Ольга Новосад: «Бути керівником у жіночому колективі птахофабрики – це бути майстром, психологом і подругою одночасно»
Бути жінкою на керівній посаді — це виклик, що вимагає не лише професіоналізму, а й емпатії, людяності, гнучкості та витримки. У цій розмові наша героїня, майстер фасувального цеху Володимир-Волинської птахофабрики Ольга Новосад, ділиться своєю історією: від кар’єрного шляху та труднощів роботи в жіночому колективі до секретів успіху.
Вона розповідає про відповідальність, силу характеру та віру в команду, які допомогли їй пройти шлях від оброблювача птиці до керівної посади. Ця історія набуває ще більшого значення в умовах війни, яка принесла нові виклики для кожного українця.
– Як ви почався ваш кар’єрний шлях на птахофабриці?
– Я прийшла на роботу через оголошення, коли була в декретній відпустці. Моїй дитині тоді було лише два роки, і я вирішила спробувати. Почала працювати в цеху фасування оброблювачем птиці.
Мені одразу сподобалася робота. Особливо відчуття, що ти є частиною чогось великого. Після декрету, коли спілкування з людьми мінімізоване, це було як ковток свіжого повітря. Вже через рік-півтора мене підвищили до майстра.
– Що, на вашу думку, сприяло вашому підвищенню?
– Я почала з оброблення птиці, але досить швидко перейшла до роботи з обладнанням. Це була більш відповідальна посада, і, мабуть, керівництво побачило, що я здатна на більше.
Проте, отримавши посаду майстра, я дуже переживала. Відповідати за колектив із 20 людей – це велика відповідальність, особливо коли йдеться про жіночий колектив. Кожній потрібно бути не лише керівником, а й психологом, подругою, порадником.
– Які труднощі виникли на початку вашої керівної діяльності? Як вам вдалося їх подолати?
– Найважчими були перші три місяці. Було багато стресу, адже потрібно було налагодити процеси та завоювати довіру колективу. Допомогли наполегливість і сила характеру. Я розуміла, що на мене поклали велику відповідальність, і не могла підвести.
День за днем я адаптувалася до роботи, а зараз вже можу виконувати її з заплющеними очима. Однак навіть сьогодні керувати жіночим колективом – це завжди виклик.
– Що саме є найскладнішим у роботі з жіночим колективом?
– Жінки часто працюють на межі своїх можливостей. У когось вдома діти, у когось чоловік на війні. Це впливає на їхній настрій і продуктивність. Тут важливо бути дуже чуйною та підтримувати моральний дух команди.
Іноді потрібно когось похвалити, а іноді – зробити зауваження, щоб зберегти злагодженість у роботі. Проте найважливішим є згуртованість. Коли всі працюють як єдина команда, робота стає значно легшою.
Читайте також:
– Чи доводилося вам стикатися з гендерними стереотипами?
– Напевно, на початку я певною мірою стикалася з ними. Я прийшла на посаду після чоловіка, і спочатку відчувала, що до мене ставляться менш серйозно. Але з часом я довела своїми результатами, що можу виконувати цю роботу не гірше.
Зараз ситуація змінилася, і я бачу, що жінки в агропромисловості отримали більше можливостей. Війна внесла свої корективи, і багато жінок зайняли відповідальні посади, замінивши чоловіків. І, чесно кажучи, жінки часто більш уважні й відповідальні. Ми вміємо знаходити рішення навіть у складніших ситуаціях, маневрувати при розв’язанні проблеми, коли ж чоловіки більш прямолінійні…
– Як ви будували стосунки з колективом? Чи виникали конфлікти?
– У жіночих колективах часто бувають емоційні моменти. Мені доводилося знаходити підхід до кожної працівниці, розуміти її проблеми. Коли людина роздратована, часто причина не в роботі, а в тому, що вдома щось сталося.
Я завжди вважала, що для успішної роботи колектив має бути командою, і це намагаюся доносити своїм колегам, щоб ми знаходили спільну мову. Тому я стараюся підтримувати моральний дух, мотивувати працівниць і підказувати, якщо щось не виходить. Іноді потрібно похвалити, іноді – зробити зауваження, але завжди важливо залишатися справедливою.
– Які якості, на вашу думку, допомагають жінкам на керівних посадах?
– Насамперед, це працьовитість і відповідальність. Коли ти керівник, на тобі відповідальність не лише за роботу, а й за людей.
Ще одна важлива якість – людяність. Коли працюєш із людьми, потрібно розуміти їхні потреби, проблеми, настрої. Жінки часто більш емоційні, і це потрібно враховувати. Якщо працівник відчуває, що його поважають, він буде працювати краще.
– Чи є жінки, які вас надихають?
– Надихають мої колеги. На нашій фабриці багато сильних жінок, які досягли чудових результатів. Мені дуже імпонує кар’єрний шлях Марії Ворошик, надихає Ольга Ніколаєнко та багато інших колег. Вони є прикладом того, що наполегливість і професіоналізм завжди приносять плоди.
Читайте також:
– Що, на вашу думку, може допомогти жінкам у вашій галузі розвиватися ще більше?
– Дуже важливими є мотивація та визнання. Раніше на нашій фабриці найкращих працівників нагороджували грамотами та преміями. Це стимулювало працювати ще краще. Важливо, щоб жінки бачили, що їхні зусилля цінують.
– Як війна вплинула на вашу роботу? Чи змінився колектив?
– Війна принесла багато складнощів. У колективі є жінки, чиї чоловіки або сини служать на фронті. Це дуже впливає на їхній настрій. Я намагаюся підтримувати таких працівниць і бути чуйною до їхніх переживань. З іншого боку, війна показала, наскільки сильними можуть бути жінки. Вони беруть на себе відповідальність, замінюють чоловіків на різних посадах і працюють із максимальною віддачею.
– А що б ви порадили іншим жінкам, які сумніваються, чи варто йти працювати на птахофабрику, або хочуть зробити кар’єрний крок?
– Я б порадила спробувати. Завжди варто пробувати. Якщо не спробуєш, не знатимеш, як це насправді. Важливо бути відповідальним, ставити собі мету і намагатися її досягти.
Бути жінкою-керівником у жіночому колективі – це постійно балансувати між суворістю і чуйністю. Це вимагає великої відданості та зусиль, але, як показує приклад нашої героїні, наполегливість, доброта та віра в себе завжди дають результат.
