Будні та свята людей похилого віку. “БУГ” в гостях у терцентру соціального обслуговування Володимир-Волинського району

Затишний будиночок, сучасні квітники, оригінальні садові скульптурки, бесідки – так виглядає Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Володимир-Волинської райдержадміністрації. Журналісти “БУГу” відвідали цей заклад на запрошення директорки Любові Столярчук та незадовго до відзначення в Україні Дня захисту людей похилого віку.

15-го червня в Україні відзначають День захисту людей похилого віку. Старість – саме той час, коли людина потребує особливої уваги та опіки як від рідних, близьких, так і від держави.

У терцентрі доживають віку ті, хто, на жаль, немає дітей, або тих родичів, які б могли доглянути немічних, хворих пенсіонерів. ” Заклад наш на даний момент складається із 3-х структурних підрозділів: – відділення соціальної допомоги вдома; – відділення соціально-побутової адаптації; – стаціонарне відділення для постійного проживання с. Льотниче. На постійному проживанні у нас знаходяться 38 чоловік”, – розповіла директор центру Любов Столярчук.

Фінансова потреба в місяць на одного мешканця Терцентру – близько 3-4-х тисяч гривень. Із пенсії стареньких, розмір якої ледь сягає за тисячу гривень на проживання тут відраховується 75% – тобто, близько 500-600 гривень. Решта – дофінансовується за бюджетні кошти.

У приміщення будинку – сучасний ремонт, нова пральня, обладнана власна твердопаливна котельна (хоча газовий котел Терцентр має також). У холі другого поверху – розкішний камін, подарунок місцевих підприємців. Скрізь – енергозберігаючі вікна.

Кожна кімната пофарбована у свій колір, за вподобанням її мешканців. Поруч – кімнатка – капличка, де в неділю священник править службу, а ікони – власність тих, хто проживає, або проживав у стаціонарі.

Стіни коридорів оздоблені ручними роботами стареньких. “Ви знаєте, у них щодня є якісь заняття: то вишивка, то малювання, то аплікації. А якби ви побачили, скільки пирогів перед Великоднем наші підопічні напекли для воїнів на полігон та в зону АТО – ви би не повірили! Це була величезна кількість солодощів. Жінки робили до кожної передачі ляльки-мотанки, в’язали носки на фронт, вишивали рушнички солдатам. Це для них було дуже відповідально. Виконуючи такі роботи, вони відчувають себе потрібними”, – ділиться пані Люба.

Попивши чаю із м’ятою, ідемо на екскурсію та знайомство із тими, хто на даний момент постійно перебуває на стаціонарі. На другому поверсі – це люди, які можуть рухатися, ходити, сидіти. Поруч – медкабінет, оснащений необхідною технікою для кардіограм, можливістю самостійно лікувати стареньких крапельницями та ін’єкціями. А ще медики, разом із працівниками Терцентру, збирають та сушать лікарські трави. У медичному кабінеті ми застали розкладену бузину, що добре допомагає від кашлю.

“Центр – бюджетна комунальна установа. Ми здійснюємо соціальне обслуговування та надання соціальних послуг  громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги за місцем проживання та в умовах стаціонарного перебування. На соціальне обслуговування в територіальному центрі мають право:громадяни похилого віку (пенсіонери); інваліди (які досягли 18-ти річного віку); хворі з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більше як чотири місяці”, – повідомляє директорка.

На першому поверсі мешкають пенсіонери, які не можуть самостійно рухатися, або частково обмежені в руховій активності. В кінці коридору чуємо гарну українську пісню, йдемо знайомитися із її виконавцями.

Дорогою Любов Столярчук розповідає, що там живе їхня активістка, “професорка” Варвара Стрільчук. Заходимо в палату – вітаємося, просимо дозволу на відвідини, починаємо знайомитися. І раптом, виявляється, Варвара Федорівна – наша колега. Колись вона була дописувачем у Волдимир-Волинській міськрайонній газеті “Слово правди”.

“Так як діток не маю, рідних теж, а здоров’я – вже також міцного нема, то погодилася переїхати сюди. Після декількох інсультів не могла сама справлятися. А тут – і компанія файна в палаті, і люди добрі. Люблять нас, не ображають”, – ділиться пенсіонерка.

Варвара Стрільчук – 1944 року народження, уродженка села Турівка. Інвалід має статус “дитина війни”. Має 27 років трудового стажу, ветеран праці. Жінка працювала в колгоспі ім. Орджонікідзе тваринником. З 40-ка років була дописувачем газети «Слово правди», сількор, учасник хору ланки в селі Турівка.

“Ми такі раді, коли до нас хтось приходить. ось дітки зі школи нещодавно були, малюнки нам подарували. Тепер глянемо на них – і настрій піднімається”, – кажуть сусідки Варвари Федорівни. “А Федорівна – то наш активіст: завжди співає, вірші нам свої читає, на святах виступає, завжди має в запасі якусь цікаву історію”, – хвалять подругу жінки в палаті.

“Приходьте ще, така рада, що з колегами поспілкувалася”, – махає рукою нам на прощання колишня журналістка.

Тут усі раді відвідувачам, адже старість – потребує уваги, старість – потребує опіки, пенсіонери – потребують нашої з вами уваги. Добре, якщо на старості є можливість прихилитися біля дітей, а якщо ні – то це категорія населення, за яку відповідальні усі громадяни держави.

Старість має бути захищена. Це найкращий доказ розвиненості країни, її європейської інтеграції. Ми про вас пам’ятаємо, наші любі люди похилого віку!

Наталія Пашкетник, журналіст.