«Були готові навіть до бойових дій», – головний поліцейський Волині Юрій Крошко про роботу в умовах війни

Полковник поліції Юрій Крошко майже три роки очолює Головне управління Національної поліції у Волинській області. Саме йому випало тримати поліцейський фронт у прикордонній області, на яку міг піти військом ворог. Для поліцейських Волині велика війна, як і для кожного українця, теж стала шоком. І хоча всім було тривожно, проте жодної паніки, переконує Юрій Олександрович, у лавах поліції не було.

Більше того, у разі необхідності волинські поліцейські готові були брати участь у бойових діях. Про те, як працює поліція Волині під час воєнного стану, яка нині безпекова ситуація, які злочини найпоширеніші, Юрій Крошко розповів у інтерв’ю Волинським Новинам.

Добігає кінця надскладний для усіх нас рік. Проте 24 лютого й досі пригадується із болісним трепетом. Чи знали ви, що війна неминуча, чи готували до такого виклику колектив?

На ту мить війна зависла просто в повітрі. Всі чогось очікували. Відчувалася напруга, адже озвучували якісь дати. Нічого конкретно не відбувалося, але все одно було оце нервове очікування чогось недоброго.

Того, що це буде повномасштабне вторгнення, що по всій Україні полетять балістичні ракети, мабуть, не чекав ніхто. Ми теж не очікували аж такого масштабу.

24 лютого зрання нас підняли за тривогою. Зібралися – і до роботи. Алгоритми дій були продумані – хто і що робить, кожен знав свої функції про всяк випадок. Ніхто не забував, що війна на той момент тривала вісім років, тому ми були напоготові увесь час, були мобілізовані.

Однозначно, той ранок був тривожним і для нас, поліцейських. Ми теж не звикли, що в Луцьку чутно вибухи від ракет. Але більше тривоги було за те, щоб якісно й оперативно зробити те, що нам належить. Щоб вдалося втримати на контролі й особовий склад, і ситуацію в області разом з усім цим силовим складом. Не було якихось інших думок.

Чого гріха таїти, є ж і плани евакуації в разі крайньої небезпеки. Але про це ні мови, ні думок точно не було. Не було в цьому необхідності, всі займалися своєю роботою.

Як організаційно й емоційно розпочалася війна для поліції Волині й для вас особисто?

Емоції у всіх різні, кожна людина переживає по-своєму. І кожен з нас, звичайно, теж був шокований тим, що відбулося.

Зібралися, вишикувалися, розібралися зі зброєю і боєприпасами, які нам треба зараз і, можливо, знадобляться найближчим часом. І швиденько розставили людей там, де вони мали бути. Є спеціальні плани, які вводять у дію в таких випадках, що стосуються охорони і наших адмінбудівель, і критичної інфраструктури, і патрулювання на вулицях.

Тому емоційно це направду було надзвичайне напруження. Не нервозність, а саме напруга. Було стільки роботи й запалу, що в ті перші дві доби навіть не думалося про сон. Навіть коли була якась вільніша година вночі, то все одно не спалося.

Радий, що у нашому поліцейському колективі не було жодної паніки. Можу цим навіть похвалитися. Всі робили те, що мали. Адже всіх українців об’єднав потужний патріотичний порив, поліцейських зокрема.

Загалом наш колектив був готовий до всього: не лише до поліцейської роботи, а й до бойових дій. Лише одне питання постало – де наша зброя? Бо зброї для ведення бойових дій не для всіх поліцейських було достатньо, адже функції у поліції в мирний час були дещо інші. Ті підрозділи, які мали бути забезпечені автоматичною зброєю, мали її. Але колектив великий, і всі готові були стати до бою. Тоді, у перші дні, ми організували все, аби кожен поліцейський був належно екіпірований.

Як працює волинська поліція нині, на десятому місяці війни?

Поліція живе в умовах правового режиму воєнного стану. Поліцейські несуть службу і на території області, і за її межами, у тих регіонах, де нині тривають бойові дії, на деокупованих територіях.

Із 24 лютого в області, як і по всій Україні, розгорнуто блокпости. Для багатьох це було чимось новим. Зараз вже всі звикли.

Нині додаються ризики у зв’язку з відключеннями електроенергії й можливими блекаутами. Ми не так, можливо, боїмося якихось бойових дій на території області, як оцих відключень світла і того, як на це реагуватимуть різні люди.

Звісно, більшість громадян ставиться з розумінням, мусимо пристосуватися до цього дискомфорту, але є люди, які можуть цим скористатися. Коли немає світла – перестає належно працювати зв’язок, люди часто не можуть оперативно зателефонувати на 102.

Наш ситуаційний центр працює, оператори завжди на місцях, маємо резервні джерела живлення, але якщо відключилися вишки мобільного зв’язку і немає стаціонарного телефона, то справді може бути складно додзвонитися. У зв’язку з цим ми продумали розстановку сил і засобів таким чином, щоб мешканці області і не тільки мали доступ до поліцейської послуги скрізь, навіть незважаючи на найнесприятливішу ситуацію.

Безпечно нині на Волині?

Безпека в наших реаліях – поняття дуже відносне. У всій державі зараз не є безпечно. У нас часто лунають повітряні тривоги, ворог запускає по всій території ракети. Але можна констатувати, що безпекова ситуація в області точно не погіршилась. Реєстрація злочинів навіть менша, ніж була в мирний час. Тому безпекова ситуація на належному рівні.

Цьому посприяла комендантська година?

Комендантська година – це вимога воєнного часу. Однозначно, посприяла, як і облаштування блокпостів, збільшення кількості нарядів.

До слова, в нарядах патрулюють не лише поліцейські, а й добровольчі формування територіальних громад, добровольці, які ще в перші дні зголосилися допомагати. Серед них є і колишні наші співробітники, ми видали їм зброю і вони разом з нами несуть службу. Завдяки цьому вдалося збільшити присутність поліції на вулицях. Мабуть, все це в комплексі й зменшило ті ризики, які могли бути.

