Як я на Нововолинського міського голову до суду подавав

Сказати що чиновники Нововолинської міської ради, на мої інформаційні запити, надають прозорі та чесні відповіді було б великою брехнею. Отож, аби не уподібнюватися їм, я цього не говоритиму. У більшості випадків, на гострі мої запитання, відповідав перший заступник міського голови В.Рожелюк.

Навіть тоді, коли міський голова В.Сапожніков не перебував ані на лікарняному, ні у відпустці. Одним словом, його заступник завжди був ідеальним партнером для мера та цапом-відбувайлом «його величності». Цю ролю він і далі продовжує успішно вдосконалювати. Навіть тепер. Навіть ставши просто заступником. А перед тим, трохи й зовсім не вилетівши із міської ради…

Знаєте, мені щиро шкода цього немолодого вже і хворого чоловіка. Можливо, що й інваліда. Який замість служби громаді Нововолинська, обрав для себе важкого хреста служби конкретній і далеко не у всьому, порядній людині. Тепер, допоки Господь буде дарувати життя, його прізвище невіддільно буде фігурувати поруч із іменем цієї одіозної особистості. Та й у новітню історію міста він увійде саме таким – вірним слугою і захисником неправди та зла. І, окрім цього, ще й ризикує зіпсувати собі грядущий некролог… Жартую. Хоча й по-чорному, звичайно.

Знаю, що на душі камінь. Роздуми і безсоння. У голові прокручуються спогади про бідних людей, яким зробив кривду – образив чи, можливо, обікрав. І про яких, до цього часу, ніколи не згадував. Але, вони приходять у снах і спогадах, ніби наяву. Особливо нині, на схилі літ. Не тішить ні матеріальний достаток, ані досягнуті кар’єрні висоти. Всі ж бо знають, якою ціною здобувалось те й інше. Проте говорити, щось тепер – марна справа. Бо сам, цілком добровільно, обрав собі такий шлях. Сподіваючись, що так буде завжди.

Саме у цьому й полягає неземна мудрість та геніальна довершеність Бога – дозволити людям вільно обирати власні долі у відведений їм для цього час. Ні у що не втручаючись. Не змушуючи ні до чого. Якого життя ми дуже хочемо – те й маємо. Все справедливо. Але, саме у цьому випадку й потрібна духовна особа. Якщо підійти до цієї проблеми дуже щиро, із вірою та правдою. Проте, таке далеко не кожному дано. Добре, коли без лукавства… А ще краще – правдиво до останку, від першого до заключного слова покаяння… Навіть, якщо сповідь буде аж надто довгою та болючою для сповідника.

Мені ота диявольська туга за багатством, вірною службою та лизанням якихось інтимних органів місцевим владним паничам із компартійними квитками за пазухою й тваринними прагненнями грошей, влади і слави, дякувати Богу, невідома. Хоча і вважаю себе найбільшими грішником на Землі. Проте, я покривив би душею, якби стверджував, що абсолютно всі відповіді на моє ім’я від місцевої влади Нововолинська, були наскрізь брехливими. Пам’ятається, колись, на мій запит про купівлю\передачу громадського майна Християнам Віри Євангельської, міська влада надала мені менш-більш правдиві відомості. Хоча і не всі, на жаль…

Ось і нині, тепер вже просто заступник міського голови Володимир Рожелюк, у своїй відповіді № 02-82\6 від 26.02.2016 року на мій інформаційний запит пише, що заступнику прокурора Нововолинська Ю.М.Сєчці таки надавалась комунальна квартира у 2012 році. А прокурор міста О.Л.Решетник отримав житло у 2013 році.

Крига потихеньку скресає. Чому цього не сталося раніше? Та тому, що тепер у них немає виходу. Все просто: наша місцева влада, а радше «совковий» наскрізь, довголітній владний режим, який поступово, знову схоже, перетворився у комуністично-феодальний – «КГБістського» зразка, сам себе загнав у глухий кут. Це розплата за їхнє власне, як вбачається, самодурство, виняткову непорядність і непрозорість у фінансових, політичних та інших справах. Інакше і бути не могло. Починаючи від тендерів на право поставок продуктів у садочки та школи і закінчуючи будівельно-шляховими й іншими роботами на дні озера… Із кошторисами на сотні тисяч бюджетних гривень.

Не виключено, що й завищеними у рази. А іще ж ніхто не досліджував теми ТПР (території пріоритетного розвитку). Де роботи для слідчих поліції, СБУ та НАБУ – непочатий край. Цілина! Отам і зорі на погони, посади, регалії та ордени на груди. Термінів давності для таких справ, не існує взагалі. Зло має бути покаране. Додайте сюди, іще страх відповідальності перед виборцями Нововолинська, за суцільні порушення місцевою владою конституційних прав та свобод громадян. Рано чи пізно, а я таки буду знати (а від мене й громадяни міста) – скільки квартир, земельних ділянок, комунальних споруд тощо, було отримано, роздаровано й приватизовано за всі роки «царювання» В.Б. Сапожнікова чиновниками державних і місцевих структур. А також іншими, «своїми у дошку», людьми і свояками.

