В Домініканському монастирі у Володимирі розташований «Волинський Лувр»

Володимир-Волинський історичний музей ім. О. Дверницького, який є одним з найстаріших в Україні, мріє про розширення своїх приміщень, адже щороку його фондосховище поповнюється новими старожитностями, для експозиції котрих уже не вистачає місця. Проте найбільш цінною у музеї є колекція сакрального мистецтва XVI–XIX століть, експонати котрої поступово реставрують уже понад десять років.

Невдовзі реставрацію буде повністю завершено, тож ікони та інші сакральні старожитності потребуватимуть просторого та технічно облаштованого приміщення для їхньої експозиції. Про те, як і де планують розмістити цю колекцію, поспілкувалась журналістка Слова правди Тетяна Ізотова із директором історичного музею Володимиром Стемковським.   

– Володимире Володимировичу, розкажіть, як виникла ідея розмістити виставку ікон та інших предметів сакрального вжитку саме у вежі колишнього Домініканського монастиря?

– По-перше, для нашого музею ця будівля близька тим, що колись у приміщенні вежі Домініканського монастиря уже розміщувалось давньосховище –  з 1922-го по 1939 рік минулого століття. Є, зокрема, згадки Олександра Цинкаловського про те, що тут знаходився місцевий історичний музей. Також вважаю, що  будівля національного значення,  повинна мати відповідне цільове призначення. В Європі у таких старовинних спорудах, як правило, і розміщуються музеї, виставкові зали та інші атракції для туристів. А ідея з’явилась тоді, коли виникла потреба у розширенні приміщення під експозицію сакрального мистецтва, котра за останні роки результаті співпраці музею з реставраторами значно зросла і налічує уже понад пів сотні врятованих шедеврів староукраїнського малярства.

– Наскільки цінною є музейна колекція сакрального мистецтва?

– Це велика і надзвичайно цікава з мистецького та колекційного погляду збірка, адже подібною похвалитись може далеко не кожен музей. Особливо вартісними є ікони XVI-XIX століть. Завдяки співпраці із Львівською філією Національного науково-дослідного реставраційного центру України за державною програмою збереження культурних цінностей, яка триває досі, врятовано та відновлено більше сорока ікон. Колективу музею дуже пощастило  потрапити у цю програму, адже до неї тодішнє Міністерство культури вносило тільки великі, тобто регіональні музеї. Звісно, цьому передувала велика робота, писалися листи – клопотання, приїздили спеціалісти- мистецтвознавці, котрі здійснювали оцінку колекції, тощо. Але ця клопітка праця вже в минулому.

Особливої уваги заслуговує ікона «Спас Нерукотворний», датована ХVI століттям. Після реставрації вона була презентована на виставці у Львівському історичному музеї, а пізніше експонувалася у  Музеї історії міста Києва. Тим самим ікона «Спас Нерукотворний» продемонструвала високий професійний рівень львівських реставраторів, а також вікові традиції іконопису Володимирщини.

– Колекція сакрального мистецтва готова для експозиції?

– Наразі вона вже готова до показу широкому загалу на 90 відсотків, адже майже усі експонати відреставровані. За ці роки були витрачені великі кошти на реставрацію, тож буде шкода, якщо ці твори мистецтва ніхто не зможе побачити через те, що місця для їхньої експозиції катастрофічно не вистачає. Під сакральне мистецтво наразі маємо кімнату площею 22 квадратних метри, де ікони доводиться розміщувати у три яруси. А невдовзі надійде партія відреставрованих скульптур, тож місця стане ще менше.

– Чи достатньо місця для цієї експозиції у будівлі вежі?

– Більш, ніж достатньо, адже там є просторі кімнати на трьох поверхах. Відтак це приміщення ідеально підходить для експонування ікон. Маємо також намір, окрім сакрального, розмістити  і предмети сучасного мистецтва. У музеї зберігаються художні твори, починаючи з 20-х років минулого століття. А найстаріша картина у нашому фондосховищі – це робота невідомого автора першої половини ХІХ століття, де аквареллю зображений портрет військового, ймовірно, батька О. Дверницького. Через те, що не маємо вільних площ для експозиції, десятки полотен просто простоюють у фондосховищі – це картини таких метрів як  Володимир Караваєв (у нас зберігається найбільша в Україні колекція його олійних робіт), володимирський живописець – самоучка  Григорій Маковський,  Микола Букатевич,  Анатолій Костюк  та інших. Поповнилась колекція картин музею і за тих вісім років, відколи у нас в місті проводиться пленер художників. Окрім цього, маємо і чудову етнографічну збірку, котра також потребує окремого приміщення. Тому експозицій вистачить на пів будівлі Домініканського монастиря! Розумієте, музей – це не стала одиниця, яка завмерла в часі і розвитку, адже наше фондосховище з року в рік постійно поповнюється новими експонатами…

– А чи доносили ви цю ідею місцевій владі?

– Порушуємо це питання уже не перший рік. Неодноразово наводили аргументи місцевій владі, яку намагались переконати, що нова експозиція стане свіжим подихом у культурно-мистецькому житті міста та надзвичайно цікавим об’єктом для відвідування не лише гостями, а і жителями Володимира. Рік тому написали звернення до народного депутата Ігоря Гузя з проханням посприяти у виділенні приміщення на вулиці Данила Галицького, 4 для облаштування окремого підрозділу музейної експозиції. І відтоді це питання лишається «на контролі», тобто у підвішеному стані. Проте під час спілкування із першим заступником міського голови Ярославом Матвійчуком  мене запевнили, що такий проект є одним із пріоритетів розвитку культури теперішньої влади.

– А що з цього приводу думає керівництво Вищого професійного училища, адже будівля колишнього Домініканського монастиря використовується як навчальний корпус цього закладу?

– Маю надію, що  керівництво міста та адміністрація училища знайде порозуміння з цього питання. Адже завжди можна найти точки дотику, котрі ведуть до взаєморозуміння.

– Як вважаєте, чи є шанс у музею ікони у вежі домініканів стати привабливим туристичним об’єктом?

– Наш музей вже входить у ті об’єкти які є привабливими для туристів. І тому я  анітрохи у цьому не сумніваюсь, адже цьому сприятиме і сама історична будівля XV – XVIII століть,  де експонуватимуться твори мистецтва, котрі є її сучасниками за віком, а також місце, де розташована будівля, – це центральна частина старого міста, де проходять усі туристичні маршрути. Створивши своєрідний «Володимирський Лувр», ми станемо другим музеєм на Західній Україні та в області, який матиме окремий експозиційний підрозділ, де представлено для огляду сакральне мистецтво (ікони, інші мистецькі пам’ятки сакрального призначення) XVI- XIX століть. Адже такі колекції є рідкісними в Україні. Тож сподіваємося, що у цій стародавній  будівлі, завдяки  старанням міського голови та громадськості міста, буде створено експозицію стародавнього сакрального мистецтва та малярських робіт художників міста XIX – XX століть, що призведе до збільшення зацікавленості туристами Володимира-Волинського, а цей історичний об’єкт стане справжньою мистецькою перлиною волинського краю.