Чи потрібна комендантська година нині?

Не факт, що потрібна на 100%, але ніч – це така пора доби, надто під час блекаутів, коли легше непомітно підійти до військових об’єктів, критичної інфраструктури, органів державної влади й під покровом темноти скоювати якісь злочинні або навіть ворожі дії.

Тому під час воєнного стану вночі всі мають бути по домівках. Це суттєво спрощує роботу поліції та іншим правоохоронним органам, які працюють у цей час. Ми ж зараз здійснюємо не лише правоохоронну діяльність, а й контрдиверсійну. Як тепер кажуть, темнота – друг диверсанта. І от комендантська година допомагає мінімізувати ці ризики.

Так, фіксуємо порушення комендантської години. Та це не критично, адже людей і транспорту вночі все одно значно менше, а нам, відповідно, легше працювати з порушниками. Якщо всім дозволити бути на вулиці, тоді буде важко проводити якісь фільтраційні заходи.

Чи є зараз нагальна потреба у блокпостах? Як вони функціонують?

Блокпости діють там, де потрібні. Адже вони допомагають виявляти зловмисників.

Наведу приклад: на блокпосту в Камінь-Каширському районі було затримано громадянина росії – засудженого, який відбуває реальне покарання. Чоловік видавав себе за монаха-паломника, мав відповідний вигляд – борода, волосся, зібране у хвіст. Перетнув українсько-білоруський кордон уплав, через болота, йшов увесь мокрий. Переконував, що він нібито вірянин і мандрує в Почаївську лавру. Чому пішки? Мовляв, паломник, тому так. Однак на блокпосту відразу розчули його російський говір, української мови він до пуття не розумів. Було ясно, що людина не з наших країв.

Стали детальніше з ним працювати, оглянули одяг, речі. Виявилося, що Білоруссю він пересувався на автобусах – знайшли квитки, натомість Україною нібито мав мандрувати пішки. Дивним видавалося, що на території різних країн у нього різний спосіб паломництва.

Зрештою він виявився членом незаконного збройного формування – так званої «ДНР», брав участь у бойових діях на боці терористів. Ми передали його Службі безпеки, адже це їхня підслідність. І нині його засуджено до реальної міри покарання, відбуває його в українській установі відбування покарань. Чи був він на момент затримання диверсантом та чи були у нього якісь завдання – це вже питання до тих, хто розслідував цю справу. Та навряд він був паломником.

Є ще одна серйозна тема – обіг зброї. В країні зараз багато різної зброї: і облікованої, і трофейної. До речі, не завжди трофейну зброю ставлять на облік.

Був випадок затримання людини, яка перевозила на територію області зброю. Чоловік поїхав у зону бойових дій, завіз туди допомогу, а звідти віз автомат у розібраному стані, гранати й патрони. Все це було заховано за обшивку мікроавтобуса, тобто він розумів незаконність своїх дій. Але на блокпосту все це виявили, і цього чоловіка тепер притягнуто до відповідальності за незаконне збереження зброї.

Проблема незаконного обігу зброї в нинішні часи загостриться?

Мабуть, таки загостриться. Поки що, на щастя, на території області не надто багато таких випадків, але треба бути завжди готовими. І ця робота триває повсякчас.

Важливо, що ми не допустили хаотичного роздавання зброї на початку цих масштабних бойових дій. До слова, видавали людям зброю навіть з речових доказів, коли її не вистачало. Коли зброї з’явилося достатньо, речові докази зібрали назад. На той час була саме така потреба.

Крім того, багато зброї видали добровольчим формуванням територіальних громад. Вся вона на обліку, нам чітко зрозуміло, де вона і за ким закріплена. Якщо ж є надлишок і ні за ким не закріплено, то ця зброя зберігається у відповідних місцях. Тому в цьому сенсі контроль чіткий.

Волинські поліцейські боронять Україну на передовій. Знаю, що не про все можна розповідати. Як вони там?

Створено зведений батальйон Національної поліції «Захід», у який входять поліцейські із західних областей, а нині вже не тільки із західних, долучилося й кілька центральних. Усе командування й управління батальйоном здійснюють волиняни.

Волинські поліцейські брали участь в обороні Харкова, в деокупації Харківської області. Зараз перебувають на сході нашої держави, виконують завдання в гарячих точках. Вже коли виконають – розкажемо про це.

Я повсякчас на зв’язку з ними, хоч він у них не завжди є, не всюди є змога розгорнути старлінк. Але повідомлення від хлопців, що живі й здорові, щодня чекаємо.

Крім того, волиняни працювали в Херсоні, коли він був окупований. Зараз працюють уже в деокупованому місті: це і спецпризначенці, і вибухотехніки, і криміналісти слідчого управління.

Спецпризначенці працюють у межах так званих стабілізаційних заходів спільно з іншими правоохоронними органами. Адже є колаборанти, зрадники і подібні, їх теж треба виявляти й позбуватися.

Найперше завдання вибухотехніків – знешкодити вибухові речовини й небезпечні пристрої, яких на тих територіях дуже багато. Наші вибухотехніки, на жаль, постраждали – маємо двох поранених. На щастя, вони живі, але зараз перебувають на лікуванні. Серед їхніх колег по всій Україні є й загиблі. Отака ціна професійного досвіду. Мусимо констатувати, що в їхній роботі тепер не завжди актуальні ті інструкції, які були до війни. Можливо, росіяни не бачили пралок, але от зброю й вибухівку таки розвивають і мають її на озброєнні.

Яка ситуація зі злочинністю на Волині упродовж всього періоду дії воєнного стану? Яких злочинів найбільше?

У перші місяці справді різко впала реєстрація, та й узагалі звернення громадян з приводу злочинів – і загальнокримінальних, і побутових. На початках всі шукали мітки, вогники у вікнах. Все це сприймалося як можливий спосіб наведення ворожої артилерії чи ракет, або ж орієнтування на місцевості якихось інших ворожих підрозділів. Іноді через такі звернення лінія 102 була навіть перевантажена.

