Хто стане головним тренером збірної України?

“Футбол 24” продовжує дискусію з приводу можливих кандидатів на посаду головного тренера національної збірної України і представить плюси та мінуси різних варіантів. Маркевич, Шевченко, або інший кандидат гідний місця наставника команди?

Раніше “Футбол 24” вже встиг розглянути найбільш обговорювані кандидатури Андрія Шевченка, Мирона Маркевича, варіант із призначенням іноземного фахівця, чи когось із молодих українських коучів. Сьогодні ж пропонуємо розібратися, чому національній збірній України не завадив би запальний наставник-мотиватор, як Віталій Кварцяний,Олег Блохін чи Олег Лужний.

1. Відвертість

Національній збірній України останнім часом відчутно бракувало простоти і відвертості головного тренера у спілкуванні з уболівальниками, пресою, а можливо, і з гравцями (стосовно останнього можна лише здогадуватися). Кандидати, яких ми пропонуємо віднести до категорії мотиваторів, завжди відрізнялися своєю незакомплексованістю у спілкуванні, здатністю повною мірою виражати свою думку, а іноді навіть достатньо відкрито “проходитися” по персоналіях, у випадку, якщо чиєюсь грою незадоволені. Відвертість часто буває зайвою, але коли її немає взагалі, інтерес до команди може суттєво знизитися, а в уболівальників складатиметься враження, що їх тримають подалі від реального стану справ.

Лише уявіть собі прес-конференцію чи флеш-інтерв’ю Віталія Кварцяного після умовної поразки від Північної Ірландії.

2. Здатність “запалити” на гру

Специфіка тренерства в збірній передбачає доволі короткі проміжки часу роботи з командою, адже, по суті, це лише періодичні збори і матчі. В таких умовах настаник мусить приносити результат тут і зараз, права на помилку в нього майже немає, а кожен матч може стати останнім. Тому в деяких випадках довгий і кропіткий процес побудови психологічного впливу на гравців замінюється ситуативним емоційним зарядом, “чарівними” словами і вчинками тренера.

Дуже часто серед причин поразок називається така абстрактна річ, як “не горіли очі”. Основним “козирем” тренера-мотиватора, як не дивно, є вміння ті очі “запалити”. Безумовно, за кожним вдалим (чи невдалим) результатом стоїть ціла низка факторів, перш за все, спортивного характеру, і не можна пояснювати їх лише психологією. Але інколи тренер може перевернути гру однією фразою (і не обов’язково нецензурною), влучно сказаною футболістам до, або під час гри.

3. Дисципліна

Фахівці, які вміють налаштовувати команду на гру, зазвичай мають не лише експресивну вдачу, але й відрізняються любов’ю до залізної дисципліни в команді. Для того, щоб слова тренера мали ефект на гравців, він має бути беззаперечним авторитетом для футболістів. Це можливо лише тоді, коли в колективі не допускається зайвих вольностей, а правила – одні для всіх.

Олег Лужний, ще гравцем, користувався серед партнерів по команді безмежною повагою, а дехто його навіть побоювався. Це тому що він завжди був прихильником дисципліни, як на полі, так і поза ним, і міг “зробити втик” за поведінку, яка була неприпустимою. Такий підхід може бути корисним у збірній, де потрібно бути жорстким задля загального успіху.

4. Вміння “спустити на землю” зірок

Цей пункт є логічним продовженням попереднього, адже включає в себе поняття командної дисципліни і рівності гравців в колективі, незалежно від їх клубу, трофеїв, зарплатні чи трансферної вартості. У тренера, який дотримується такої думки, не може бути “зірок” в команді, які ставлять себе вище за інших. Безумовно, індивідуальні чесноти і вміння взяти гру на себе інколи рятують загальний результат, але коли цього стає забагато і окремі футболісти “тягнуть ковдру на себе”, це починає шкодити.

Тренери, які згадуються вище, вміють пояснити таким гравцям, як варто себе поводити, якщо ті бажають грати в команді. Принцип простий, але дієвий – якщо ти сприймаєш себе окремо від команди, чи порушуєш загальні правила, ти не граєш. Тут можна згадати історію Артема Мілевського і Олега Блохіна в “Динамо”, яка закінчилася тим, що футболіст залишив команду через протиріччя із наставником.

5. Знання психології українських гравців

Кому ж, як не їм, знати про розташування тих самих прихованих струн психології українських гравців, які допомагають тренеру впливати на футболістів? Наставник збірної України, який робитиме акцент на ментальний вплив, мусить вміти “підбирати ключі” до кожного відчизняного гравця, а зробити це можна лише тоді, коли не з чуток знаєш про їх сильні і слабкі сторони характеру.

Здатність знайти підхід і потрібну модель поведінки із українськими збірниками, допоможе таким тренерам-мотиваторам, як Олег Лужний, Віталій Кварцяний, чи Олег Блохін досягати успіхів. Так, ви можете зауважити, Олег Володимирович вже мав нагоду попрацювати в збірній України, але його робота, як виявилося, була не такою вже й провальною.

Недоліки

Безумовно, у кожного з кандидатів є свої чесноти, але іноді їх стає забагато, і вони переростають у недоліки.

Егоцентризм і конфліктність Олега Блохіна. Із досягненнями Олега Володимировича у футболі важко посперечатися, але його бажання бути живим прикладом для гравців часто не йде на користь, а лише шкодить атмосфері в колективі. У зв’язку з тим, що тренер аж занадто виділяє свою роль, можуть виникати і конфлікти, які можуть закінчуватися сценарієм “або він, або я”.

Надмірна експресивність і нестриманість Віталія Кварцяного. Безумовно, це є “фішкою” Віталія Володимировича, але, знову ж таки, забагато експресії і відвертості можуть просто спричинити емоційну подавленість в гравців, які муситимуть вислуховувати міцні “нефільтровані” спічі наставника після провальних ігор.

Занадто сильний контроль за дисципліною в Олега Лужного. “Напхати” футболістам за якусь провину, домогтися залізного дотримання правил та інші вміння, які включає в себе дисципліна, можуть зіграти не на користь, якщо цього стає забагато. Олегу Романовичу важливо відчути, наскільки сильно можна “затягнути пасок” гравцям, щоб не зчинити бунт в колективі і не стати для футболістів “наглядачем”.