Старший лейтенант 51-ї бригади: Кожен другий військовий готовий повернутись зі сходу в Київ і спочатку там навести порядок

Начальник медичної частини 51-бригади, старший лейтенант Олександр Серватович у мирний час працював директором волинської радіокомпанії. Коли в Україну прийшла війна, через 12 років після закінчення медичного університету він став військовим медиком. Після Волновахи, Іловайська і Луганська він без купюр розповідає про долю своєї бригади, розмову з президентом, про ставлення до виборів, про роботу волонтерів і про патріотів, які живуть на Донбасі, – пише IPress.

Ще зовсім недавно ви були успішним бізнесменом. Що вас підштовхнуло покинути мирний Луцьк і піти на війну? 

Все просто – прийшла повістка, я взяв і пішов.

На передовій ви військовий медик, а до подій на сході мали медичну практику?

Я 12 років тому закінчив Львівський медичний університет імені Данила Галицького. Медична спеціальність – анестезіолог. Вже в Луцьку закінчив інтернатуру і після цього зрозумів, що в нашій державі лікарем бути неможливо, тому що треба або бути “прохачем” і красти в людей гроші, або треба йти “на свої хліби”. Я плюнув й став працювати “на своїх хлібах”.

На сьогодні – директор радіокомпанії “Мікс”, яка представляє різні інформаційні радіоканали у Волинській області.

Наскільки важко було звикнути чи морально підготувати себе до участі у війні? Чи були з вами люди, яких ви знали до відправлення на схід?

Я знав і розумів, що я їду на реальну війну. Там досить багато було людей з Волині. Після проведення мобілізації 51-ша бригада стала найбільшим військовим формуванням з часів створення Збройних Сил України.

З 300-350 реальних солдат і офіцерів зробили бригаду чисельністю 4700 осіб.

Мобілізовували, в основному, з Волині та інших західних областей: Львів, Тернопіль, Рівне, Івано-Франківськ, кілька людей з Київської і Житомирської областей.

Нещодавно, коли ви повернулись із зони АТО до Луцька, ви привезли додому кількох бійців які перебували в полоні. Розкажіть, як це відбувалось, як обмінювали полонених?

Як відбувався обмін двох бійців, яких обміняла СБУ – я не знаю.  А одного ми самі витягнули з оточення. Я з підполковником Іванющенком їздив до Донецька на зустріч з “міністром оборони” ДНР, ми самі налаштували той зв’язок і з допомогою адекватного російського добровольця нам вдалось витягнути з полону одного українського офіцера.

Ви з бійцями 51-ї бригади мали зустріч з президентом. Розкажіть, до чого домовились під час цієї зустрічі, що вам пообіцяв Президент, що з обіцяного вже почали виконувати?

Коли президент Порошенко йшов до нас на зустріч, він вже мав багато інформації щодо ситуації з 51-ю бригадою, він готувався, але дуже багато інформації, яку йому надали, було перекручено.

Він не знав, що наша 51-ша бригада мала бути бригадою резерву і, відповідно, мобілізувалась, як бригада резерву. Як вона опинилась на передовій в повному складі, не залишившись в резерві – таке питання треба поставити багато кому.

Президент стверджував що, нібито, ми втекли, а не відступили за наказом. Разом з тим, 51-ша бригада, була першим військовим формуванням, яке взяло Савур-Могилу і не відійшла від неї, закріпилась там, зробила базовий табір разом з іншими підрозділами збройних сил. Був там і “Правий сектор”, і це чи не єдине місце, де особисто для мене “Правий сектор” “засвітився” у позитивному світлі. Там також була і бригада Нацгвардії, але внаслідок вже четвертого чи восьмого штурму Савур-Могилу взяла саме 51-ша бригада.

На жаль, Порошенкові не доповідали, що 51-ша взяла висоту, а доповіли, що 51-ша здала, хоча вона не здавала, а відступила і залишила оборону 30-й бригаді внаслідок того, що розбили дуже багато нашої техніки та було втрачено дуже багато наших людей.

Президент підтвердив рішення, що 51-ша бригада буде розформована і на її місці буде сформована нова 14-та бригада. Але нашим основним завданням на цій зустрічі було відстояти честь хлопців 51-ї бригади, які гідно воювали. Ми президентові доповіли, на яку лінію фронту була виведена наша бригада, де вона перебувала під час бойових дій, в яких боях брала участь і де зробила справжні бойові подвиги.

Ми просили, щоб він зберіг нам офіцерський актив, а крім офіцерського, ще й солдат, які достойно пройшли цю війну. Також попросили, щоб зберіг бойовий шлях і нагороди 51-ї бригади, бо в цієї бригади 75-літня історія. Попросили, щоб передав новому формуванню прапор, нагороди і тому подібне, хоча там є і ордени Леніна, і “зірки”, але, мені здається, що просто так ховати історію не можна.

