«Вмотивовані, молоді бійці — це наш шлях до перемоги»: розмова з мінометником під час ротації на Волині
Мінометник Юрій на позивний «Котік» родом з Черкас. Йому 47 років. Чоловік служить у Краматорському прикордонному загоні. На Волині чоловік перебуває під час чергової ротації. Відновлюється, аби з новими силами повернутися на фронт.
Військовослужбовець розповів про свій бойовий шлях та очікування перемоги, пише Суспільне.
— Розкажіть про ваш позивний. Що він означає, чому саме такий позивний, звідки взявся?
Цей позивний прийшов з цивільного життя. Так вийшло, що при спілкуванні з дружиною ми називали один одного “Котік” та “Зайка”. Так у мене позивний і вийшов. Як прийшов до лав ДПСУ “Котік” прийшов зі мною.
— Як побратими реагували на ваш позивний?
Спочатку дуже їх це смішило, а потім звикли.
— Розкажіть трошки про себе. До повномасштабної війни чи мали ви досвід служби, чи ні?
До повномасштабного вторгнення я не мав опиту військової служби. І коли у 2022-му році це все трапилось, іншого шляху я для себе не бачив. Я був одним із тих, хто у лютому штурмував військкомат, куди були черги, але потрапити я туди зміг тільки у квітні 22-го. Потрапив в учебку, я одразу навчався на навідника, так я і працюю досі.
— Ви прийшли в навчальний центр. Чому саме ви обрали фах мінометника? Чи вам запропонували, чи ви самі хотіли?
Це ж армія. Не ми вибираємо армію, а армія вибирає нас. Це був квітень 2022 року, ми пройшли десятиденний навчальний курс. Ми вчилися на піхоту і нас повинні були вже відправляти на схід, але прийшли люди в погонах, зібрали нас і сказали – ви будете мінометники.
Ми перші мінометники, яких готували у навчальному центрі. І нас всіх, там було чотири застави. Ми працювали на сході, приєдналися вже наприкінці 2022 року. Навчали нас дуже добре і дякую викладачам, які це робили. Все, що вони нас навчили, це ми застосовували та набули трохи іншого досвіду через бойові дії.
— Пам’ятаєте свій перший бойовий досвід, які тоді були емоції, був адреналін після першої враженої цілі?
Перший досвід був, як ми заїхали на позицію, і на тій позиції ми були відряджені до 59-ї бригади. Нас ставили на точку, і там було дуже страшно, все було незрозуміло. Я пам’ятаю, перший обстріл, то був не обстріл, нас просто накривали.
— Розкажіть про роботу навідника, що ви робите, яка ваша робота?
Робота навідника — це постійно біля міномета. Особливості роботи в тому, що повинен мати дуже гарний слух, після кожного пострілу ти відновлюєш наведення. З часом вже ти набуваєш такого “скіла”, ти чуєш вихід і можеш визначити, в яку сторону летить і скільки у тебе є секунд. Чи треба лягти біля міномета, чи є у тебе час сховатися десь у підвалі.
— Зараз ви повернулися, яка була ваша крайня ротація, звідки ви виїжджали, як там було?
Ми були на Бахмутському напрямку, зі сторони Соледару, прикривали вихід 110-ї бригади за Авдіївки. Я вважаю, що з лютого місяця 2023 року і 2024 року війна змінилась. Зараз ми почали відчувати, що таке удар на авіації. Це КАБи, ФАБи, це дуже страшна річ, і ми досі не маємо, що їм протиставити.
Кожного разу, з кожної нової позиції, як ми приїжджаємо, то сідаємо, обговорюємо, і створюємо якийсь план, як ми будемо воювати наступного раз. Вважаю, що вмотивовані молоді бійці — це наш шлях до перемоги та закінчення війни.
— Ви зараз на Волині, трошки відпочиваєте, вдалося набратися трохи сил?
Це була моя найкраща ротація. До мене дружина з дітьми приїхала на кілька днів. Ми були на Світязі — це дуже гарне озеро.
— Як ви бачите своє майбутнє? Чи у перспективі плануєте продовжувати кар’єру військовослужбовця? Чи у вас є якісь мрії на цивільне життя? Що ви хочете реалізувати?
Мрії є. Військову кар’єру мені вже пізно, мені вже 47 років. Я вважаю, що я буду продовжувати займатися бізнесом, але яким я ще не розумію. Як це все закінчиться, я думаю, що всі проблеми підуть і все буде ясно.
Відеоверсію інтерв’ю з мінометником Юрієм дивіться у черговому випуску передачі “На зв’язку з фронтом”.
