Квадробіка не для Бобіка: чому діти наслідують тварин і чи варто батькам цього боятися

Школярі – від меншого до старшого – одягають маски, вуха і хвости, бігають на чотирьох кінцівках, розучують котячі стрибки по відео з ТікТок. Іноді, як запевняють користувачі соцмереж, кидаються на собак та перехожих. Тренд, який активно набирає обертів, молодіжна субкультура, спортивний рух – як не назви це явище, квадробіка привертає увагу, шокує, а іноді обурює і лякає.

Українська правда. Життя зібрала інформацію про цю та інші подібні субкультури та поспілкувалася з мамою квадроберки, психологом та ортопедом-травматологом, аби зрозуміти, що таке квадробінг і чи може він бути корисний для дітей.

“Коли мені було 12, я побував в зоопарку і звернув увагу на те, які швидкі довгохвості мавпи Патас. Я подумав, що хочу бігати так швидко, як і вони. Пішов до парку, спробував, і вийшло справді досить швидко. Люблю мавпочок – тож і бігаю як вони”, – ось що каже про себе японець Кенічі Іто, засновник популярного нині руху квадроберів.

Кенічі Іто проводить на чотирьох кінцівках щодня по 6 годин – це і тренування вдома, і в спортзалі, і регулярні забіги, аби не втрачати форми. Нині він найшвидший квадробер на планеті.

Англомовна Вікіпедія вже років з десять знає його як атлета з Токіо, а ось в Україні про цього дивака почули всього кілька місяців тому – коли на вулиці з’явилися діти-звірята.

Квадробери, теріани та фурі: кого ви зустріли на вулиці?

Десь у 2010-му серед підлітків було модно носити обідок з котячими вухами чи смішні пухнасті шапки з вухами і висячими лапами. За років 5 цей тренд повторився, і додалися ще заячі. На вулицях нерідко можна побачити мотоциклістів в шоломах з вухатими чохлами – виглядає шалено і водночас прикольно. Врешті, всі ми колись переодягалися зайчиками, котиками і білочками на шкільні свята.

Наслідування тварин як субкультура стало відоме як квадробіка (quadrobics). В Україні вона поширилася всього кілька місяців тому, але у світі зовсім не нова і далеко не єдина подібна. Наприклад, ось це відео занять квадробікою було опубліковане ще у 2015 році.

Носити хвостики, маски, рукавички й поводитися як тварини можуть не лише квадробери. Цей спортивний рух може (а може й ні) пересікатися з іншими подібними за своєю суттю субкультурами.

Якщо ви не сидите в ТікТоці та не цікавитеся молодіжними трендами, то цілком можете сплутати візуально подібні, але різні за змістом рухи. Зокрема, квадроберів, теріанів та фурі.

Вони виникли давно: наприклад, англомовний сайт, присвячений теріантропії, датується 2010 роком. У нас рухи активно поширилися, схоже, після того, як набули популярності серед російських тіктокерів (принагідно просимо звернути увагу на те, що дивляться ваші діти, і пояснити їм, чому блогери країни-агресора – не найкращий вибір).

Квадробери

Квадробери – якоюсь мірою спортсмени. Вони бігають риссю та галопом, стрибають в довжину та висоту – але не повзають на пузі чи на колінах. Відповідно й гавкати, гарчати та кидатися на людей чи собак (на що буває скаржаться люди в мережі) їм також немає причини.

Квадробіка:

• обов’язково є рухом на чотирьох кінцівках, у ній завжди задіяні руки та ноги;
• є окремою і не пов’язана з іншими субкультурами, учасники яких ідентифікують себе відмінно до суспільних норм та уявлень;
• є спортивним рухом, яким можуть займатися усі охочі з власної волі, без примусу та додаткових умов (обов’язкових хвостів, масок, рукавиць, вух, тощо);
• включає складні вправи, для виконання яких потрібна фізична сила, тренування та міцність кісток.