Це буде зроблено законно і цілком офіційним шляхом – вони самі нададуть мені правдиву інформацію. Якщо ж ні, я все-одно її матиму – від іншої владної команди, що прийде незабаром на місце нинішньої. Кожен місцевий і державний службовець Нововолинська має собі твердо затямити: бюджет міста і його комунальне майно – святі! І належать повністю, платникам податків – територіальній громаді міста! Крапка. Вони є власністю, тільки і виключно, громадян і більше нікого. Якщо котрийсь із високих чинів, що довгі роки протирав промозолені сідниці у своєму фешенебельному і нібито, приватизованому ним, службовому крісельці, сплутав громадську кишеню зі своєю власною, ця посадова особа – злодій і злочинець! І цілком можливо, що при нинішніх українських реаліях, він може фізично позбутися власної голови. Нещодавно я подав у суд на міського голову Нововолинська Віктора Борисовича Сапожнікова.

Саме через це – відписки і відмову у доступі до публічної інформації. Як похідну та основну складову його чиновницької роботи, що вимальовується на тлі всього цього процесу: бездіяльності на найвищій посаді міста. Мені соромно ганьбити немолодого вже, сивого чоловіка, але він цю ганьбу заслужив. А якщо хочете, то й давно звик жити із нею. Змушений повідомити громадськість, що всі судді нововолинського міського суду заявили про свій самовідвід і передали мій позов у районний суд селища Іваничі. Не оголосивши мені про це. Дозвольте, але я не подавав у суд на мера Іваничів! І не писав у районну раду запитів про доступ до публічної інформації, щодо надання мені списків чиновників, які отримали квартири впродовж 10 минулих років у місті Нововолинську. Для особливо неперебірливих хабарників та злодюг повідомляю, що у Кримінальному Кодексі України для них є відповідна стаття: Ч.5 Ст. 191 – «…розтрата майна (коштів) чи заволодіння ними шляхом зловживання службовим становищем». Яка «тягне» на 12 років позбавлення волі із конфіскацією.

Часи, коли запросто можна було запроторити людину у «психушку» за правду і гідність, слава Богу, минули. Чи може я брешу, «джентльмени удачі» та родичі зі слугами? Бувало й таке зі мною та іншими людьми, у Нововолинську. Можу нагадати декому, при нагоді, якщо заперечуватимуть. Документами прокурорської перевірки. Я всім давно все пробачив, а ось забути – не можу.

Шановні нововолинці! У нашому місті, як бачимо, ніколи не було справжнього оновлення місцевої владної команди. А були лише, вочевидь, обман та брехня і узурпація влади. Люди, які приходили на високі керівні посади, нібито, для покращення життя кожного із нас зокрема і міської територіальної громади у цілому, насправді служили не нам, а одній конкретній та задавненій особі. Саме вони й перешкоджали, вочевидь, нам стати українцями.

А ми їх, самі ж і обирали. Із року в рік повторюючи: «Бо ці вже накрались і більше не будуть» – казали. Свята простота! Не буває такого. Навпаки, можу впевнено стверджувати: зажерливість людська не має меж.

А ви ніколи не задумувались над тим, що було б із Україною, якби хлопці із «Правого сектора» не розпочали Революцію Гідності? І бійці батальйонів «Донбас», «ОУН», «Азов», «Січ» та інших не піднялися на захист кордонів України на початку збройної інтервенції Росії? У що перетворили б нас нововолинські місцеві керівники, котрі знову розпочали масове святкування «дня победи» у нашому місті? Позганявши на центральний майдан для демонстрації і «параду» по «совецькому» звичаю – школярів, студентів, комунальників, лікарів та вчителів, шахтарів… Та й самі вони заквітчались, по вуха «колорадськими» стрічками і червоними, «серпасто-молоткастими» знаменами у надії на повернення кривавого СССР. І порозвішували на стінах своїх службових кабінетів портрети «свого», найстрашнішого у новітній історії України, блатного президента-бандита.

Хіба ви забули про споювання місцевими посадовцями членів громади у парку культури? Що надавала дозволи на «виїзну торгівлю» алкогольними напоями, за майже повної бездіяльності міської міліції і прокуратури? Я можу показати вам безліч документів про це, на цифрових та паперових носіях. У тім числі й брехливих відписок від прокурорів, заступників міського голови та міліціянтів. У яких вони суперечать самі собі. Що, безумовно, свідчить про можливу кримінальну зрощеність місцевої влади і правоохоронних структур міста, та очевидно, існування кругової поруки посеред цієї когорти «обраних і недоторканих». Яка у всьому цивілізованому світі визначається ємними і точними словами – «мафія» та «організована злочинність». Коло, яке потрібно розірвати.

Чому я, інвалід і пенсіонер, підміняючи державні інституції на які ми – платники податків виділяємо колосальні кошти, і які покликані оберігати правду та захищати нас при допомозі законів і Конституції України, повинен ходити до чиновників у судах та до інших розкабанілих на людській біді державних службовців? Що по самі очі позапливали корупційним смальцем у казенних відомствах та установах? І відшукувати там, по крихті, правду та апелювати до їхньої совісті, якої вони давно не мають – бізнесмени-заробітчани від сліпої Феміди. І яка без «закону, честі, гідності», як вбачається, докотилася до нинішнього свого, бидлячого стану?! І чи не ми самі винні у тому, що сталося із нашою державою та містом? Документи, додаю.

Анатоль Бідзюра,
голова ГО «Україна + Польща», журналіст. Нововолинськ