Волинські волонтери скаржаться, що у них закінчуються ресурси. ФОТО

Організаторів волонтерського об’єднання «Поліські партизани» –Андрія Охремчука, Андрія Хая, Вадима Куриловича можна і справді назвати партизанами. Тому, що свою справу роблять самовіддано і не люблять багато про неї говорити.

Про це повідомляє інформаційне агентство Волинські новини.

.«Спочатку, з кінця березня, займалися ремонтом військової техніки, яка ламалася. А згодом вже робили все, що могли – від передачі шкарпеток на Схід до бронювання автомобілів і купівлі тепловізорів. Допомагаємо здебільшого волинянам, але не тільки. В нас є, для прикладу, 80-а бригада львівських ВДВ-шників. Окрім того, це ДУК (Добровольчий український корпус, – авт.) і ті, хто просто до нас звертається, але ми точно знаємо, що вони воюють», – розповідає Андрій Охремчук.

Ніхто з трьох організаторів волонтерського об’єднання не має на війні родичів, особисто хлопці не воювали. Тому вважають своїм громадянським обов’язком усіляко допомагати хлопцям на фронті.

«До нас часто приходять дружини і рідні бійців. Зараз найгостріше стоїть питання в потребі теплого, зимового одягу. Раніше ж ми, здебільшого, намагалися відправляти різну оптику, тепловізори, каремати, пристрої нічного бачення, навіть кулі. Це адресна допомога: безпосередньо з рук в руки. Зараз Андрій Хай формує передачу для бригади морських піхотинців. Там буде вказане прізвище людини, яка має її отримати. Зазвичай ми відвозимо допомогу власними силами, але ту, яку зараз формуємо, заберуть наші київські колеги і завезуть на схід. Раніше ми нікуди за допомогою не зверталися. Нам добровільно допомагали звичайні люди через соцмережі, знайомства. Проте ресурси закінчуються, стало важче. У соцмережах є спільнота «Поліські партизани». Там є номери банківських рахунків, через які нам можна відправити кошти.

Готуємо передачу для першої роти територіального батальйону, що знаходиться на передовій за містом Дебальцеве. В них там три блок-пости. Дві нагальні потреби в них – це відсутність оптики (тепловізорів та пристроїв нічного бачення) і теплого одягу.

Андрій Хай стверджує, що 100% речей доходить до точки відправлення: «Всі люди, яким ми відправляли допомогу, отримували її з рук в руки».