Ольга Кідиба з Іванич в’яже шкарпетки для наших військових

Ось уже третя зима, як Ольга Кідиба в’яже шкарпетки для військовослужбовців. За день може зв’язати три шкарпетки. За два дні виходить три пари. Вона в Іваничах така не одна. Більше шістсот пар уже відправили волонтери цих виробів нашим військовим.

А все почалося з того, що жінка сиділа біля радіоприймача, в’язала, слухала новини. Зачепила її інформація про пораненого офіцера в Іловайському котлі Сергія Кандрака, який втратив в бою ногу і перебував у лікарні. Жінка відважилася йому зателефонувати, номер телефону повідомлявся, і запитати чим вона може допомогти військовим. У свої шістдесят з таким собі хвостиком і з мізерною пенсією, що можна зробити, чим допомогти. У розмові з’ясувалося, що потрібні теплі рукавиці, шкарпетки, шапки. І вона взялася до роботи.

Я не одна така, нас ціла група жінок в’яже: Євгенія Вишняк, Надія Ярощук, Галина Кулікова. У Галини Кулікової чоловік хворий, лежачий, а допомагає. Розпускає старі кофти на нитки, мотає їх у клубки. А ще я відвідую клуб “Розрада” для літніх людей. Тож пішла і кажу, жіночки, у вас є внуки, хай малюють малюнки, пишуть листи  і ми це будемо передавати нашим бійцям. І малюють діти, пишуть листи. Приносять. І ми це передаємо через волонтерів на схід, – розповідає Ольга Дмитрівна.

У кожну шкарпетку жінка вкладає листа і свій номер телефону. І їй дзвонять, дякують за теплі речі. Кожного, хто зателефонував, вона виписує у блокнот. Особливо з приємністю згадує бійця, який сказав, що шкарпетки вдягнув на ноги, а лист носить у лівій кишені на грудях, що він йому душу гріє. А ще повідомив, що це дуже теплі листи і ми їх зберігаємо, а після війни обов’язково видадуть книгу листів. Інша розповідь була про те, що ангел, намальований дитячою рукою, малюнок якого боєць носив на грудях у кишені, врятував йому життя. Опинився чоловік під завалами, йому нічого не залишалось, як молитись. І він молився як знав, діставши малюнок з ангелом. Через добу його віднайшли і витягнули із завалів. А ще був дзвінок від земляка з нашого району. Телефонував із АТО, порозмовляли і виявилося, що він з наших країв, з Мовникова. Коли демобілізувався і приїхав додому, знову зателефонував, що він дома. І як вас зустріли, поцікавилися Ольга Дмитрівна, доньки, мабуть, вище себе стрибали. Ні, каже, вони від радості мало мене не задушили.

Їй приємно усвідомлювати, що вона свого часу віддала комусь частинку свого тепла у зв’язані шкарпетки і через певний час чоловік ділиться теплом своєї душі із нею. Хоче приїхати в Іваничі, зустрітися.

Людській доброті не має меж. Пригадує Ольга Дмитрівна, як організовано члени клубу “Розрада” поїхали у Зимненський монастир. Вона дістала 50 гривень, аби купити 50 маленьких іконок, щоб передати нашим військовим. А тут хтось простягнув ще 50 гривень, потім ще. Коли робиш добру справу, до тебе тягнуться люди, щоб допомогти.

Спочатку Ольга Дмитрівна, щоб мати з чого в’язати шкарпетки та рукавиці, купувала вживані кофти на базарі, коли вони коштували по 5 гривень. Ціни підняли. Тепер за одну кофту треба віддати 25 гривень. Це накладно для пенсіонерки. Але люди уже знають, що їй треба нитки, то приносять, хто кофти, хто уже клубки ниток. Тож вона і далі працює, в’яже теплі речі, бо знає, що вони потрібні там нашим бійцям.

От і сьогодні жінка принесла, щоб передати шкарпетки,

а також листи. Було вісім листів написаних материнською душею і текст не повторювався. П’ять пар шкарпеток передала Надія Ярощук,

дитячий малюнок і три кораблики передала бабуся від онука.

В’язані речі, малюнки, листи вони приносять Ярославу Когуту, який є ланцюжком відправлення їх нашим військовим. Ярослав Миколайович передає усе волонтеру Петру Сопронюку, а той уже відправляє усі речі нашим військовослужбовцям.