Говорили з президентом також про військовополонених. Депутати передали список, попросили, щоб допоміг витягнути наших побратимів з полону. Порошенко пообіцяв, що допоможе. Просили також, щоб зберіг нам командира Володимира Яцківа, який формував нашу бригаду.

Президент нам теж розповів дещо таке, чого ми не знали. Говорив і ледь не просльозився, коли розповідав про свого сина, який дуже просився на війну.

Загалом наша зустріч в Адміністрації Президента тривала приблизно півтори години.

Особисто моя думка така, що з того, про що ми спілкувались, швидше за все, нічого так і не почнуть виконувати.

Військових ж з бригади, з якими я повернувся додому, частину відправили у відпустку, частину офіцерів та солдатів лишили для організації розформування та підтримання порядку в підрозділах. Особисто я зараз не у відпустці, я служу.

А загалом як ви оцінюєте цю зустріч? Ви нею задоволені?

Я буду задоволений тоді, коли буде виконано хоча б 30% з того, що пообіцяли. Якщо президент не розжене офіцерів, залишить кадровий резерв, збереже історію та здобутки 51-ї бригади і допоможе формуванню нової боєздатної структури, тоді я скажу, так, нормально з’їздили. А якщо ми поговорили, а результату жодного – що то їздили, що то радіо слухали. Буде прикро.

Коли вирішить, скажу, що молодець, не вирішить – скажу, що брехун, як і всі інші “слуги народу”, які приходять до влади.

До теми позачергових парламентських виборів. Цьогоріч ви в них, як кандидат, участі не берете, а як ставитесь до комбатів, бійців, які вирішили балотуватись в народні депутати?

Це їхнє право, думаю, вони знають, що роблять.

А як оцінюєте проведення виборів під час війни?

Дуже негативно, бо ці вибори проводяться на крові хлопців, які гинуть на сході. Я вважаю, що президент України мав би, як гарант Конституції, взяти всю повноту влади і відповідальність на себе, ввести тимчасову владу президента, для цього є прописані різні законні і підзаконні акти. А не хоронити наших хлопців під кожні вибори, бо нам спочатку треба було президента вибрати, тепер парламент, потім ще когось треба буде вибирати, а весь той час гинуть люди.

Коли владоможцям треба – закон працює, коли не треба – не працює. Станом на сьогодні всі закони, які Рада приймала після того, як президент розпустив парламент, мають бути нелегітимними. Тоді в мене питання: як нелегітимні рішення будуть породжувати легітимні рішення? У нас Конституція порушується щодня.

Як тоді, на вашу думку, треба змінювати депутатів у парламенті?

Іноді складається враження, що вони хочуть довести український народ до такої точки кипіння, що він прийде і буде їх зносити зі зброєю в руках. Так, це буде незаконно, так, це буде всупереч європейським нормам моралі, але це буде єдиним можливим рішенням. Вони дограються до того, що народ візьме автомати.

Мої побратими, які проливали кров, захищаючи територіальну цілісність України, повернуться додому і не захочуть жити в такій державі, яка буде не державою, а зібранням корумпованого зброду, тоді вони поставлять нормальну легітимну владу, тільки зі зброєю в руках.

Я думаю, що влада цього боїться, бо вона це розуміє. Кожен другий чи кожен третій з тих, що були на фронті, готові повернутись на Київ і спочатку в столиці навести порядок, а тоді повернутись на схід.Єдине,  що люди порядні, все ж таки, вважають, що спершу треба відстояти кордон, а тоді йти на Київ. І ця тема, думаю, буде набагато цікавіша, ніж доля 51-ї бригади.

Ви знаєте, що Збройні сили України не мають права брати участь у війні, якщо вона неоголошена, окрім двох випадків: захист кордону чи надзвичайний стан. АТО – це ж абсолютно СБУ-шна, міліцейська операція, то якого милого на передовій роблять Збройні сили України? Чи треба Європі, щоб ми були демілітаризовані і просто розстріляли свій боєкомплект? Чи треба, щоб ми просто своїх патріотів похоронили? В мене питань більше, ніж відповідей.

Є те, що я бачив на свої очі: є Володя Путін, який профінансував сепаратистів, бо без добра-дива вони б не могли зібратись, якісно згуртовані, організовані, які зробили оцю всю бучу і зробили так, що ця війна стала громадянською. Тепер це вже не просто війна, не просто АТО – там купа переконаних людей, громадян України, які воюють з іншими українцями. Їх здебільшого очолюють громадяни Росії і ця операція є чітко підготовленою.

Зайшло декілька тисяч росіян, які фактично і утворили так званий “іловайський котел” – всі це бачили, але всі про це мовчать. Це, що, Україна має оголошувати, що Росія на нас напала, чи такі рішення має приймати Євросоюз?

