«Якби не колаборанти, ми б врятували музей від росіян»: інтерв’ю з директоркою Херсонського художнього музею про розграбування фондів

Про те, що російські окупанти вивозять вантажівками колекцію Художнього музею – роботи Айвазовського, Врубеля та інші цінності, стало відомо завдяки херсонцям. Попри ризик бути вбитими чи ув’язненими, вони зафільмували, як вороги грабують цінності, а їм допомагають працівники музею. Згодом картини з Херсонського музею «засвітились» у Криму, у Художньому музеї Сімферополя. Картини зі своєї колекції впізнала директорка Херсонського музею Аліна Доценко.

Вона працювала в художньому музеї з часу його відкриття у 1978 і понад 30 років очолювала. Більша частина колекції – твори художників з різних країн – була зібрана за її ініціативою. УП.Життя поспілкувалося з пані Аліною про вкрадені твори, колег-колаборантів, окупацію Херсона, її втечу звідти, а також подальшу долю вкрадених цінних полотен та предметів. Розмова відбулась за два дні до звільнення Херсона від окупантів.

Про головні цінності Херсонського художнього музею

– Пані Аліно, колекція Херсонського художнього музею налічує понад 13 тисяч творів і предметів. Чим вона насамперед цінна?

– Ядро нашої колекції, її перлина – це іконопис. У колекції ікони XVIII-XX століть. Маємо релігійні твори Михайла Шибанова, якого більше нема ніде в світі. Кріпосний Потьомкіна Шибанов оформлював Єкатерининський собор (у Херсоні – ред.). У музеї зберігався відреставрований іконостас його роботи – загалом 12 ікон.  

Херсонська мисткиня Ольга Бринцева, яка подарувала музею багато гобеленів, сказала мені днями: “Херсон без вашого музею, як Париж без Лувру”. У нас унікальна колекція робіт. Є Айвазовський, Шибанов, Серебрякова, Шовкуненко – найкраща в Європі колекція, кращі роботи, Пімоненко, Яблонська, Глущенко, Крижицький, Полєнов, Кончаловський, роботи Врубеля, який багато працював у Києві разом із Нестеровим. Маємо розкішну колекцію художників Балтії. Серед них – Карліс Дабрайс.

Велика колекція Андрієнка-Нечитайла, який більшу частину свого життя працював у Франції. Картини передала музею у 1994 році Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей. А відомий французький колекціонер Рене Гера передав велику колекцію його робіт в кінці 2021 Національному музею в Києві й Херсонському художньому музею. Знав, що художник мріяв віддати картини в Херсон. За колекцією їздив співробітник Національного музею. Я не встигла в лютому 2022 їх забрати. Тож деякі роботи Андрієнка-Нечитайла зараз досі в Національному художньому музеї в Києві. 

– В одному з інтерв’ю Ви казали, що маєте колекцію англійських, німецьких і французьких художників. Що це за твори?

– У нас є й італійці – у колекції розкішна італійська скульптура XVIII ст. Маємо шедеври німця Августа фон Байера, голландця Пітера Лелі, який творив в Англії – пocлiдoвника cлaвeтнoгo Baн Дeйкa. У нас на виставках часто висіла робота Лелі другої пoлoвини XVII cтoлiття, часу пpaвлiння в Aнглiї Kapлa II. Цe пopтpeт aнглiйcькoї apиcтoкpaтки з coбaчкoю. Пoтpaпилa дo нac iз кoлeкцiї Мapiї Kopнiлoвcькoї i була oкpacoю експозиції. Колись англійці, які приїздили до нас, не повірили спершу, що маємо його оригінали.

Так сталось, що в Херсон спершу приїхала директорка і співробітники лялькового театру з Великої Британії. Ми влаштували їм екскурсію, показали роботи. А буквально за кілька тижнів – мені прийшло запрошення до графства Бедфордшир. Поки були там – нам влаштували культурну програму, концерти, зустрічали в Кембриджі. Після мого повернення до нас завітали вже британські музейники. Були вражені, що в музеї Херсона все ідеально зберігається. Побачили, що українці роблять дуже велику справу в музейному ділі. Згодом передали нам комп’ютери – музей став першим “діджиталізованим” на Півдні України.

