрибав, показуючи свою силу, міць і здоров’я. При тому, він швидко виходив, витирався і одягався. Масовості це ніколи не набувало”, — розповідає співрозмовник.

Сергій Ципишев додає, що сам не радить людям купатися у водоймах. Бодай через те, що зараз ми живемо у часі війни і офіційно визначених та обладнаних місць для купання немає.