«Іловайський котел» у наших літописах залишиться як величезна трагедія і водночас – приклад героїзму
Наприкінці серпня 2014 року в Іловайську на Донеччині в оточенні опинилися кілька тисяч українських військових як із частин ЗСУ, так і з добровольчих батальйонів. «Іловайський котел» у наших літописах залишиться як величезна трагедія і водночас – приклад героїзму і самовіддачі тих людей, які, попрощавшись із життям, дивом повернулися додому живими.
Трагедія особливо зачепила Волинь, адже в операції брала участь 51-а механізована бригада, в якій служили волиняни, бійці спецроти «Світязь», а також чимало волинян у складі добровольчих батальйонів, – пише Інформаційне агентство Волинські Новини.
Сотні бійців повернулися з Іловайська додому в трунах, чимало поховані у безіменних могилах, а є й такі, які досі лежать в землі під Іловайськом. Сотні стали інвалідами, або отримали каліцтва. Сотніпережили пекло полону, багато хто – й досі в катівнях бойовиків.
Досі Україна відчуває відгомін Іловайська, отримуючи цинкові труни після підтвердження аналізів ДНК-експертизи.
Згідно зі звітом Генштабу, до середини серпня ситуація дозволяла сподіватися на «завершення антитерористичної операції до середини вересня». Українські військові увійшли в Іловайськ 18 серпня. Вони змогли взяти під свій контроль більшу частину міста , однак після введення регулярних російських військ 23-24 серпня вже 28 серпня іловайське угрупування опинилося в оточенні.
Оточеним під Іловайськом українським частинам 29 серпня були запропоновані умови виходу з кільця. Але всупереч досягнутим домовленостям в шести кілометрах південніше Іловайська колону зустріли шквальним вогнем.
Головний військовий прокурор Анатолій Матіос через рік після трагедії оприлюднив офіційні втрати під Іловайськом: загинуло 366 бійців: «429 людей поранено, 128 потрапили в полон, а 158 досі вважаються зниклими безвісти». І це – тільки офіційні дані. Військової техніки та озброєння сил АТО було знищено на 298 мільйонів 300 тисяч гривень.
Скільки їх насправді полягло? На фронті – своя математика. Простіша офіційних зведень.
«Давайте реально дивитися на речі. В нас є кількість офіційно вбитих, кількість підтверджених у полоні, є ще зниклі безвісти. Часу пройшло вже достатньо. Включимо розум – до якої з груп ми їх віднесемо?..», – пояснює боєць нині 14-ої бригади лучанин Олександр Кравченко.
Матіос звалив провину за жахливі втрати під Іловайськом тільки на Росію.
Натомість самі бійці, хто повернулися додому, переконані – не обійшлося без зради, при чому – на найвищих рівнях.Про зраду першими заговорили добровольці, які запідозрили «зумисний провал» і «злив» добровольчих батальйонів супротивникові. Українські бійці добровольчих батальйонів, яким вдалось вирватись з «Іловайського котла», вимагали від влади змінити керівників силових відомств і АТО та очікували відкритого судового процесу над винуватцями прорахунків військової операції під Іловайськом.
ВИЖИЛИ ТІ, ХТО НЕ ПОВІРИВ У ДОМОВЛЕНОСТІ З ПУТІНИМ
Екс-очільник РНБО Андрій Парубій під час зустрічі з лучанами 11 жовтня 2014 року на Театральному майдані у Луцьку зауважив, що «хтось у цій країні дуже боїться добровольців», тому, мовляв, часто ставили питання про те, щоб їх відкликати із зони АТО.
«Під Іловайськом зібрали цілу низку батальйонів, кинули їх в той котел, це була страшна трагедія. Кількість загиблих навіть приховували, мовчали про це, а згідно з різними даними від тисячі до 1,8 тисячі чоловік загинуло або зникло безвісти. Що найтрагічніше – це не була війна у нашому розумінні, їх просто бомбили, і бомбили із ранку до ночі. А коли казали про коридор, і вони виїжджали, їх просто розстрілювали», – розповів Андрій Парубій.
