Вільний час та екстремальний відпочинок
З настанням весни, потеплінням та появою трошки більше вільного часу, багато хто шукає чим зайнятися, так би мовити “для душі”. Хтось виходить на стадіон і бігає, хтось з друзями до лісу на шашлик, а хтось шукає екстремального відпочинку.
Так склалося, що я відношуся до тих, хто не вміє сидіти на одному місці та постійно в пошуку або пригод, або неприємностей. На цих вихідних шукала нових вражень в поєднанні з адреналіном та щоб у підсумку можна було сказати “Єєєххууу я це зробила!“
В Україні останнім часом досить широко популярним стає роуп-джампінг. Тобто стрибки з висотних об’єктів: мосту, скелі, промислових. Вибір став очевидним, тим більше для журналіста, адже потрібно тримати “руку на пульсі” нових трендів. Деталі можна загугли, а я Вам розповім про враження.
Для стрибку вибрала відразу найвищий міст в Україні – “Стрімка Лань” у Кам’янці-Подільському. Зазначу – це був мій перший стрибок і сподіваюся, що не останній.
Далі варто шукати організаторів. Я зв’язалася із львівськими хлопцями з “Роуп-джампінг KAVA”. Проходите реєстрацію, заповнюєте анкету, вносите передплату і “дістаєте” питаннями організаторів, потім ще анкету “Учасника стрибків”, тобто погоджуєтесь, що вкурсі небезпеки.
За себе скажу, що не поставила жодного запитання. Питати про страховку, дорогу чи нещасні випадки і летальні та їхати стрибати, як на мене не логічно. Також для тих, хто захотів стрибнути не варто пояснювати як добратися, не складно і самостійно скласти маршрут. Для жителів нашого регіону Прибужжя проблемно, але реально. Як на мене складніше виїхати з Кам’янця.
Приїхавши у місто, перш за все знайшли міст з якого повинні були стрибати. Скажу ще те, що міст “вібрує” від проїжджаючих авто, а особливо фур, автобусів чи інших тяжких машин. Хоча, коли подивилася вперше куди стрибатиму, то те, що міст трошки хитається стало не важливим.
Організатори близько години фіксували страховки та інше альпініське спорядження. Процес цікавий і постійно хочеться, щоб дов’язали ще один вузол чи петлю. Потім перший стрибок організатора – перевіряє спорядження.
Далі системи одягають на шукачів екстриму та адреналіну. Перший, другий і дійшла черга до мене. В системі перед сходами вже було не страшно, хоча просила ще потісніше прив’язати, сказали “не варто”.
Піднявшись на перила, де зафіксована спеціальна пластина, чи мабуть трошки раніше вже було якось всерівно: ні страху, ні захвату, не тремтіли ноги, руки. Повністю відключаєшся від оточуючих, є лише ти і міст з якого зараз потрібно стрибнути, а і ще хрест в далечі, який поставили в пам’ять репресій проти ромів.
“Три-два-один” і стрибок, вітер, вільне падіння і розуміння своєї безпорадності, затриманий подих. Не знаю чи це нормально, але якось без паніки спостерігаєш за тим як наближається вода, болото, гілляччя. Потім ривок назад і відчуття щастя “ура!)”. Під час мого стрибку, по іншу сторону мосту стрибнула також дівчина, отак ми кружляємо над річкою, болотом і перегукуємося.
У підсумку, екстримально – так, варто пробувати – залежить від кожного індивідуально. Якщо відчуваєте в собі сили і найголовніше бажання, то так стрибайте і у Вас будуть класні фото та відео. А ще емоції такі, що словами не передати навіть журналісту.