– Яку частину колекції зібрали вже за вашого керівництва?

– Приблизно дві третини. Щойно я стала директоркою – почала “вибивати” гроші на нові експонати. Шукала по своїх контактах. Щось купували, щось нам дарували. Завжди сама їздила за унікальними експонатами. Ніколи нікому в цьому не довіряла. Знаю, що якщо я візьмусь, то зроблю і привезу, й не загублю.

Була знайома з донькою Нестерова, який розписував собор разом із Врубелем. За її домовленістю закуповували роботи у спадкоємців Малютіних. Сама везла їх із Москви – тримала рукою в коридорі потягу, бо покласти в купе не було змоги. Так само колись придбали майоліка Врубеля – колекціонери їхали за кордон, терміново продавали. Зараз ці роботи нагло вкрали.

– А хто дарував вам твори? Це здебільшого митці й колекціонери, які мають стосунок до Херсона?

– Не завжди. Минулоріч отримали в дар неймовірну колекцію з Ізраїлю. Художники мали виїзди на природу – писали Ізраїль очима колишніх жителів України. Знаючи, який у нас музей – передали всю колекцію. 

Іноді були абсолютно фантастичні історії. Так отримали картини відомого ризького художника професора, академіка Карліса Дабрайса. Перші його роботи нам передали, коли відкрився музей. У 2016-му робили велику виставку митців країн Балтії. На афіші був триптих Дабрайса. Невдовзі після цього до музею прийшли двоє молодих чоловіків. Один із них – син Карліса. Каже: “Ми з другом проїздом у справах. Батько попросив подивитись, чи збереглись його роботи. В нас картини втрачаються – гадає, що і у вас вже не збережені”. Разом пішли у фонди – а там ідеально оформлені роботи, в красивих рамах. Коли виставили триптих – молодший Дабрайс заплакав – упізнав у зображенні маму, що летить у хмарках. Обійняв мене.

Подарували їм каталог, афішу, нашу книгу. За тиждень написав Карліс Дабрайс: “Пані Доценко, а ви не мали би бажання ще мої роботи до себе взяти в колекцію?”. Скинув фото 5 картин – великі – триметрові. Питає, яку запакувати. А я кажу: Всі! Тут же подзвонила в посольство Латвії, отримали дозвіл на вивіз – роботи 50-х років. У посольстві вирахували, коли з Риги буде їхати диппошта, щоби великі роботи привезли. А за тиждень до того я мала бути в Ризі – пакувати, доставити до МЗС Латвії. У Херсон привезли картини за всіма нормами, спеціальним транспортом. Згодом влаштували нову виставку. На відкриття приїхав посол Латвії Юліс Пойканс, а Карліс Дабрайс доєднався до нас по відео.

– Які екземпляри колекції коштують найбільше?

– Не буду казати. Досить того, що колаборанти з музею підказали ворогу, що колекція на місці, не вивезена. Навіщо підказувати їм, що можна вигідно продати?! Колекція цінна.

Про пограбування музею

– У мережу потрапили фото з місця, куди привезли викрадені картини. На сторінці у фейсбуці Херсонського художнього музею написали, що це Центральний музей Тавриди у Сімферополі? Ви впізнаєте його?

– Це точно Сімферополь. Я бувала в них, знаю музей, коридори. Частину картин по фото ми вже ідентифікували. Упізнали “Пікет на березі річки. Захід сонця” художника-мініатюриста Івана Похитонова, 1890-ті роки, “Хати на заході сонця” Соколова, “Пейзаж Парижа” Михайла Андрієнка-Нечитайла, 1948 р., “Осіння пора” Георгія Курнакова, 1965 р, “Гладіолуси” Леоніда Чичкана, 1974 р., “Ланка” класика закарпатської школи живопису Гаврила Глюка. 