А вже влітку, коли економіка і життя загалом почали повертатися у звичніше русло, коли стало зрозуміло, що вторгнення з Білорусі поки що сумнівне, а можливо, його не буде взагалі, коли росіяни відійшли від Києва, місто й область почали повертатися до нормального життя. Відтак почалася реєстрація – десь щось вкрали, когось пограбували.

За весь рік, з урахуванням перших двох мирних місяців, станом на кінець листопада маємо більш ніж на тисячу менше зареєстрованих злочинів. За 11 місяців минулого року було 8400, а нині маємо 6800. І в цю загальну цифру входять ще й злочини військові. Коли військовослужбовці зникають, потрапляють у полон, гинуть, ми теж ці факти реєструємо, звертаються родичі. І якщо говорити сухою мовою цифр, то вони додають нам більшу кількість особливо тяжких злочинів у статистиці. Ну і, певна річ, усі ці особливо тяжкі, пов’язані з війною, відбуваються у зоні бойових дій. Натомість на території області зростання випадків скоєння особливо тяжких злочинів немає. Навіть тяжких менше.

Найрозповсюдженіші злочини – майнові, це крадіжки і шахрайства. Як і в мирний час, актуальними є телефонні й інтернет-шахрайства. Ми затримуємо таких ділків, співучасників зокрема. Багато шахраїв сидять в установах виконання покарань. А їхні співучасники, які перебувають на волі, приїздять до жертв і забирають у них видурені гроші. Боремося з такими зловмисниками, навіть проводимо обшуки на території установ виконання покарань, і не лише на Волині, а й за межами області. Документуємо такі групи, є у нас вилучення, затримуємо поплічників таких одиноких шахраїв, у нас на Волині є такі арештовані. Причому це здебільшого не волиняни, ці люди приїздять з інших регіонів, вже готуючись до скоєння злочинів.

Які шахрайські схеми найпоширеніші зараз?

Обман людей при покупках в інтернеті, як і було раніше. Шахраї навіть користуються воєнним станом і обманюють людей, які намагаються придбати автомобілі для військових. Іноді й самі військовослужбовці хочуть придбати авто та необачно наперед кидають всю суму. Очевидно, у них ще не вкладається, що цим може хтось користуватися, щиро вірять, що люди навколо ЗСУ шахраювати не будуть. Але такі, на жаль, є, і випадки ці непоодинокі.

Існує й схема, мовляв, ваш родич потрапив у якусь неприємність і йому негайно необхідні кошти. Це не обов’язково ДТП чи потреба «витягнути» людину з поліцейського відділка через якісь раптові проблеми із законом. Іноді шахраї дзвонять й ошелешують повідомленням, що ваш родич у лікарні і йому конче треба гроші на лікування.

До речі, шахрайство набуває доволі кваліфікованих ознак, адже часто зловмисники використовують програмне забезпечення. Скажімо, людина хоче придбати товар на популярних інтернет-платформах, на тих же OLX чи Prom.ua, заходить на сторінку продавця, бачить, що її все влаштовує – і товар, і ціна. Й тут же висвітлюється віконечко, інтерфейс якого дуже схожий на дизайн одного з українських банків чи відомих сервісів. Важливий нюанс: назва такої сторінки завжди містить якийсь додатковий символ. Це так зване фішингове посилання. Відтак необачний покупець вводить персональні дані, які банк чи продавець ніколи не проситиме, адже для продажу товару вони не потрібні: номер картки, PIN-код і тим паче CVV-код, що на звороті картки. І все – шахрай досягнув своєї мети.

Тому наголошуємо: всі мусять знати, що паролі від картки ні банківська установа, ні продавець ніколи не проситиме, лише шахрай.

Яка ситуація зараз з обігом наркотиків? Чи часто фігурують неповнолітні?

Наркотики є, їх в область доставляють, але ми з цим боремося. Відбуваються регулярні затримання і вилучення. Це наша буденність, робота щоденна. Однак треба визнати, що Волинь не найбільше вражена цим явищем у нашій державі й, слава Богу, не в числі перших.

Щодо віку людей, які мають справи з наркотиками, то йдеться не так про неповнолітніх, як про молодих людей. Вони часто стають тими ж «закладчиками». Потім вони бачать, що ніби все просто й легко дається, і пробують себе в дилерстві. На тому їх і затримують.

Саме серед неповнолітніх немає масового розповсюдження наркотиків. Слава Богу, не бачимо цього розповсюдження у школах, в середніх спеціальних закладах освіти. Так, трапляються поодинокі випадки, але масовості однозначно нема.

Де скоюють найбільше злочинів?

Зазвичай це великі міста: Луцьк, Ковель, Нововолинськ. До слова, у Нововолинську більша реєстрація злочинів, ніж у Володимирі, зокрема й по наркотиках, хоча останній – районний центр. Логіка проста: що більше місто, густіше заселене – то більше злочинів. Тому лідер – Луцьк, але це об’єктивна причина.

Актуальні злочини воєнного часу – виїзд ухилянтів за кордон, організація цих схем, махінації із гуманітарною допомогою. Яких масштабів ці речі набули і чи справді є підстави не довіряти волонтерським середовищам? Адже поодинокі нечисті на руку ділки не мали б робити погоди.

Підстав не довіряти волонтерам немає. Окремі особи інколи використовують або чиюсь волонтерську діяльність, або навіть і свою, аби десь нажитись. Але це аж ніяк не масові випадки. Однозначно, що волонтерський рух на території Волині не дискредитований. І ми не намагаємося цього зробити.