З його слів, Андрій Тетерук, командир батальйону «Миротворець», розповідав, що не повірив у домовленості з Путіним і виводив свій підрозділ вночі лісами без документів та з вимкненими мобільними.
Старший солдат 51 механізованої бригади Віктор Котик розповів про вчинок командування. Боєць стверджує, що з Іловайського котла бійців ніхто навіть не думав насправді забирати. Ті, кому вдалося вирватися, говорять про те, що з таким командуванням їх взагалі вже давно не мало би бути.
«Я не знаю, до якої бригади належали ті військові. Вони нам сказали, що ми створюємо проблеми. Я дізнався про колону, яку мали робити для нашого відходу, коли прийшов додому. Ми говорили з хлопцями, що там були. Нам розповіли, що дійсно хотіли робити коридор, щоб ми прорвалися. Потім командування відмовилося. Аргументом став: «Не варто, вони все одно не вийдуть звідти живими». А ми вийшли!»
ПОДВИГ 51 БРИГАДИ
Починаючи з 27 серпня у мережі з’являється інформація про численні втрати 51 бригади. У стрічці новин тисячі людей жадібно шукають новини про 51 бригаду – їх немає. За станом на 27 серпня – жодного офіційного підтвердження.
Костянтин Зінкевич тоді на своїй сторінці у Фейсбуці пише:
«Про усі бригади та батальйони, які воюють в Україні, є новини, а про 51 немає. Думка про те, що бригаду мають будь-яким способом знищити, з’явилась у нас давно. Особливо, після Волновахи. Особливо, коли «пошматували» її, порозкидавши у 128-у, 24-у, 72-у, 95-у бригади та інші».
Як відомо, після низки незрозумілих трагедій вирішили розформувати і 51-у окрему механізовану бригаду, історія якої – чи не найтрагічніша у цій неоголошеній війні.
Костянтин Зінкевич додає, що 25 серпня була танкова та артилерійська атака на українські блок-пости під Іловайськом та Старобешевим з боку Донецька. «3-й батальйон був в оточенні і під постійним артобстрілом. На допомогу приїхав 2-й, якого ще у колоні обстріляли, артилерією, невідомо хто. Результат – 1 вбитий, 1 поранений. Вночі 26 серпня колони танків і вантажівок з російськими військовими, які були помічені ще вчора, продовжили розстрілювати 3-й батальйону в районі Докучаєвська. «Минулої ночі наші бійці із цього батальйону спробували вийти з оточення у кількості 100 чоловік. Відразу полягли вбитими 40 бійців. 5 чоловік прорвались. Інші пропали.
Сьогодні (27 серпня 2014 року, – ред.) зачистка російською артилерією та «ГРАДами» не припинялась. А наостанок прилетіла СУшка з боку Росії і два рази «пройшлась» по наших. В районі 14.00 дзвонили бійці 3-го батальйону до нас, до командирів, до родин за порадою. Ми їм радили здатись, щоб зберегти життя. На цю хвилину (я розумію відповідальність заяви) ми маємо до 100 ЛЮДЕЙ ВБИТИМИ і щонайменше 50 У ПОЛОНІ. Багато поранених і зниклих», – пише він.
Тоді ж убитий командир зенітної батареї майор Олексій Шепелюк, командир мінометної батареї капітанАнатолій Шилік…
Подвиг здійснив командир 8-ї роти 3-го батальйону капітан Олег Редюк. Він зібрав усіх бійців зі свого блок-поста, в тому числі поранених на 2 БМПшки та один МТЛБ та рушив на Іловайськ, який зайнятий сєпарами. Дякувати Denis Pyatigorets, броня була обварена решітками. Тому, постійно «працюючи» гарматами, вони перетнули Іловайськ, дійшли до Донецька, і по околиці міста поїхали на захід, доки не дістались до нашого блок-поста».
ОФІЦЕРСЬКА ЧЕСТЬ ВОЛИНСЬКОГО КАПІТАНА
З Іловайського котла батареї комбата Костянтина Коваля довелося вибиратися… на пузі. Бо команда була «Триматися», але триматися вже не було з чим: залишалося тільки десять снарядів. Костянтин пишається тим, що ворог не прорвав оборону, яку тримали і його хлопці. Каже, що і офіцери, і солдати просто лізли під кулі. Коли ж відходили, то найстрашніше, що по них працювали «Нони», гранатомети, снайпери. «Вигнали нас на поле і підігнали артилерію. Словом, було весело!», — гірко зітхає Костянтин.
