Читає Біблію французькою та любить український борщ: у Володимирському терцентрі проживає анголець
Волею долі африканець Віктор Нзузі потрапив до маленького містечка Володимир у липні 2022, відтоді перебуває у стаціонарному відділенні для постійного проживання територіального центру соціального обслуговування.
Чоловік частково паралізований, тому потребує постійного догляду, який надають йому у центрі, пише ВСН.
Через хворобу погано розмовляє, говорить українською. Допомогти зрозуміти деякі слова африканця допомагала завідувачка закладу Іванна Ткачук, котра постійно спілкується з ним і вже встигла вивчити його.
Віктор (правильно вимовляти ім’я потрібно з наголосом на літеру «О»), народився в африканській державі Ангола у 1963 році. Йому було 12, як у країні почалася громадянська війна за незалежність від Португалії, що з перервами тривала до 2002 року. З його слів, у середні 90-х він був змушений покинути країну через загрозу життю, пов’язану з ідеологічною діяльністю. Так опинився у Києві, де познайомився з африканцями, які проживали у столиці, й допомогли йому облаштуватись та вивчити українську мову.
Спочатку Віктор проживав разом із земляками в орендованому житлі, працював різноробом. Згодом познайомився з українкою на ім’я Олена. Між ними спалахнуло кохання, від якого народилася донька Евеліна. Українсько-африканські стосунки тривали, зі слів Віктора, до початку українсько-російської війни 2014 року. Після чого вони з дружиною розсталися, і вона з донькою переїхали до Херсону, де зв’язок з ними втратився. Після розлучення у чоловіка трапився інсульт, і він потрапив до лікарні.
Достеменно не відомо, скільки часу перебував у ній, оскільки згодом його перевели до одного з центрів, що спеціалізуються по догляду за категорією осіб, котрі потребують постійного догляду.
Щодо сім’ї. У Віктора є сестра, котра проживає у Португалії, і з якою він спілкується за допомогою відеозв’язку. Це підтверджує завідувачка терцентру Іванна Миколаївна. Був брат, але помер. Мама пішла з життя, коли дізналася про інсульт, батько давно спочиває вічним сном. Розповідаючи про рідних, очі у чоловіка стають вологими. Здавалося б, мав звикнути до того, що їх не має поруч, однак йому болить їхня смерть.
З початком повномасштабного вторгнення чимало африканців, котрі проживали на території України, виїхали за кордон, зокрема до Франції. Громадська організація «Африканська Рада в Україні», яка об’єднує вихідців з країн Африки, не обійшла увагою Віктора Нзузі, і знайшла для нього місце в одному зі спеціальних центрів Німеччини. Однак виникли певні проблеми з документами, і Віктор не зміг виїхати. Натомість його помістили в одну з лікарень Львівщини, де він перебував, допоки з фронту не почали евакуйовувати поранених бійців. Після чого його зголосилися прийняти у Володимирі.
Наразі, зі слів президента організації Ісси Садіо Діалло, вони працюють над розв’язанням питання з документами, аби згодом влаштувати Віктора в один із спеціальних закладів Європи. А ще він щиро дякує усім, хто допоміг і продовжує допомагати та підтримувати земляка у такій складній ситуації. Ісса був приємно вражений умовами його перебування, чуйним ставленням персоналу та професійним підходом до виконання своїх обов’язків.
«Віктор отримує усю необхідну меддопомогу, за ним доглядають, до нього чудово ставляться, про нього дбають. У цьому закладі працюють прекрасні люди, у яких чуйне серце й добра душа. Доземний уклін їм за це і щира вдячність», – зазначив він у телефонній розмові.
У терцентрі проживає 15 осіб, 12 – жінок і троє чоловіків. Зі слів Іванни Ткачук, Віктора тут люблять. Він приємний, любить спілкування, ввічливий, спокійний, з почуттям гумору, володіє кількома мовами: українською, російською, португальською та французькою. Чоловік щиро вірить у Бога і щодня читає Біблію, написану французькою мовою. ЇЇ йому надіслав друг Рокі, котрий з початком повномасштабного вторгнення виїхав з сім’єю до Франції. Інколи він надсилає смаколики, якими той щиро ділиться з дівчатами, котрі доглядають за ним, та мешканцями центру.
Улюбленою стравою Віктора є салат олів’є. Іванна Миколаївна говорить, коли дізнається, що його готують, радіє немов дитина. З національної кухні полюбляє борщ.
«О, цей фантастично смачний український борщ – це диво, – усміхаючись говорить Віктор. – Я вмію його готувати, але так, як готують тут, ніде не готують. Дуже смачно».
Щодо улюбленої національної страви Анголи, чоловік ділиться рецептом рису із м’ясом, фасолею зі спеціями.
Рятуючись від війни понад чверть століття тому, Віктор знайшов прихисток у дружній та мирній багатонаціональній Україні. Тоді навіть подумати не міг, що колись вона опиниться у горнилі війни, і йому на схилі літ, бувши безпомічним та самотнім, доведеться стати свідком страшних подій. Але він дякує Богу за те, що послав йому людей, котрі дбають про нього, й не залишили наодинці з бідою. І додає, що жодного разу не пошкодував про те, що приїхав до України.
Автор Жанна Білоцька