Мабуть, як і кожна нова яскрава субкультура, квадробіка має недоброзичливців та нині отримує свою “порцію” насмішок та кпинів. Соцмережу вже заполонили меми про рух як, наприклад, ось ці. Багато є й відверто образливих.

Теріани (теріантропи)

Квадробікою можуть займатися (або ні) теріантропи або по-іншому теріани. Це люди, які відчувають певну психологічну чи духовну спорідненість з тваринами. Кожен з них має свій теріантип (тобто, тваринку, до якої “тяжіє”). Ці люди цілком розуміють, що вони не тварини.

Теріантропія не має жодного стосунку до гендерної чи релігійної ідентифікації, вона не заважає в майбутньому мати сім’ю чи “серйозну” роботу. Засновники сайту, який створений для підтримки теріанів, кажуть, усвідомлення та прийняття свого тваринного нутра допомагає людям долати стрес та знаходити своє місце у житті. Однак, і самі зауважують – єдиного способу пояснити такий досвід та й саме виникнення теріанства ще не знайшли.

Фурі

Ще один рух, з яким часто несвідомо плутають квадроберів та теріанів – фурі. На відміну від двох попередніх рухів, фурі – це більше для дорослих. Виникла ця субкультура ще у 90-х, але формуватися почала принаймні на десятиліття раніше.

Учасники субкультури захоплюються олюдненням тварин, як от у світі Дісней чи японській анімації. Їх надихає поєднання людських характеристик з тваринними (здебільшого, ссавців чи гризунів, тому й така назва – фурі, з англійської “пухнастий”).

Фурі іноді сексуалізують тварин (як трапляється у жанрі порно “хентай”), втім не обов’язково.

Фурі створюють собі “фурсону” – своє тваринне альтер-его. Фурсона має унікальні характеристики, як от колір і довжина хутра, форма і величина вух, тощо. Прихильники субкультури створюють собі дуже деталізовані костюми, беруть участь у тематичних зустрічах, які час від часу відбуваються в США та в Європі.

Існує думка, що це “гра для багатих”, і в цьому є раціональне зерно, бо просто в магазині супер-детальний індивідуальний костюм не купиш, його треба замовляти, і це недешеве задоволення. Субкультура фурі різноманітна – вона включає і тих, хто просто захоплюється анімацією з тваринками, як от у “Зоотрополіс”, так і затятих фанатів переодягання та наслідування тварин.

Цілком можливо, що нові витки популярності таких зоо-субкультур “підігрівалися” ще й поп-культурою: у 2009-2013 роках вийшла серія коміксів “Sweet Tooth” (Ласун) Джеффа Леміра, за якою Netflix щойно випустив останній сезон однойменного серіалу, а у 2016-му засновник квадробіки Кеніті Іто знявся у кліпі австралійського гурту The Jezabels.

Ось те, що він робить у кадрі, якраз і зветься квадробікою (не переслідування та напад, що є задумкою режисера, а саме пересування).

Мама квадроберки: “Йдемо за ручку, а попереду: аа, квадробер. І матюки…”

“Я їй на вулиці не дозволяю ходити в масці. На всі ці вуха, хвости у школі – жорсткі обмеження. У них вона може стрибати вдома”, – каже Ярина з Хмельницька. Її доньці Марічці майже 9 і вона квадроберка. Вони разом ведуть про це блог у ТікТоці.

Марічці з дитинства подобалися котики. Малою чіпляла собі хвостика, грала в кицю, а тут, кілька місяців тому попросила причепити клей-пістолетом вуха на обруч.

“Хочеш – клей. Вона часто робить якісь саморобки, я спочатку не зрозуміла, нащо це. Потім вона мені розказала, що це квадробіка. Чоловік підтримав, посміявся, взяв палицю, голову коня і пострибав по хаті, каже: “я чемпіон хоббіхорсингу. В Україні нікого немає, то я один такий, інтересний”, – усміхається Ярина.

Сама Марічка дізналася про квадроберів від подруги, а та – з інтернету. Дівчинка почала дивитися туторіали (інструкції), як стрибати по-котячому. В пригоді став захист для катання на роликах.