В одному із сіл, щоб мати шанс вивести більше бійців живими, змушені були розділитися на мобільні групи. Ділилися на ходу. У ту, де був Коваль, потрапили два солдати з його батареї, четверо — з батальйону «Миротворець» та один — із батальйону «Дніпро-1». Добре, що на полі, по якому довелося повзти два (!) кілометри, росли соняшники. Інакше живими не вибрались би звідти. Бо тих, кого вороги бачили, вони просто дострілювали.
На питання, чи була у них надія вибратися до своїх живими, комбат Коваль каже, що і надія була, бо як же без неї, і Богу молилися, навіть не знаючи молитов, а своїми словами. Окрема історія, як вони знайшли село, де стояли свої, як туди добралися, а вже звідти їх у Запорізьку область вивіз Червоний Хрест.
«Здається, ніби всього цього не було, наче вже й відпустило. Та все одно, раптом усе це як вирине в пам’яті…», — розповідає Костянтин. З його батареї живими залишилися (поранення тут уже й не рахуються) всі 40 людей, тільки один боєць — у списках безвісти зниклих. Звісно, під час боїв вижили хлопці й завдяки тому, що слухалися командира. «Я завжди казав: вас багато — я один, мусите мене чути. Та й тоді ми ще мали рації, спілкувалися з іншими підрозділами, і можна було маневрувати», — додає капітан.
КУДИ ЗНИК ЕКС-КОМАНДИР 51 ОМБ ПИВОВАРЕНКО?
Нагадаємо, після того, як командира 51 бригади Володимира Яцківа відсторонили від керування бригадою, тимчасовим виконувачем обов’язків комбрига призначили Пивоваренка, проти якого виступали військові. Але після «іловайського котла» екс-командир полковник Пивоваренко зник. Відтак прийняли рішення про розформування бригади.
Cаме Пивоваренко, зі слів волинян, призвів до чисельних втрат серед українських армійців.
Розповідають ті, хто бачили пекло і знають, що таке полон. Ті, хто боронив нашу Україну, не маючи часто ні належного озброєння, ані мудрого керівництва.
«Я їхав, а у мене в БМП в шоломі була налаштована радіостанція. І Пивоваренко з кимось переговорювався. Сказав: перші їдуть мої, а ззаду – клоуни. Кому він таке доповідав – ніхто не знає. І коли почався обстріл він дав команду всім бігти вліво, а сам побіг в бік росіян», – військовослужбовець Андрій Федун.
Щоб я йому сказав? Нехай подивиться усім матерям в очі, діти яких загинули. Дружинам… В очах людей все написано», – додає військовослужбовець Віталій Когут.
Матері й дружини бійців 51-ої бригади не вірять у версію про зникнення чи загибель Павла Пивоваренка і упевнені, що він живий і в Москві.
Військовослужбовець Уберт Мрачковський, який воював у складі 51-ої окремої механізованої бригади з Володимира-Волинського, дав відверте інтерв’ю «33 каналу».
Зі слів Мрачковського, Пивоваренко, який «здав» волинську бригаду, зараз воює на боці терористичної ДНР. Боєць розповів про те, що думають російські військові, які потрапили в полон, про війну в Україні – чи знали вони, з ким і заради чого воюють. А також боєць розповідає, що досягнення 51-ої бригади (а їх чимало) з незрозумілих причин замовчуються.
ЯК «СВІТЯЗЬ» ПРОРИВАВСЯ З ОТОЧЕННЯ
Про те, як проривалися з оточення і що там відбувалося насправді, розповів заступник командира роти особливого призначення МВС «Світязь» Ігор Дрючан. Він до останнього був зі своїми бійцями, а потім, коли «зелений коридор» розстріляли, отримав контузію. З оточення він вийшов разом з колоною Червоного Хреста. До того разом з Всеволодом Стеблюком – начальником медслужби батальйону МВС «Миротворець» – врятував життя більше 80 бійців.