Дзвонили мої дівчата з Херсона – просили допомогти. Не могли впізнали роботу Георгія Курнакова. Для мене він впізнаваний. Якщо збільшити зображення – навіть побачимо етикетку. 

А про ті роботи, які стоять відвернуті, можемо лише здогадуватись. Жодної ікони на фото з Сімферополя нема. Роботи вивозили кілька днів. Можливо, на фото вміст одного фургону. Нема на фото Айвазовського, Серебрякової. Загалом там нема жодної картини великих художників. Не знаю, чи забрали Врубеля – це все ж таки майоліка. 

– А хто й навіщо у мережу виставив ці фото, як гадаєте?

– Я сама про це думаю, ламаю голову. Бо в Херсоні люди робили фотографії лише з вулиці – як картини вантажили. На відео теж лише вхід. А у Сімферополі фото просто з музею – з середини. Є, як під’їжджає фура до Сімферопольського музею, як починають носити. Є фотографії з приміщення, як людина несе картини коридорами музею. 

Говорила про це із херсонцями тут, розумні чоловіки. Кажуть: “А їх, видно, там у Сімферополі вже амбіції розпирають, гордість. Вони ж їх приймають вже як своє”. У нас більш багата колекція, аніж у них, більш серйозна. Умови вони картинам, можливо, й можуть забезпечити подібні, а от ставлення – навряд. Колись брали їх “Місячну ніч на Дніпрі” Архипа Куїнджі. Робили дуже красиву експозицію – була черга на цю виставку “як у мавзолей”. Ми все обтягнули темною тканиною, підсвітили картину ліхтарями, ввімкнули трелі української ночі над Дніпром. Навмисно купували неонову підсвітку. Бо з Сімферополя нам дали такі ліхтарі, що коли ввімкнули – то зрозуміли, що може постраждати картина. Потім передали їм нову підсвітку на знак подяки.

– Пані Аліно, а де були експонати з вашої колекції, коли почалось повномасштабне вторгнення Росії?

– Восени 2021 року у музеї почали реставраційні роботи – дуже серйозний ремонт. Тендер виграв підрядник з Одеси. Колекцію ідеально запакували і склали у фондах сховища на першому поверсі. З адміністрації вивезти ніхто не пропонував – у фінансуванні навіть такої статті не з’явилось. З Міністерством (культури та інформаційної політики – ред.) комунікації не вийшло – слова не було такого, щоби перевезти кудись фонди. Тож 24 лютого експонати перебували у музеї – запаковані.

Працівники підрядника – одразу ж втекли. Залишили відкритими вікна – ми потім самі їх закладали цеглою, заварювали. Директор підрядника Воронов згодом сказав: “Чому ви мене звинувачуєте? Мені байдуже до колекції. За договіром з адміністрацією області, я зайшов у будівлю, вільну від колекції. За договором – її вивезли”. 

Будівля стоїть на розі Соборної й Воронцовської. Наш найкрасивіший пам’ятник архітектури Півдня України. Росіяни, як заходили в місто – побачили з бронемашин наші будівельні мішки. Вивалили ногами калитку – сторож підрядчика тримав відчиненим вхід у будівлю, мав там битовку.

3-го березня ввалились 16 озброєних чоловіків, викинули з музею поліціянта, стріляли по дверях. Коли зайшли – подивились, що в будівлі ремонт, не зможуть блокпост зробити – і залишили музей. Я всюди всім говорила, що колекція вивезена, лишилось – таке-сяке. Тоді відв’язались. Якби не здали свої ж колаборанти – можливо, змогли би пересидіти.

Про роль Міністерства культури

– Чи була вказівка з Міністерства культури вивозити колекцію? Чи були такі розмови за 8 років війни? Був план евакуації?

– Не один раз надсилали наративи – зробити план, продумати географію. Під час ремонту про вивезення спілкувалась з обласною адміністрацією, не з міністерством. Від журналістів дізналась, що восени музеї Києва буквально вимагали план евакуації, пакувальний матеріал у Міністерства. Їм сказали не панікувати. 