Мама каже, іноді Марійка годинами може сидіти і розучувати якісь вправи. А часом – навіть не відкриває Тік-ток і забуває про маски за іграми чи після насиченого дня в школі. Батьки підтримують активність дівчинки, тож квадробіка далеко не єдина у списку інтересів. Марічка любить кататися на роликах, скейті та велосипеді, грає в Roblox, майструє на гуртку іграшки, займається стрільбою з гвинтівки та має багато друзів.

“Я її на вулицю відпускаю і вони цілий вечір бавляться. Попросила купити дві пачки скотчу. Приходжу – а вони дерева пообмотували, роблять будиночок на дереві. Цілий вечір тим займалися. Знайшли якусь ганчірку, поклали на поріг, типу коврик. Кажу, грайтеся, це краще, ніж цілий день у планшетах залипати”, – згадує жінка.

Ярина каже, головне правило, якому вчить дочку, і яке, зокрема, стосується і квадробіки – поважати оточуючих і їхній простір. А от одягати котячий костюм мама не дозволяє більше через страх за безпеку дитини. Зауважує, коли гуляє з Марічкою і дозволяє їй бути з хвостом чи в масці, трапляються підлітки, які фукають, ображають та матюкають.

“Часом йдемо за ручку, моя дитина з хвостом і вухами (так ходити дозволяю тільки зі мною) несе кульку. А попереду: аа, квадробер. І матюки…

Я кажу, головне, щоб вона нікому іншому не заважала, ні на вулиці, ні в школі. Скажемо, знала ціну чужого простору. Щоб і до неї не доколупувалися, і так само, щоб вона інших не чіпала.

Розумію, чого квадроберів багато хейтять, я бачила там (в мережі) реально діти є трохи неадекват. Кажуть, що будуть пісяти на вулиці, під дерево. Ми хочемо, то застрибнемо на лавочку, бо ми котики, і неважливо, якщо хтось там сидить. Тобто, тут справа не в квадробіці, а у вихованні. Якщо немає виховання, то вона (дитина) і не квадробер буде виробляти”, – зауважує Марійчина мама.

У кумедних відео, які знімають разом з дочкою, Ярина також закрила коментарі. Каже, від цього суттєво впали охоплення і вони потрапили у тіньовий бан, але настрій доньки дорожчий.

Ярина каже, сама колись була панком, а зараз – спеціаліст з догляду за шкірою, працює в аптеці та майстром-бровістом. Чоловік колись захоплювався лицарськими боями, мав обладунки та брав участь в тематичних фестивалях. Їм обом подобаються комікси та косплеїти їхніх героїв (переодягатися в них). У вільний час вся сім’я грає настільні ігри.

“Бачу квадробіку як розвагу, сучасну тенденцію. На моєму шляху, у моєму віці були всякі готи, емо, я панком була. Зараз ходжу в класичній спідниці та білому халаті. Я за все, що не шкодить морально, приносить задоволення, але в розумних межах”, – підсумовує Ярина.

Що кажуть психолог і ортопед?

Дмитро Єршов – ортопед-травматолог, який спеціалізується на лікуванні ортопедичних захворювань і складних травм кістково-м’язової системи у дітей та дорослих. Він вважає, якщо говорити про квадробіку як про повторення рухів тварин, то вона й справді є спортом. Втім, зважаючи на різну біомеханіку людей та тварин, такі фізичні вправи загрожують підвищеним ризиком травм та ушкоджень – як от під час занять паркуром чи скейтбордингом.

“Люди – так звані біпедальні, а тварини, які ходять на чотирьох, –квадрипедальні. Ті ж кішки чи собаки дуже сильно відрізняються за біомеханікою ходи від нас. Виконання їхніх специфічних патернів стрибків, ходи може призводити до підвищеного травматизму, особливо на етапі, коли квадробери тільки починають свої тренування“, – наголошує лікар.