«Ніхто не зміг прорватися. Колону розбили всю. Щойно поїхали – після першого села зліва почала бити артилерія. Колона була велика – до 4 кілометрів. Вона рухалась, а її обстрілювали з усіх боків, з усіх видів озброєння: стрілкового, ПТУРСів. Коли вискочили – побачили танки. 5 танків прямою наводкою били по автобусах, по машинах з людьми…
Зараз вже трохи легше все це згадувати. Але… Нікому не побажаєш бачити таку картину, коли в автобусі їде близько 40 людей і туди потрапляє танковий снаряд. Усі пластмаски від автобусу розлітаються, а сам він з людьми горить як свічка.
Колона йшла під обстрілом і вже в Новокатеринівці ми вискочили між двох позицій російських десантників. Там вони нас уже добили. А далі – ті, хто залишились живими, забарикадувалися в одному з будинків. Нас атакували. Там я й отримав контузію. Отямився від того, як якась жіночка мене б’є по обличчю і питає, чи живий. Вона мене затягнула повзком за свій будинок. Потім через деякий час прийшла і розповіла, що всіх забрали в полон, тільки один боєць залишився».
«Не можу навіть описати, що там було. Досі не знаю, як ми вибралися із того пекельного коридору. Ми, хто вцілів із першої колони, закріпили свої позиції у Червоносельському, тримали оборону. Але що ти можеш зробити із автоматом чи кулеметом в руках, якщо проти тебе танки та артилерія? Наш єдиний гранатомет згорів у автобусі. Нас розстрілювали із установок «НОНА» і танків «ПТУРів». Ще б трохи і нас зрівняли би із землею», – розповів командир роти особливого призначення «Світязь» (на той час) Олександр Фацевич.
3 вересня 2014 року від вигуків «Герої!» та «Слава Україні!» здригнувся увесь обласний центр Волині. Зі сльозами радості на очах та пишними букетами квітів лучани зустрічали бійців роти «Світязь», які вийшли із оточення у Іловайську.
ПОВЕРНУЛИСЯ З ІЛОВАЙСЬКА, ЩОБ РОЗПОВІСТИ СТРАШНУ ПРАВДУ
Зрада командування, великі втрати та війна із росіянами, – правду з зони бойових дій привезли бійці спецроти «Світязь».
«Те, що кажуть про те, що там загинуло до сотні чоловік – брехня, там загинуло до тисячі людей. Російський офіцер сам сказав: «мы задолбались вас ждать». Три дні чекали на нашу колону, саме щоб «роздовбати». Коли нас завантажили у «червоний хрест», вони просто знялися з позицій і поїхали додому. Ми не знали, хто і звідки стріляє. Поранених потім сепаратисти та чеченці добивали», – зізнався боєць Андрій Рабомізо на позивний «Одеса».
Боєць розповів, що на них чекали росіяни, не було ніякого зеленого коридору. Російський офіцер їм казав, що, якби вони вивісили бодай один білий прапор, їх так не обстрілювали б. До двох тисяч українських військових та добровольців розтягнулося колоною на 3-4 кілометри, їх, зі слів, бійців «Світязя», «повели на розстріл», вони навіть не йшли у бойовому порядку.
Бійці переконують, що жодного виводу колони з Іловайська не було. Була вказівка виходити без зброї та без техніки, від чого відмовився генерал-лейтенант Хомчак.
«Скажіть просто: генерал-лейтенант Хомчак, якщо тебе не мучить совість, просто звільнися. І полковник Філін, звільніться нафіг!», – емоційно висловив свою думку про командирів боєць Андрій Ткачук.
Нагадаємо, у Луцьку в день гіркої річниці «іловайського котла» 24 серпня о 14.00 буде оголошено Хвилину Пам’яті, під час якої на хвилину зупинять рух транспорту на території міста та звуковими сигналами вшанують пам’ять загиблих військовослужбовців.
Також скорботні заходи у зв’язку з річницею іловайської трагедії за участю учасників антитерористичної операції та членів їх сімей відбудуться на теренах Волинської області 29 серпня 2015 року.