Тому що у волонтерських середовищах можна почути нарікання, мовляв, правоохоронці за нас взялися…

Такі розмови є. Але в цьому нема жодного підступу. Інколи справді надходить інформація, її треба перевірити. Буває, щоб перевірити у законний спосіб, треба зареєструвати кримінальне провадження. Щоб мати можливість звернутися до суду, отримати інформацію про діяльність якоїсь організації. І якщо нічого не виявили, таке кримінальне провадження закривають.

Часто таких людей і затримують на гарячому під час реалізації товару, який вони задекларували як гуманітарну допомогу. Такі факти є. У нас було 12 таких кримінальних проваджень.

Як відомо, під час війни внесли зміни до законодавства, і тепер є стаття про незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги. За нею трьом особам оголошено про підозру. Тому говорити про те, що хтось на когось тисне, хтось когось дискредитує, не можна.

А щодо схем виїзду за кордон? Теж дуже часто фігурують такі новини від різних правоохоронних структур.

Усе це наша підслідність, стаття 332. Виявляють різні правоохоронні структури, а матеріали надходять до нас для розслідування і скерування до суду. 28 кримінальних проваджень відносно людей, які організовували незаконне переправлення за кордон, спрямовано до суду з обвинувальними актами. У різний спосіб: когось намагалися перевезти другим водієм, когось – переправити просто через річку, комусь робили підробні документи про сімейний стан, хворобу, непридатність до служби. Ще близько 40 фактів розслідуємо. Це не означає, що всі вони неодмінно підуть до суду. Якщо нема ознак злочину – їх будуть закривати.

Ще фіксуємо факти підроблення і використання особами, які можуть бути військовозобов’язаними, підробних документів. Це різні статті. Хтось організував незаконне переправлення, майже конвеєр, а хтось сам собі зробив довідку про склад сім’ї, скажімо. Тобто є такі особи, кваліфікація дій яких не підпадає під 332 статтю, а лише під 358. 264 особам, які використовували підробні документи на кордоні, повідомлено про підозру.

Чому люди наважуються на таку діяльність під час воєнного стану? Адже ризик бути викритим нині максимально високий.

Кожен злочинець, вчиняючи будь-які незаконні дії, ризикує. Проте кожен розраховує на свою кмітливість, розум і, мабуть, везіння. Такі люди думають, що здатні когось перехитрити або не дати можливості задокументувати. Буває ж, що багато людей розуміють, що це злочинець, але доказів для суду не мають. Тому такі люди розраховують на те, що доказів їхньої злочинної діяльності ніхто не здобуде. Однак ми здобуваємо і будемо продовжувати це робити.

Скільки викликів щодня надходить на 102? І що робити громадянам, які у випадку блекауту не можуть додзвонитись у поліцію?

Загалом на Волині за добу на 102 надходить 400-420 викликів. Це нормально для нашої області.

102 у нас працює завжди. Маємо резервні джерела живлення, і воно не припинятиметься під час повітряних тривог. Маємо резервний диспетчерський пункт і колцентр. Інша річ, що люди не можуть додзвонитися.

Коли стається блекаут, на вулицю виїздять наряди поліції, в такому разі людині треба знайти найближчого поліцейського і звернутися до нього.

Поки що у нас не було такої проблеми, щоби хтось не міг до нас звернутися через відсутність світла. Та якщо людина не може сконтактувати зі 102 чи знайти поліцейського, то завжди є місцеві органи влади, у які можна звернутися зі своєю проблемою.

Крім того, є дільничні, поліцейські офіцери громад. Але часто таких поліцейських ми забираємо з постійного місця несення служби, вони можуть бути задіяні на блокпостах, виконувати інші завдання, пов’язані з воєнним станом. Та ми робимо все для того, щоб люди могли знайти поліцейського й отримати поліцейську послугу.

Крім того, діють нині і пункти незламності, де, крім обігріву, чаю й зарядки, має бути інтернет. Там завжди можна додзвонитися, куди вам потрібно. До слова, кожен поліцейський підрозділ є таким пунктом незламності. І ми працюємо над тим, аби кожен наш пункт мав інтернет і зв’язок.

Чи не збільшилася кількість побутових злочинів, фактів сімейного насилля, адже люди багато часу проводять удома, в стресі?

Домашнє насилля нікуди не зникло. Ця проблема існує, але на такому ж рівні, як і раніше. Не скажу, що стало більше. Воно є, ми намагаємося з ним боротися і робимо все для того, аби не ставало більше.

Нині час до часу в різних куточках Волині виникають конфлікти між релігійними громадами при переході парафій з підпорядкування УПЦ МП до ПЦУ. Конфліктів багато, ситуація загострена. Як поліція працює з цим непростим церковним питанням і як радите громадам поводитися?

Найперше на таких викликах поліція слідкує за охороною громадського порядку. Як поліцейські ми не намагаємося втрутитися в погляди інших. Як у людини в мене є власний погляд з цього приводу однозначно.

Завдання моє і моїх колег – не допустити під час таких конфліктів бійок, щоб люди не завдали одне одному тілесних ушкоджень й не перетворили це все на масові заворушення.

Здебільшого ці конфлікти відбуваються в селах, де всі люди одне одного знають все життя, де вони між собою родичі й куми, сусіди, добрі знайомі. Думки розділяються, хтось апелює, мовляв, чому ви лізете в релігію? Але мені здається, що тут ніхто не лізе в релігію. Кажу вже як людина. Тут йдеться по підходи до державної безпеки і про риторику деяких діячів, які мають колосальний вплив на суспільство.

Часто поліції доводиться виконувати роль арбітра. І не лише в плані дотримання громадського порядку і забезпечення безпеки. Люди хочуть, щоб ми допомогли залагодити ту чи ту конфліктну ситуацію.

Але проблема полягає в тім, що ми не бачимо ролі органів місцевого самоврядування в цьому питанні, вони, на мою думку, самоусуваються. Це все їхні виборці, їхній електорат, і вони зазвичай є вихідцями з цих населених пунктів. Думок голів ТГ з цього приводу я не чув і не читав. Не бачив у пресі, не чув особисто. Але ці питання – це справа саме громади, і саме очільники громад мають виходити до людей, до священнослужителів зі своєю позицією. А її нема. Ось в цьому я бачу проблему.