Серед травм, які може “заробити” квадробер – травми верхніх та нижніх кінцівок, струс мозку, подряпини, ушкодження лицевого черепа та обличчя. Дмитро Єршов зауважує, коли дитина тільки починає займатися квадробінгом, то може, наприклад, не врахувати швидкість свого стрибка. Тоді через приземлення на верхні кінцівки є ризик просто “в’їхати обличчям в землю“. Втім, про однозначну шкоду для здоров’я говорити також не можна.

“Будь-який спорт може бути корисним для здоров’я, якщо ми виконуємо якісь вправи на свіжому повітрі, спрямовані на розвиток фізичних параметрів. Однозначно, що це погано для здоров’я, сказати не можна. Таке заняття просто несе можливі наслідки, як і інші альтернативні види спорту, які супроводжуються підвищеним ризиком отримання травм кінцівок”, – зауважує травматолог.

Лікар радить домовлятися з дитиною, пояснювати можливі ризики та допомогти їй пройти цей період становлення особистості з мінімальним травматизмом.

Психологиня Анна Бородіна, яка спеціалізується на роботі з підлітками та їхніми батьками, зауважує, наслідування тварин дітьми різного віку має різні мотивацію та причини.

Коли діти до 7 років наслідують поведінку тварин (навіть ту, яка нам здається неприйнятною) – це елемент гри. Дитина вивчає світ, вона досліджує його усіма органами чуття, копіюючи цікаві для неї речі. Основна мотивація – цікавість.

Зі старшими дітьми історія трохи інша, каже експертка.

“Якщо ми вже говоримо про дітей старшого віку, це може бути як елемент присвоєння собі певних якостей. У своїй практиці час від часу використовую метафоричні картки з образами тварин. Є вправи з образами тварин, стихій, природних явищ, які зручно використовувати, коли людина напряму не може доторкнутися до своєї емоції чи стану та прожити їх”, – пояснює Анна Бородіна.

Іноді на консультації психологиня пропонує клієнтам позлитися як якась тварина – слон, кіт, півень, собака, тощо. Тварини завжди в контакті зі своєю тілесністю та станами. І якщо малі діти ще здебільшого зберігають такий контакт зі своїми емоціями, то з віком людина “обростає” набором табу, заборон, страхів чи сорому на проживання цих емоцій. Тож така вправа допомагає звільнитися від задавнених і заблокованих відчуттів.

Анна каже, найчастіше клієнти обирають “відтворити” котів та собак. Тож коли діти захоплюються субкультурою, яка копіює рухи тварин, треба шукати глибші причини, аніж просто мода.

“Я розумію, що це може насторожувати батьків, бо все нове насторожує. І так війна і всі хвилюються за своїх дітей, а тут ще і нова ця культура на голову падає. Але варто спробувати зрозуміти дітей. Окрім того, що це тренд, чому вони це роблять, що за цим стоїть?”, – наголошує експертка.

На її думку, причин зацікавлення дітей квадробікою може бути багато: цікавість та дослідження світу, необхідність зняти напругу та тривожність, пошук опори та бажання присвоїти собі певні якості тварини, яку наслідує квадробер.

Якщо квадробіка чи інша субкультура допомагає дитині закрити ці потреби і залишається на місці розваг та інтересів – у цьому немає нічого поганого. Тоді це – явище, яке просто існує і потребує прийняття.

Подібні захоплення переживали усі покоління – наслідування сестер з “Усі жінки – відьми”, захоплення світом Гаррі Поттера, коміксами Марвел (у багатьох дорослих фанатів є вдома чарівні палички, піжами-костюми людини-павука і таке інше).

