Два роки імітації: як влада Володимира «прокрастинує» питання знесення радянського обеліска у центрі міста

У червні 2026 року минатиме два роки з моменту, коли Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (тоді ще – Міністерство культури та інформаційної політики) офіційно видало дозвіл на перенесення радянського обеліска слави з центральної площі Володимира на Федорівське кладовище. Але монумент і досі там. Радянський маркер усе ще височіє над містом. Невже його не видно з кабінету міського голови Ігоря Пальонки?

Що це за обеліск і чому він має зникнути з площі

Пам’ятники радянської доби – це не про вшанування загиблих, як часто намагаються подати. Це політичні маркери російської окупаційної влади. Їх ставили, щоб позначити територію, втовкти людям у свідомість «велику імперію», а не вшанувати пам’ять.

Історики пояснюють: такі об’єкти мають ідеологічне походження – неважливо, називалася держава срср чи рф. І за своєю суттю, це не пам’ятники загиблим, а архітектурні символи підкорення, частина монументальної пропаганди радянського союзу для вшанування ідеологічних міфів. 

Обеліск у Володимирі  встановили у 1965-му році. Його зведення в самому серці міста, на площі Героїв, мало на меті створити новий візуальний центр, який би домінував над історичною забудовою. Радянщина не терпіла конкуренції сенсів – стародавнє місто мало отримати новий, «правильний» символ.

Обеліск у формі багнета – це типовий мілітаристський символ. У місті з тисячолітньою історією такий об’єкт виглядав чужорідним тілом. Він не вписувався в архітектурний контекст Володимира, а навпаки – протиставлявся йому. Це було «маркування» території.

А якщо там поховання під шпилем?

Радянська влада десятиліттями практикувала створення таких меморіалів у центрах міст не стільки для вшанування пам’яті, скільки для сакралізації режиму. Перетворення прогулянкової площі на цвинтар було свідомим кроком. 

Це робило монумент недоторканним – будь-яку спробу його прибрати через роки пропаганда автоматично таврувала як «війна з мертвими».

Закон на боці демонтажу

Сьогодні в Україні діють закони, що однозначно дозволяють демонтувати радянські маркери з публічного простору. Зокрема, йдеться про положення 6 статті 5 Закону України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики…”. Обеліск у Володимирі підпадає під деколонізацію, бо розташований не на кладовищі, а у центрі публічного простору.Також слід зазначити, що архітектурна споруда в аварійному стані, вона нахилена, і може впасти будь-якої миті – якраз на пам’ятну стелу новітнім Героям України. Це – пряма загроза. Про це розповів ще у 2024 році представник міського управління містобудування та архітектури. 

З чого почалася історія про знесення обеліска

Почалася вона, не з ініціативи міської влади, а з ініціативи народного депутата України. Ще наприкінці листопада 2023 року Ігор Гузь публічно звернувся до міського голови Володимира Ігоря Пальонки та депутатів міськради з вимогою демонтувати монумент. Аргументація була наступна: в умовах повномасштабної війни з російською федерацією радянські символи в центрі міста – це ідеологічна ворожа присутність, яка не має жодного морального чи історичного права існувати на українській землі.

У лютому 2024 року депутати міськради Володимира одноголосно підтримали ініціативу: перенести обеліск, виготовити документацію та звернутися до Міністерства за дозволом.

Міністерство не забарилося – вже 13 червня 2024 року видало офіційний наказ: дозволити перенесення пам’ятки місцевого значення на Федорівське кладовище. 

Це історичне рішення дало зелене світло діям на місці. Але реальні дії так і не розпочалися. 

Є підрядник. Немає політичної волі чи немає грошей?

Міський голова Ігор Пальонка у коментарі наприкінці 2024 року зазначав, що на початку тендери на перенесення обеліска не відбулись, бо забракло учасників. 

«Ми двічі оголошували тендер на демонтаж споруди з центральної частини міста. Але так сталося, що не було учасників. Можливо це через те, що завершення року, а може будівельники бояться «заходити», бо цей обʼєкт має суспільне значення в громаді», – сказав тоді Пальонка.

Втім, як стало відомо «БУГу», на початку 2025 року переможця тендера все ж визначили. Вартість робіт із демонтажу, перевезення та встановлення обеліска оцінювали приблизно у мільйон гривень. Однак ці кошти з міського бюджету так і не були виділені.

Паралельно місто готувалося до ще одного складного етапу — ексгумації та перепоховання. Ці роботи раніше потребували  близько 300 тисяч гривень. Був навіть підрядник з відповідною сертифікацією та досвідом.

Однак, тепер місту, ймовірно, доведеться знову шукати підрядника для проведення ексгумаційних робіт, в це вже буде дорожче. 

За словами міського голови Ігор Пальонка, озвученими у січні 2026 року, раніше передбачені кошти на демонтаж обеліска вирішили спрямувати на закупівлю дронів, тому процес відтермінували. Повернутися до реалізації планів, за його словами, можуть у 2026 році після додаткових консультацій і розрахунків вартості робіт.  

Наразі, як відомо БУГу, робота по цьому досі не активізувалася. Видно досі в мерії вважають, що питання не на часі.  

Але тоді виникає логічне запитання: якщо демонтаж радянського символу в центрі міста — не на часі, то коли саме цей час настане?

Особливо в умовах війни, коли навіть росіяни на окупованих територіях першими знищують українські символи, бо чудово розуміють їхню силу.

У Володимирі ж ситуація виглядає інакше: є рішення депутатів, є дозвіл міністерства, є запит громади. Але немає дій.

Можливо, комусь просто зручно жити в режимі «відкласти на потім»? Коли можна роками обговорювати, проводити наради і не ухвалювати рішень. Бо за цей час уже втрачено підрядників, зростає вартість роботи, а обеліск продовжує стояти.

Шановні чиновники та міський голова Ігор Пальонка, БУГ запитує: пройшло майже два роки мимовільної (чи то добровільної?) прокрастинації процесу. Можливо, варто зробити те, що від вас очікує громадськість?

P.S. А тим часом на площі Героїв у центрі Володимира досі стоїть радянський монумент. Поруч – стела в пам’ять Героїв, які загинули, борючись із тим самим російським імперським режимом. Ця картина – сором для громади. Або ми шануємо своїх, або продовжуємо доглядати обеліски ворожої імперії.