А мені запропонували виїхати, коли вже Херсон і Миколаїв були під обстрілами.

О 3 ночі 24 лютого я почула, як бомблять, бо мешкаю біля Антонівського мосту. Міністр подзвонив відеозв’язком о 15 годині дня – їхав в машині. Каже: “Треба вивозити музей”. А в нас бомблять Херсон, Антонівській міст, літаки літають, з тероборони вже люди гинуть. З наших захисників загинули майже всі. Перепитала, на чому вивозити. Де брати кошти, вантажників, охорону, спеціальний транспорт. Везти потрібно через Миколаїв – а його бомбили ще страшніше. Мені ніхто нічого не відповів – на цьому розмова завершилась.

– Куди можна було вивезти колекцію? Як би роботи транспортували, за нормами?

– До війни ми могли би вивезти в спеціально обладнане приміщення в Херсоні. Мало би бути спеціально оснащене, з кондиціонуванням, щоби підтримувалась належна температура, з охороною. Потребували би близько 50 машин, які мають бути за нормами, де є підв’язки, ущільнювачі. Всередині роботи мали би перекласти матеріалом. Хоча би 30 людей вантажників. Охорона попереду й позаду має йти.

Тендітні роботи – графіка, акварель мають бути обов’язково оформлені в скло, в тонкі рами – мають бути у великих ящиках. У нас багато робіт на підрамниках, у дорогих рамах – вони мають упаковуватись у пінопласти, в м’які матеріали, у великі целофани. Під час бомбардувань про таке транспортування не могло бути мови.

Про втечу від окупантів

– Як Вам вдалось виїхати з Херсона? Чи намагались Вас зупинити?

Виїхала 5 травня. Напередодні відмовилась робити виставку в адміністрації до Дня перемоги. Сказали: “Ви не маєте права так з нами розмовляти – ми тут назавжди. Беріть приклад з сусідки – директорки краєзнавчого музею”. Вона зустрічала їх з квітами. 

На наступний день мене “запросили” в “прокуратуру”. Діти за ніч знайшли мені водія – 21-річного хлопця-спортсмена. Вибирались з ним легковим авто 3 дні через Давидів Брід, Кривий Ріг – проїхали безліч блокпостів. Вирвались. 

Я через блокпости проходила бабусею з паличкою. Ярослав як почав називати мене “бабуля” – так і досі каже.  У мене були медичні заключення – схопила в останню хвилину. Вони були минулими роками і десь на 30 блокпосту паразит докопався, що старі. Пояснювала, що їду до лікаря в Кіровоград. Питаю: де взяти свіжі направлення в окупованому місті. А він як закричить: “Тьотка, ти што такоє гаваріш. Я з Горловки, я офіцер. Українець, я приїхав тебе від бандер рятувати”. Я в нього навіть запитала, як звуть і телефон взяла. Хочу з ним поговорити колись. 

Хотів завернути машину. Ярослав почав придумувати, що нема вже ліків: “Дивись, що з бабулею робиться, ти ж людина, кажеш офіцер”. Коли ми вискочили на трасу після сірої зони – побачила поля рапсу і небо зустрічало синє-пресинє. Кричу: “Ярику, дай пофотографувати, це ж наш прапор!” Проходили перший наш блокпост – ми стомлені, розбиті, на нервах. Хлопці нахилились – чистенькі, виголені, вмиті, руки чисті, форма випрана – і такі красавці. Як ми плакали!

Про колаборанток, які здали свою ж колекцію окупантам

– Ви сказали, що колаборанти були серед співробітників музею. Хто допомагав окупантам забирати колекцію? 

– Навесні вже всі бібліотеки, лікарні, заклади культури були окуповані. А до нас ввалились 19 липня. Знали, що я виїхала. Мені потім розповідали, що прийшли троє з ФСБ, троє з поліції разом з новою “директоркою” – якась співачка з театрального кабака. А разом з нею – співробітниця музею завідувачка експозиційним відділом Кольцова. Яка бігала по комендатурах і заявляла, що директрка бреше й колекція на місці. Просила допомоги потрапити в музей. Вимагала озброєну охорону, “як у краєзнавчому музеї”. А пізніше прийшла друга колишня співробітниця Жиліна, яка була головною зберігачкою. 