Психологиня каже, у слідуванні підлітка за будь-якою субкультурою (та й у поведінці дитини загалом) мають насторожити такі речі:

• різка зміна стилю поведінки дитини (коли бунтар стає супер-слухняним, “чемна” дитина змінює поведінку на агресивно-викличну);
• втрата інтересу до власного здоров’я, гігієни, звичних улюблених занять;
• коли субкультура (віртуальна або реальна компанія) замінює сім’ю і стає єдиним і головним місцем, де дитина ділиться переживаннями;
• заперечення реального світу та заміна його віртуальним (цей світ і я в ньому нереальний, є альтернативний)

Анна Бородіна радить, якщо ви помітили щось із цього у поведінці дитини, перш за все оцініть, чи шкодить це безпеці та здоров’ю дитини. Якщо безпосередньої загрози немає – спостерігайте і спробуйте налагодити контакт. Ви можете висловити дитині своє занепокоєння – але не через претензії, а через зацікавлення нею.

“Повідомляти про свою тривогу треба, але приблизно таким чином: знаєш, я бачу, що ти раніше застеляв ліжко весь час, для тебе це було важливо, а зараз уже ти днів 10 не застеляєш. Можливо, в тебе щось трапилося? Я готова вислухати, можеш поділитися зі мною”, – додає вона.

Якщо ж самостійно владнати стосунки не вдається – краще звернутися до психолога. Можна запропонувати консультацію дитині. Якщо вона проти, краще відвідати спеціаліста батькам, аби зрозуміти, як чинити далі.

Щодо розладів особистості (відчуття нереальності світу, ідентифікації себе в ньому та інших тривожних симптомів) проконсультувати може психіатр. За сучасними діагностичними критеріями розладу особистості та ідентичності теріанство не є окремим розладом особистості.

Халепа сталася: квадробер напав на собаку чи людину. Що далі?

Запит в гуглі “квадробер напав” видає купу відео у соцмережах. Чи не усі – з російського сегменту, який так легко шукається навіть за запитом у пошуковику українською. Саме звідси і пішло викривлене уявлення про субкультуру квадроберів.

Якщо ваша дитина не просто бігає і стрибає на чотирьох, а нападає на когось – з нею незле буде провести бесіду щодо вибору контенту, критичного мислення та інформаційної гігієни.

Отож, ситуація: дитину привели додому зі скаргою, що вона накинулася на чиюсь собаку чи пошкодила чиєсь майно. Як діяти батькам? Ось який алгоритм пропонує психологиня.

• Дякуємо людям, які повідомили про те, що сталося і привели дитину, з’ясовуємо збитки. Якщо цього потребує ситуація, можливо варто обмінятися контактами, аби розібратися, трохи охолонувши.
• Забираємо дитину і спокійно з’ясовуємо обставини ситуації у неї.
• Оцінюємо стан дитини: чи голодна, чи хоче пити, чи дуже збуджена, як почувається. Перш за все треба допомогти задовольнити базові потреби і заспокоїтися.
• Оцінюємо свій стан, чи маєте ви ресурс просто зараз розмовляти. Іноді корисно взяти паузу. Тоді можна так і сказати: “знаєш, я розгубена. Мені треба трохи часу, заспокоїтися і переварити. Я зараз вип’ю м’ятного чаю і за хвилин 15 поговоримо, добре?”. Діти цінують чесність, це може додатково прокласти між вами місток до діалогу.
• Обговорюємо ситуацію: з цікавістю розпитуємо, чи це новий тренд, для чого це, що відбувається. Якщо дитина справді вирішила займатися квадробікою, але може щось не так для себе зрозуміла, окреслюємо дозволені межі. Якщо це була просто розвага – типу, ось як я вмію, на “слабо” нагавкати на лабрадора чи на вівчарку, пояснюємо ризики та наслідки – від укусу собаки у відповідь до відповідальності перед законом за жорстоке поводження з тваринами.

“Якщо це було як розвага, ми говоримо так: є наслідки, є поняття безпеки, розуміння, як це відбувається і що за це може бути. Якщо має місце агресія, то намагаємося зрозуміти дитину, чому саме такий спосіб вираження злості вона обрала? Аби діти не підхоплювали всі тренди, які є, щоб мали вибір, але вмикали критичне мислення, ми маємо будувати з ними стосунки. Це важливо. Вдома їм має бути безпечно”, – підсумовує експертка.