Щонеділі є два-три виклики, що виникають конфлікти. До того ж, ми й самі знаємо, де може бути гаряче, й готуємося до кожного вихідного дня.

Люди, схоже, не розуміють, що поліцейські не можуть і не мають давати юридичної оцінки їхнім навіть не так світоглядним, а найперше майновим суперечкам.

Як усе мало б відбуватися? Зібралися люди, проголосували й зареєстрували свою релігійну громаду. Але ж офіційно існує й інша громада, скаже хтось. Нема питань, спокійно працюйте над цим в юридичній площині. У державі поки що ніхто не заборонив московську церкву. Поки що. Чомусь.

Ясна річ, постає питання про приміщення церкви. І якщо говорити суто про юридичне питання – чиє це приміщення, хто має на нього право власності, то дуже часто це приміщення належить територіальній громаді. І от хтось дзвонить на 102, що тут, мовляв, незаконно ламають двері, аби зайти в церкву. У нас відразу постає питання: хто й чому, чи справді незаконно?

У таких випадках я даю вказівку начальникам на місцях піднімати місцеву владу, якщо це приміщення за документами належить громаді. Значить, представник громади має бути на місці й чітко сказати, чи є у нього претензії до того, хто відкрив приміщення церкви, або й дозволити зайти туди людям чи не дозволити, з якоюсь метою, скажімо, зберегти матеріальні цінності або ще щось. І в такому разі це буде законний спосіб проникнення у приміщення. Але знову-таки бачимо, що місцева влада самоусувається від участі у цих конфліктних і непростих питаннях.

Часто йдеться про неоформлені документи – ні на землю, ні на будівлю. І в таких випадках знову ж таки своє слово має сказати місцева влада. Так вже буває в нашій державі: щось побудоване, але ще неоформлене. Люди добрі, зберіться і проголосуйте, місцеві депутати принаймні. Або ж якесь слово має сказати голова територіальної громади.

Час до часу з’являються повідомлення про замінування шкіл, лікарень, торгових центрів і подібних публічних місць. Проте поліція Волині не надає розголосу цим речам. Знаю, що під час воєнного стану ви маєте право не коментувати, але чому саме такий підхід? Ясна річ, йдеться про псевдомінування, однак нині інформація настільки блискавично мандрує соцмережами й телеграм-каналами, що може не на жарт налякати і посіяти паніку, на що й розраховує ворог.

Саме так, всі ці псевдомінування спрямовані на те, щоб навести жах і паніку в суспільстві. І коли ми коментуємо, ворог це відстежує й зловтішається. Коли ми констатуємо, що когось евакуювали, стільки-то зусиль доклали на конкретному об’єкті, то вони розуміють, що на якийсь час зупинилася робота торговельного центру, школи чи лікарні, що вони створили нам дискомфорт. Від усіх цих незручностей, які спричиняють нам росіяни, вони отримують задоволення. Тому ми не коментуємо, аби ворог був позбавлений інформації. Ми, звісно, можемо коментувати, на свій розсуд, але наразі вважаємо, що ігнорування в цьому випадку працює ефективніше.

На щастя, не було надто резонансних таких випадків. У перші дні взагалі багато подібних викликів надходило, незрозумілі предмети виявляли. Нещодавно було повідомлення про замінування органу державної влади, з конкретною адресою. Працювали вибухотехніки, спеціально навчені собаки, всі фахівці були задіяні, працівників евакуйовували.

Тому люди можуть бути спокійні: на кожен виклик ми реагуємо. Звісно, буває, надходить лист, що всі магазини, всі банки, все заміновано по всій Україні. Ну і як на це реагувати, яка мета такого листа, що тут коментувати? Психічно хворі люди. Тим часом ми мовчки робимо свою роботу.

Яку ситуацію зі злочинністю прогнозуєте на найближчі місяці, до завершення війни? Адже рівень злочинності напряму пов’язаний із рівнем життя населення, а часи нині непевні, багато людей втратили роботу.

Прогнозувати – справа невдячна. Але я не думаю, що буде якесь суттєве погіршення. Найстрашніше вже трапилося – в нашій державі триває війна, частина наших територій окупована. Слава Богу, нам вдається потроху їх деокуповувати. Злочинності ми дамо раду в будь-якому випадку, це наша робота. Певен, що ситуація не буде гіршою, ніж є зараз.

А от блекаути, які загрожують цієї зими, нам треба просто пережити. Вони чекають від нас усіх роздратування. Чомусь вони собі вирішили, що у вимкненнях електроенергії українці будуть звинувачувати владу, а не їх – тих, хто стріляє.

Тому під час блекаутів треба бути пильними, стежити за своїм майном, допомагати сусідам, дбати про власну безпеку, зокрема й на дорогах: водіям – намагатися максимально обережно кермувати, а пішоходам – затемна завжди вмикати ліхтарик, підсвічувати себе телефоном, використовувати флікери, а в ідеалі взагалі жилети зі світловідбивальними елементами.

Відключення електроенергії створюють умови для більшої кількості ДТП. Як зарадити цьому? Схоже, що регулювальники – не вихід, адже водії банально не знають сигналів.

Якщо водій не знає сигналів регулювальника й неправильно на них реагує, це значить, що він порушує правила дорожнього руху. В такому разі є всі підстави зупинити його й притягнути до адміністративної відповідальності.

Такі випадки уже є?

Поки що такої практики немає. Але всім водіям і пішоходам неодмінно слід про це знати. Зараз як ніколи важливо ставитися одне до одного з максимальним розумінням і повагою: десь про всяк випадок зменшити швидкість, зайвий раз пересвідчитись, чи немає нікого на дорозі, чи можна безпечно проїхати або повернути. Пішоходи в темну пору доби обов’язково мають визначити себе у просторі світлом. Зараз вистачає різних засобів, аби це зробити. Водій має враховувати, що темно, погано видно й на дорозі можуть бути люди та інші транспортні засоби.

