Минають 10 роковини із дня загибелі підполковника 51 бригади Володимира Мамадалієва

4-го липня минають 10-ті роковини із дня загибелі підполковника 51-ї бригади Володимира Мамадалієва.

Про це пише Роман Ковальов на своїй фейсбук-сторінці.

“4 липня 2014 року, для багатьох моїх знайомих та друзів, навічно став днем горя та болі: у цей день не стало неймовірно позитивної та порядної людини, щирого друга, справжнього офіцера та чоловіка – Вовки Мамадалієва

Мені пощастило бути близько знайомим з “Мамедом”, адже ми вчилися разом у Одеському Інституті Сухопутних військ, а згодом, і служили разом у 44-му механізованому полку у м. Володимир-Волинський”, – йдеться у повідомленні.

У будь-якій компанії Володимир відразу ставав своїм, бо був щирим та простим. Його завжди любили та поважали підлеглі солдати і це його відрізняло від багатьох інших офіцерів.

“Ми навіть йому заздрили як легко йому вдається об’єднати навколо виконуючих завдань свій взвод, роту.

Багато чого було, особливо веселого, у нашій із ним службі. Мені, та й всім, із ним було просто та легко. Він був простим та надійним. І веселим. Оооооо, там де був “Мамедка” – там завжди ржака стояла на всю округу”, – пише Роман.

Він любив життя і був неймовірно позитивний. Неймовірно… А ще він був великим патріотом України.

Коли почалася війна Володимир Мамадалієв вже був підполковником штабу оперативного командування. Він з перших днів попросився на Схід (це для тих хто там полюбляє кричати про штабних) бо він інакше і не міг.

Влітку 2014 року Володимира було призначено командиром 10 блок-посту, що був розташований неподалік Авдіївки Донецької області.

Напередодні рокового дня, 4-го липня 2014 року, раптом на блок-пост, яким командував Володимир, прийшли місцеві мешканці із проханням дозволити їм працювати на полі, що навколо, на сельхоз техниці і вночі бо, нібито, вони не встигають виконати роботу. Володимир їм дозволив, що стало роковою обставиною.

Знаючи підступність “сепаров”, немає сумнівів, що це було частиною їхнього плану адже саме під час роботи сільхозтехніки тієї ночі, блокпост, потайки та непомічено, підвезли танк на тралі та почали вести вогонь прямою наводкою по сплячому табору. Виникла паніка.

Свідки розповідають, що вмить оцінивши ситуацію “Мамед” стрибнув у стоячий БМП та почав ним маневри намагаючись, не стільки вести безнадійну дуель із ворожим танком скільки, дозволити особовому складу покинути табір та зайняти свої позиції.

Йому та екіпажу машини це вдалося, але ціною власного життя. Ворожий танк влучив у машину. Кажуть, що тіло підполковника впізнали лише по берцях.

“Новина про загибель Вовки шокувала всіх хто його знав. Всіх! Закликаю у свідки небеса та тих, кому відомо про що я кажу! Це був справжній шок.

Розповідають, що невеличке місто Володимир-Волинський, де мешкав останнім часом Володя із своєю родиною, “увесь ридав” коли прощався із ним”, – йдеться у дописі.

Указом Президента України № 640/2014 від 8-го серпня 2014 року, “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, Володимир Мамадалієв нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Також нагороджений 23-го липня 2015 року відзнакою під номером шість “Народний Герой України” (посмертно).

9-го вересня 2014 року в його рідному місті Новоукраїнка на честь нього перейменували вулицю Панфілова. Тепер вона називається “Вулиця Мамадалієва”.

В лютому 2016 року у Новоукраїнці на фасаді ЗОШ № 6 на честь Володимира відкрили меморіальну дошку.

У Героя залишилася дружина та син.

“Загибель “Мамеда”, особисто для мене – це той рахунок який Московією НІКОЛИ не буде сплачено до кінця, навіть із поверненням окупованих територій. Володимир Мамадалієв – ось одна з тих червоних ліній яку особисто я ніколи не перетну у питанні “братніх народів”!” – зазначив Роман Ковальов.

Разом із Володимиром у тому бою загинули біці 93 омбр:

• солдат Савенков О.В.
• солдат Шевченко Д.І.
• солдат Крилов А.А.
• ст.солдат Заїка О.Г.
• ст.солдат Рущак Р.О.
• ст.солдат Чабанов Д.А.