Останні дні Жовтневого. Декомунізаційні манси

Одного ранку прокинусь в населеному пункті з тими ж краєвидами за вікном, але іншою назвою. Перейменування неминуче. На жаль, не всі це розуміють.

Чулось – як перейменують , то перекриємо дорогу.  Аналогічно можна вимагати скасувати сплачувати комуналку.   Ні, не здається, що dura lex sed lex.

A verbis legis non est recedendum – від слів закону не можна відступати.

Все селище заклеїли оголошеннями про громадські слухання щодо перейменування. День вибрали зручний – неділю. Однак прийшло ледь сотня мешканців. З них частина наполегливо вимагала зберегти назву Жовтневе. Ібо то на честь місяця жовтня. Але щось не згадується чимало топонімів, похідних від місяців. Згадується паралель з форсуванням Дніпра – до річниці перевороту. За наказом командування – операцію звершити в строк. Будь-якою ціною. А її ви знаєте – то вже хрестоматійний факт.

Більшість присутніх на слуханнях схвалила назву Шахтарськ. З мотивацією – на честь тих, хто і був першими жителями селища, хто доживає, чиї нащадки зростають.

Чому 23 лютого, на стихійно позачерговій сесії, про котру дізналась з мережі, депутати підняли питання про доцільність назвати Гірниче? Важко сказати.

Чулась версія – бо страждають … працівники Укрпошти.  Оскільки є село Шахтарське – неподалік Нововолинська. Ок, село. Шахтарське. Іваничівського району, до речі. Мовляв, буде плутанина і так далі… Подібно як є вулиці-близнюки в місті і в селищі – Шахтарська, Миру, Франка, Грушевського.  Нагадаю, у кожному поштовому відділенні лежить така немаленька книжечка з індексами. Мабуть, це все надруковано не просто так.  Досі пам’ятаю шестизначний індекс Нововолинська радянських часів. І – зауважу – поштові ідентифікатори обох приміських населених пунктів – адже Жовтневе збереже свій – різняться: 45490 та 45310.

Запропонована київським Інститутом Національної Пам’яті версія – Новобіличі – таки ображає аборигенів з села Грибовиця, що теж віддало свої землі в середині 50-х років під новостворене поселення. Так що виходить якесь недопрацювання.

А загалом весело не лише нам.

Славетний Кіровоград, на землі котрого ноги Сергія Мироновича ніколи не було – взагалі хочуть назвати на честь … цариці Російської Імперії Єлизавети. І навіть є ярі прихильники Єлисаветграду І навіть ікону святої Єлизавети – вже іншої – створено. Але жителі щось не дуже спішать палко закохатись у нову назву, викрививши її на милий і пухнастий термін «Лісапетград». Гідронім Інгульськ – теж не викликає захвату: доморощені філологи-орієнталісти стверджують, що то означає  «лінивий».  Ще є версія Ексампей (дав.-гр. Ἐξαμπαῖος, укр. Священні шляхи)  – священного місця для скіфів. Тут, правда, очевидців не збереглось, а історикам якось не завжди віриться.

Імпонують в піарі дніпропетровці. Борис Філатов красиво нагадав, що автохтони і так місто зовуть Дніпром, так чому би то не узаконити? І про то – музична композиція, спільно зі славетним «Веселим Песцем»

Тут же згадано все-все-все – і Лазаренка, і ФК «Дніпро», і Коломойського, і «Менору»,  і «Южмаш», і «Дніпро-1»(в кадрі можна побачити Юрія Березу), і сам Борисфен-Славутич, що і дає назву місту.  А на славетному Закарпатті вулицю Леніна «лёгким движением руки» перетворили на … Леннона. Як сказав Геннадій Москаль – віддав борг бітлам, бо скільки ганяв патлатих, будучи бравим совєцьким міліціянтом…

На синьоокій поліській Волині, в Шацькому районі, в славетному селі Світязь депутати теж тримаються за вулицю Жовтневу та прив’язують до місяця осені. І не спішили перейменовувати Радянську та Комсомольську, бо то «це ж не вулиця Леніна, як у селі Піща» (котру теж перехрестили на Центральну )

Але то все лірика.

В неділю, 13.03., Олександр Топорівський запрошує усіх небайдужих  жителів ще поки Жовтневого на громадські слухання.  Хто візьме гору – депутати, селищний голова, громада чи все ж здоровий глузд? Побачимо.