А загалом, яка ситуація на дорогах області у 2022 році? Скільки сталося смертельних ДТП, аварій з потерпілими?

Сухі цифри, не беремо причини. За 11 місяців у провадженні слідчих підрозділів перебувало 392 кримінальні провадження про дорожньо-транспортні пригоди на противагу 461 минулоріч. Зі смертельними наслідками цього року сталось 65 аварій.

Причини дорожньо-транспортних аварій незмінні: нетверезі за кермом, люди переходять дорогу у невизначених місцях, водій перевищує швидкість і не враховує дорожню обстановку. Вимкнення світла, безумовно, теж впливає, але ця причина відносно недавня.

Був період, коли на Волині часто викрадали автомобілі, фіксували підпали. Зараз такі новини лунають рідше. З чим це пов’язано?

Менше таких фактів. Незаконне заволодіння транспортним засобом – це не завжди про автомобіль, це може бути мотоцикл чи мопед. За 11 місяців маємо 30 фактів, з яких 15 автомобілі. Розкрили 23, знайшли 12 авто, три ще не знайшли.

Фіксували цьогоріч і підпали. Відкрито 15 кримінальних проваджень за фактом підпалу. Розкрили вісім, сім ще не розкрито, працюємо.

Різне підґрунтя: десь бізнес-інтереси, десь просто якісь конфлікти. Навіть були випадки, що до таких дій вдавалися чимось незадоволена дружина або чоловік. Доводиться і з таким мати справу.

У будь-якому разі це злочин – пошкодження майна шляхом підпаду. Неважлива сума збитку, якщо підпал – це вже тяжкий злочин.

Давно вже затихли новини про бурштинокопачів, та й про крадіїв лісу цьогоріч чути менше. Яка нині ситуація у цій царині?

Видобуток бурштину на території області не фіксується впродовж всього періоду, поки я на цій посаді. Його справді не видобувають, і ніхто не зможе закинути мені, мовляв, поїхали покажу, де видобувають. Бо такі спроби були.

Так, ми іноді фіксуємо незаконне переміщення через територію області бурштину. Це злочин, не тяжкий, але злочин. І ми скеровуємо такі провадження до суду. Не завжди фігурують мешканці області, часто це транзит через Волинь.

А щодо лісу, то такі випадки є, але таких злочинів стали менше реєструвати, оскільки не всі ділянки лісу зараз дозволені до відвідування. Проте такі кримінальні провадження є, розслідуємо, затримуємо і скеровуємо до суду, якщо це наша підслідність.

Не можу не спитати і про ситуацію в гральному бізнесі та сфері інтимних послуг.

Грального бізнесу не фіксуємо і на 102 з цього приводу ніхто не телефонує. Навіть з підозрами такими. Слава Богу. Щоправда, з минулих років скерували до суду одну справу, причому це була організована група з чотирьох учасників.

Інтим зараз здебільшого в онлайні, хоча сутенерство і сама, так би мовити, послуга, звісно ж, відбувається наживо. Маємо таких 20 кримінальних правопорушень. Є навіть факт зберігання дитячої порнографії. А це вже, на мою думку, взагалі якесь дике збочення, та воно, на жаль, існує. Також задокументовано шість фактів сутенерства, звідництва.

Луцьк – точно не те місто, де можна просто підняти слухавку і миттєво знайти повію. Так, ми намагаємося боротися. Але з іншого боку, це явище є у всьому світі, в багатьох країнах ця діяльність, хай яке до неї ставлення, здійснюється у легальний спосіб. Та й гральний бізнес у нас ще недавно був незаконним, тепер же легалізований.

Чи не найгучніший скандал нинішнього року – це розслідування справи 72-річного луцького тренера Богуслава Галицького, якого підозрюють у розбещенні неповнолітніх. Чи стала для вас ця справа несподіваною? Адже такі злочини по-своєму особливі, оскільки лежать у моральній площині.

Періодично такі злочини скоюють, а поліцейських важко чимось здивувати. Конкретно у цьому випадку справа справді набула резонансу.

Я не можу давати оцінку таким діям у моральній площині, адже оперую насамперед законом. Як людина, певна річ, вважаю, що такі дії є аморальними. Але слово – за судом. Звісно, важко повірити, що стільки людей чомусь раптом вигадали такі неприємні речі.

Якщо справу скеровано до суду, отже, для цього були всі підстави й доказів достатньо.

Наприкінці року було оголошено конкурс на заміщення посад, з якого випливає, що шукають поліцейських сектору реагування патрульної поліції у районах та поліцейських роти конвойної служби. І до війни подеколи йшлося про брак кадрів у правоохоронній сфері. Чи є зараз кадровий голод у волинській поліції, яких фахівців бракує?

Це не кадровий голод. У поліції є вакансії. Впродовж усього періоду воєнного стану не оголошували конкурси, не здійснювали набір у поліцію. У зв’язку з цим і виникла потреба в деяких фахівцях.

Загалом маємо 11% некомплекту, це не впливає на нашу працездатність. До того ж, слід враховувати, що частина поліцейських несе службу не на Волині, тому зростає навантаження на тих, хто залишився.

Так, було оголошено набір на ті посади, які безпосередньо реагують на звернення на 102 і першими прибувають на місця будь-яких пригод – і кримінальних, і адміністративних правопорушень, і ДТП – це групи реагування патрульної поліції у районах, які несуть службу на вулиці й патрулюють. Вони справді потрібні, тому оголошено конкурс.

Крім того, оголошено конкурс на посади поліцейських роти конвойної служби. Конвой традиційно має вакансії, це сержантські посади. А наші вищі навчальні заклади випускають офіцерів. І сержантські посади треба укомплектовувати за рахунок набору з числа цивільної молоді й потім навчати цих людей.