У Жиліної на домашньому комп’ютері були копії архіву, який я видалила з усіх носіїв, знищила на флешках. Я 45 років життя віддала, щоби зібрати колекцію, а люди, які пили на роботі каву, здали її окупантам.

В кінці жовтня Кольцова зі своєю помічницею Буренко вирушили до Криму. Я чула від людей, що поїхали приймати наші роботи, а тут залишились ті, хто подавав. Раніше, коли вивозили кудись на виставки картини, і Кольцова, й Жиліна кричали: “Ми ж музейники! Треба транспортувати за нормами – а охорона, а температурний режим? А рівень вологості!?”. Зараз у них на очах картини закидали в звичайні фури й автобуси. Експонати колекції, на яку дихати боялись, окупанти “Валили валом – як сміття” – херсонці, які бачили цю “погрузку”, потім писали, що стояли й плакали.

Про повернення вкраденої музейної колекції

– Чи була застрахована колекція?

– Частково була. Здебільшого страхували ті роботи, які кудись вивозили на виставки. Крим багато брав. У нас Коровін є неймовірний – набережна Севастополя. Є Башинджагян величезний “Вид нічного Тифліса” – грузини завжди просили. Ми старались страхувати потихеньку колекції. Великий відсоток – оцифрований. Дуже добре оцифрували свого часу бібліотеку.

– Чи внесені роботи до до електронного реєстру загальнонаціональної спадщини?

– Так. Його мали зробити з експонатів усієї України, контроль на рівні Міністерства. Ми заносили кращі. Це сотні робіт. На сьогодні реєстр не завершений.  У нас все було занесено в електронний варіант, щоби швидко туди запуститись. Варто поцікавитись, чому багато років це залишилось на рівні розмов.

– Як проходить комунікація з Міністерством культури?

– Міністру я писала двічі. Перший раз – після перших відвідин шести озброєних людей 21 травня, які хотіли зайти в фонди. Коли їм сказали, що все вивезли перед ремонтом – погрожували, що прийдуть із комісією. “Вскриємо фонди – якщо роботи не вивезені – будемо говорити зі співробітниками в прокуратурі”. Тоді написала міністру, що колекція в небезпеці. Відправила електронною поштою й заказним листом.

У кінці травня надіслала заказні листи в Генпрокуратуру й СБУ – ці служби давно завели справи. Херсонська прокуратура завела 3 різні – по колекції, захопленню будівлі 19-го липня. Після захоплення музею 19 липня я знову написала міністру заказним листом і на електронну пошту. Потім з 31 жовтня до 4 листопада – розграбували колекцію. Я написала вже замміністра Чуєвій на приватний номер. З прокураторою й СБУ спілкувалась постійно. З Міністерства зі мною ніхто не зв’язувався.

– Чи оголошують роботи в міжнародний розшук?

– Флешки з описом фондів залишились в Херсоні – не могла везти їх через блокпости і заховала в надійному місці. Не можемо без них оголошувати картини в розшук – поки не побачу, що залишилось.

– Як будуть повертати роботи?

– Щоби повернути цінності має діяти парламентська команда, офіс президента. Хтось має створити ініціативну групу. В законодавстві України немає порядку повернення картин. Його потрібно бігом, з колін створювати. Зараз комунікую з тими, хто розбирається в значимості вкраденого. Департаменту культури все скидаю. 

Зараз усім керує військова обласна адміністрація – готова до них поїхати. Знайомий юрист, якому я довіряю – надіється на міжнародні суди, на міжнародний трибунал, де це питання буде підніматись. А я на кількох ефірах емоційно сказала, що подальше розграбовування зупинить лише розбитий Керченський міст. Щоби не було куди їм відступати. Бо раптом що – Сімферополь свої почнуть вигрібати і наші заодно.