Війна і доля – 70 років перемоги над нацизмом. Спогади Василя Погребського

Цього року увесь світ відзначає 70-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Гаслом цьогорічних урочистостей в Україні є “1939-1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”. Не цифри й хроніки, а людські історії й акцент на врахуванні минулого заради творення майбутнього. Про власні спогади тих страшних днів війни пригадує житель Нововолинська Погребський Василь.

   Погребський Василь Сидорович народився 6 травня 1928 року в селі Охідники колись Вербівського району, а тепер Охотники Турійського району.
Батько – Сидор Якович, а мати – Степанида Михайлівна. В сім’ї було 6 дітей. Двоє вмерло ще до 1 року. Старший син загинув в Чехії.
По сусідству жили поляки, які допомагали, були дружні. Поляки відвідували польський костел, а українці – українську церкву. Василько  був прислужником у церкві.
Семирічним пішов до школи, де викладання було на польській  мові, проте вчили й української. Священик приїздив  раз в тиждень для проведення однієї години уроку – Божого слова. Вчителі були поляками. В рівній мірі вчителі відносились, як і до польських, так  і до українських дітей. А через  рік Василь перейшов у семирічну школу села Перевали.
Отам уже була строга  дисципліна! За порушення порядку або неуспішність було покарання. Били лінійкою по руках. У перерву на подвір’ї проводились ігри, але всі розмовляли українською мовою. У Василя був друг Микола Садовський, чий батько був війтом села.
До початку Другої світової війни Василько закінчив 3-й клас початкової польської «повшехної» школи в селі Перевали.
У 1939 році почалася війна. Німецькі окупанти дійшли вже Олеська. Василь Сидорович згадує дитинство, пам’ятає, що два польських солдати сховалися на горищі. Сім’я Погребських їх підгодовувала. Також допомагали повстанцям. Василь особисто збирав зброю, одяг для УПА. У свої 15 нарівні з дорослими  допомагав повстанцям руйнувати залізну дорогу. Батьки прив’язували коней до заліза, і ті тягли шпали разом з рельсами. Німецькі окупанти, їдучи в потязі, розстрілювали людей, проїжджаючи повз населені пункти. З цієї причини й руйнували залізну дорогу, по якій їхав німецький потяг.
Василь Сидорович був і в радянських партизанах. Пройшов рядовим по всьому Турійському районі аж до Старовижівщини. Воюючи проти  гітлерівців, радянські партизани теж підривали залізну дорогу, по якій мав їхати німецький потяг. Біля кожного переїзду стояли ворожі вогневі точки. Вони охороняли залізницю. А коли солдати вже пройшли через пуття, взривник підривав шпали. Німці починали обстріл з кулеметів.
Василь Сидорович згадує, як у 1942-1943 рр. в селі Охідники був учасником ліквідації провідного німецького зв’зку – ворог лишився без контакту.    В лави Червоної Армії пішов добровольцем, а вже через 2 місяці зустрівся з регулярними гітлерівськими військами .
Це був бій в с. Рудка Старовижівського району. Добре озброєна німецька німецька армія –  і бідно озброєні червоноармійці. Виникла загроза оточення німецькими танками. Відступали болотами. Піхотна дивізія вийшла з оточення, поранених везли на підводах, а самі йшли пішки. У особистому рюкзаку було 150 патронів. Як прийшли в сусіднє село, то вибились із сил, попадали.
Від рук НКВДистів у Володимир-Волинській тюрмі загинув чоловік від маминої сестри фельдшер Олександр Філоненко, бо рятував людей і повстанців теж.
Сім’я у роки Другої світової війни врятувала євреїв (7 чоловік) продуктами.
В 1945 році  повернувся з фронту. Записався у 5 клас.
Після закінчення 10 класів навчання в школі, навчався у Луцькому медичному училищі.
Згодом закінчив лікувальний факультет Львівського медичного інституту. Одружився. Пошуки праці привели його в м. Нововолинськ.
Погребський Василь Сидорович працював головним лікарем Нововолинської медсанчастини. 12 років був головою ветеранської організації  Б. Хмельницького.
І на сьогодні є активним членом життя свого міста Нововолинська.

Матеріал взятий із книги На зламі століть. У пам’ять прийдешнім поколінням / Упоряд. – Т.Б. Карпенюк, В.В. Сергєєва, І.З. Бойко. – Луцьк:Терен, 2014, 200с.