А загалом є вакантні й офіцерські посади, тому очікуємо приходу випускників вищих навчальних закладів МВС. За рахунок них укомплектуємося молодими фахівцями.

Попри війну, є й хороші новини – нещодавно у Ковельському районному управлінні поліції відкрили оновлене приміщення з системою відеомоніторингу Custody Records і фронт-офісом. Хотілося б, щоб такий вигляд мали усі структурні підрозділи поліції.

Це вже четвертий такий підрозділ поліції на Волині. Раніше відкрили у Луцьку й Володимирі. Нововолинськ хоч і не районний підрозділ, але там теж функціонує і фронт-офіс, і Custody Records. У Камені-Каширському ще не відкрили. Минулоріч ще в Любешеві осучаснились – зробили його як райвідділ.

Фронт-офіс – це простір у підрозділі поліції, який допомагає забезпечувати дотримання базових прав людини. І людьми в цьому випадку вважаються не лише відвідувачі, а й поліцейські. Вони теж мають права, крім обов’язків.

Custody Records – це система фіксації всіх дій стосовно затриманої особи, вона автоматизує роботу поліцейського та унеможливлює людський фактор як причину незаконного насилля.

Все це відбувається в контексті реформи Національної поліції, рухаємося у правильному напрямку.

У поліцію можна потрапити двома способами: прийти самому із заявою, або ж тебе сюди доставили через якесь правопорушення.

Коли людина приходить в поліцію, її приймають у спеціальній кімнаті на першому поверсі, вислуховують. Це окремі прозорі кімнати, де все відбувається з відеоспостереженням. Цілодобово, з фіксацією не тільки відео, а й звуку.

Фішка Custody Records в тому, що це відео бачимо і ми в ГУНП, і в Управлінні з дотримання прав людини у центральному апараті Національної поліції України. Саме туди на гарячу лінію може надійти скарга, мовляв, мого родича незаконно, на чиюсь думку, затримали абощо. І вже у Києві все можуть перевірити завдяки саме Custody Records. Це дисциплінує й унеможливлює якісь зловживання чи інсинуації, і не лише з боку поліцейських.

Поліцейський працює з такими людьми лише на першому поверсі, ніхто не ходить по кабінетах. Людину доставили, ввели її дані в систему, вказали причину доставки – законну чи незаконну, на її думку, і з людиною тоді працюють. Тобто будь-який контролер все може побачити і перевірити.

Також там можуть проводити слідчі дії, якщо це кримінальне правопорушення, є для цього спеціальні кімнати. Також є кімнати для затриманих, кімнати упізнання із затонованим склом. Є кімнати для дітей, адже інколи громадяни приходять або їх доправляють з дітьми.

Оце відеоспостереження і звукозапис дає можливість перевірити слова і поліцейського, і відвідувача, бо часто поліцейських звинувачують у якихось незаконних діях. Буває навіть, що в якості доказів оперують тілесними ушкодженнями, які фіксують у медичних закладах. У нас навіть траплялися такі випадки, коли людина сама собі завдавала тілесних ушкоджень, а згодом намагалася звинуватити в цьому поліцейських. Тобто ми таким чином захищаємо і своїх співробітників.

Загалом, якби не було війни, то у такий спосіб мав би осучаснитись кожен підрозділ поліції. Десь це коштує шість мільйонів, а десь мільйон – все залежить від розміру приміщення.

Звісно, хочеться, аби всюди були комфортні умови, зокрема й для працівників. Ми ж надаємо поліцейську послугу, і її треба надавати у відповідному приміщенні.

Раніше ніхто й не чув про «поліцейську послугу».

Це звучить, відколи в Україні після міліції створено Національну поліцію. Йдеться про сервіс.

До речі, ви швидко позбулися слова «міліція»? Бо спершу здавалося, що перевчитися усім буде складно.

Це найменша проблема. Незвично було день-два. Вступив у дію закон, і з цього моменту треба було і представлятися по-новому, і документи писати. Слово «поліція» швидко закарбувалося, оскільки його треба було скрізь застосовувати.

Як оцінюєте проект із запровадження у територіальних громадах поліцейських офіцерів громади?

У нас є 46 таких посад у 31 громаді з 54. Укомплектовані 44 посади, дві вакантні і зараз фахівців підбирають.

Ті голови територіальних громад і місцеві депутати, з якими я спілкувався, задоволені цим проектом, жодних нарікань не висловлювали. Поліцейський на місці, у нього є приміщення, автомобіль.

Деякі громади вже самі купують цей автомобіль, ті, хто вчасно не зорієнтувався й не зголосився. Волинь – одна із перших областей, яка запустила цей проект. Одночасно нам було доставлено 25 автомобілів, потім вони ще надходили від держави, без масовості, по два-три-чотири.

Це дуже вдала заміна дільничним міліції, які існували раніше і ще досі є в поліції. Коли громада згідна на таку співпрацю з поліцією, то відбувається скорочення посади дільничного і вводиться посада ПОГ, його функціональні обов’язки розробляють під нову посаду.

Рано чи пізно ми прийдемо до того, що всюди будуть не дільничні, а саме поліцейські офіцери громади.

21 листопада суд визнав винним поліцейського з Нововолинська Віктора Циплакова, якому довелося затримувати нетверезого прокурора Миколу Троцюка, у порушенні недоторканості житла та призначив йому покарання – два роки позбавлення волі з іспитовим терміном один рік. Як вважаєте, у поліцейського є шанси в апеляції у цій абсурдній справі? Як ви взагалі оцінюєте цю історію?

Рішення суду я відкрито коментувати не можу, поки не буде поставлено крапку в цій справі. Хоча ще є можливість апелювати й оскаржувати це судове рішення. Тому я думаю, що він намагатиметься доводити свою правоту в апеляції. Звісно, ми стежимо за цією історією і маємо свою думку з цього приводу.

Логічно, що державі, яку струсонула війна, навіть коли вона завершиться, доведеться вкладати більші ресурси у силовий блок, в тому числі й у поліцію. Якого посилення потребує конкретно Волинь?

Ключове – це фінансування. Нам треба техніка: і автомобільна, і так звана спеціальна. Це не щось надзвичайне, але на це необхідні кошти.

Потрібен якісний зв’язок, радіозв’язок, надто актуально це під час блекаутів. У нас зв’язок переважно аналоговий, а потрібен уже цифровий. Ми його впроваджуємо, але це потребує значних коштів.

Потрібен безперебійний інтернет. Це технічне питання і воно все-таки навіть в нинішні часи успішно реалізовується у нашій державі, за допомогою тих же старлінків.

Є ще потреба у спецтехніці, деталізувати про яку я не можу, але вона нам дуже сприяла б у роботі. Як її застосовувати, ми знаємо, головне – аби були гроші на ці потреби.

Як допомагає у вашій роботі ситуаційний центр і система «Безпечне місто»?

Ми бачимо не лише місто Луцьк. Маємо змогу спостерігати за областю у понад 800 камер. Не всі вони виведені до нас поки що. Буває, через технічні причини у віддаленому населеному пункті камера недоступна.

Однозначно, відеоспостереження треба активно розвивати, адже це велика допомога в роботі. Луцьк в цьому сенсі, звісно, найбільш прогресивний, але є куди рухатися. Що більше камер, то безпечніше громадянам, а поліції простіше працювати. Нема межі досконалості.

Насправді відслідкувати і встановити особу чи авто – це дуже тривалий і навіть нудний процес. Треба зібрати відео з сотень камер. Не на всі камери потрапляють усі деталі, які цікавлять поліцію. Буває різна якісь камер, а відповідно, й зображення. Це не так легко й оперативно, як показують у фільмах.

Так, існують системи розпізнання номерів, транспортних засобів, облич, у нас поки мало таких технічних можливостей і треба це розвивати. Хоча у багатьох країнах, які можуть собі це дозволити, система розпізнання обличчя не завжди отримує підтримку, а сприймається як свого роду зазіхання на свободу, приватність. Тому в багатьох державах це питання дискусійне.

Як поліцейський я однозначно за такі можливості у роботі, а як людина – тут вже справді постає питання про приватність і я теж, мабуть, не хотів би бути «під мікроскопом».

Серед усіх правоохоронних органів саме у поліції найменший рівень заробітних плат. Яка середня зарплата у поліцейського і якою вона мала би бути наразі, на вашу думку?

Цифру називати я не буду, але правда, що до війни зарплата була не дуже високою, в середньому 15-18 тисяч.

Зараз у звʼязку із введенням воєнного стану маємо доплати і для тих, хто виконує завдання не в зоні бойових дій. Це 30 тисяч гривень, як і для всіх сил оборони держави. Бо ми є частиною сил оборони.

Реалії поліцейської роботи – це часто ненормований робочий день, служба непроста. Так, є специфіка конкретних посад і службових завдань, де треба працювати чітко позмінно. А є посади, які потребують невизначеного графіка в роботі, адже по-іншому результату не досягнеш, іноді треба попрацювати і у вихідний, і в позаробочий час. Звісно, всім хотілося б, аби складна робота відповідно оцінювалася державою. Віримо, що ми рухаємося в цьому напрямку.

Робота поліцейських – не з найпростіших, часто невдячна й небезпечна. Як працівнику поліції відновлювати ментальне здоров’я, як зберегти нервову систему, аби бути і ефективним працівником, який отримує задоволення від роботи, служить і захищає, і просто щасливою людиною навіть у такі непрості часи?

Робота поліцейського була небезпечною і важкою у всі часи – і до 24 лютого, і після. Благо, у нашій області відносно спокійно і нема на що скаржитись. Нашим колегам з багатьох інших областей значно-значно складніше нині.

Кожен по-своєму відновлюється. Особисто я іноді можу почитати книгу, іноді навіть телевізор можу подивитися, хоча це значно рідше. Буквально в останній місяць почав заглядати в телевізор, бо й не хотілося зовсім.

Коли є змога, добре розвантажує спортзал. І це останнім часом вдається, раніше під час війни навіть не випадало можливості. Важлива зміна обстановки, і це вже відволікає.

Найправильніше, як на мене, вчасно давати працівникам повну відпустку, що зараз практично неможливо. Під час воєнного стану вже відпускаємо, але максимум на десять днів, два тижні. Особисто я не йду і не збираюся, бо для мене відпочинок точно не на часі. Але в працівників бувають різні ситуації, сімейні обставини. І якщо тут ми не воюємо, то чому б і не дати людині відпочити.

Головне – щоб поліцейський мав матеріальну можливість провести свою відпустку там, де йому хочеться. Коли працівник може собі дозволити те, про що йому мріється, це вже задоволення.

А всі ці путівки у відомчі санаторії, на якісь державні чи комунальні бази відпочинку, якісь профспілкові можливості – це такий вчорашній день, від якого відгонить нафталіном. Хтось, можливо, за цим ностальгує, комусь це нагадує дитинство, та особисто мені це нагадує радянські часи. А доброго в тому було мало, якщо порівнювати з тим, що ми маємо нині і можемо мати у майбутньому.

Що вам хотілося б сказати волинянам наприкінці цього непростого року?

Хочу, щоб усі ми зберігали спокій та душевну рівновагу, хай як тривожно іноді буває. Адже мусимо вистояти і перемогти. Не треба забувати, що боротьба зараз триває на всіх фронтах, тому кожен має бути на своєму місці.

Найважче тим, хто в окопах, хто воює. Але якщо в тилу спокій, то й нашим захисникам на передовій легше. Тому вся країна має стиснутися, як єдиний кулак, і пережити щонайменше цю зиму. Ми маємо показати росіянам, що ми сильніші за них, що нас нічим не зламати.