Хлопці, які там загинули своєю кров’ю фактично зупинили агресора і не ввели нашу країну в стан війни. Для себе я розумію чітко, що коли в Україні буде оголошений воєнний стан, тоді треба визначити країну, яка на нас напала, коли ми назвемо країну-агресором Росію, то ми самі озвучимо  що ми Росії оголосили війну, цього вона від нас і вимагає. Я це чітко розумію, але хіба цього не розуміють євродепутати, Америка? Вони самі не можуть визнати, що війна вже триває?  Щоб потім  звинувачувати, нібито, Україна перша почала війну.

Ви казали про підтримку зсередини, розкажіть, будь ласка, трохи детальніше, як вам допомагають волонтери і що на сьогодні для солдат є найнеобхіднішим?

Якби не волонтери, то ми не були б забезпечені взагалі нічим. Від них ми отримували все, починаючи від їжі, закінчуючи шкарпетками, ремонтом танків, артилерії  і тому подібного. Держава робить мізер, основну частину роблять волонтери і гроші спонсорів.

Коли я говорив про роботу з жителями східних областей, то я говорив про тих, які залишились там і хочуть жити в державі Україна. Такі є теж. Їх там небагато – 5-10%, так само, як і небагато тих, хто проти. Здебільшого, проблему на Донбасі створила байдужість. Байдужість і божевільна корупція.

Якщо ви думаєте, що Донецький регіон бідний, то ви всі глибоко помиляєтесь. Я так само думав раніше. Донецька земля багатюща, там практично ходиш по грошах. Якщо порівнювати з Волинню, Львовом, Закарпаттям, то ми з у фінансовому плані є жебраками. Там – під землею, на землі і  в повітрі – скрізь гроші. Єдине, що завжди робило цей регіон збитковим, це те, що в багатому регіоні мільярди легше красти. Тому і з’являлись ахметови, тарути, януковичі.

Під Донецьком є таке містечко Докучаївськ, там, виявляється, перший уран добували, завдяки якому в космос запускали перші супутники. Також там є вугілля, залізна руда, багато інших мінералів, там є родючий ґрунт, на якому без сівозмін родить соняшник, там кавуни, як бур’ян, самі ростуть. Я був дуже здивований, наскільки, це багатий край – от тому він комусь і потрібен.

Основою ведення будь-яких бойових дій є зв’язок. Сепаратисти, на відміну, від української армії мають прекрасний зв’язок: а) супутникові телефони; б) цифрові радіостанції.

Коли кожен боєць забезпечений радіостанцією і стоїть радіоточка, коли оператор може давати зв’язок будь-яким підрозділам з будь-якою частиною – у них це є, а в нас цього немає взагалі.

Щодо використання світового бойового досвіду то нам треба запросити двох-трьох офіцерів, які пройшли не одну війну, чи то з Америки, чи з Ізраїлю, чи з Англії, тобто з країн, які вели чи ведуть реальні бойові дії. Бо Україна брала участь лише в певних місіях і це питання досі не було настільки гострим. Так само, як футбольні команди купують за мільйони гравців, так само і ми можемо витратити кілька мільйонів… Нам не треба якихось генералів чи високих військових чинів, дайте простого капітана, майора, який брав участь у реальних бойових діях і він може розказати, що нам треба, тому що він бачив, як це в потужних мілітарізованих країнах, які використовують ту чи іншу техніку і тактику та з нею воюють. Для штабу нашої армії така людина зможе сформувати логіку дій і сказати, що необхідно і в якій кількості.

Треба чітко усвідомити, що ці всі батальйони тероборони, міліцейські, нацгвардійські – що це все маразм вищої проби. Йде війна артилерії, важкого і високоточного озброєння, а ми беремо добровольців, відправляємо їх на фронт зі стрілковою зброєю і у нас гинуть герої, що готові захищати кордони України.

Досі все робилось з однією метою: мовляв, воєнний час не оголошений і треба втримати ситуацію до виборів. Скільки ще заради виборів хлопців загине? Після виборів на сході не зміниться нічого. Там вже відбулись такі зміни, що гірше, ніж є вже, точно не буде, а буде просто тяжка, холодна і голодна зима. Ці вибори сходу нічого не змінять.

Тим більше, наша влада грається в демократію, плутаючи іноді демократію з анархією.

Більшу частину українського населення не цікавить, що відбувається на сході, що там триває війна, вони збираються себе захищати вже тоді, коли війська Путіна прийдуть до них в оселі. Але якщо війська Путіна прийдуть до них додому, то вже захищати не буде що, а їхній патріотизм не буде нічого вартий.

Я такий висновок роблю після того, як їжджу східними областями і бачу, що нам нема чим рити окопи, а за кілька кілометрів тонни найсучаснішої закордонної техніки з шикарними вантажівками і екскаваторами будують дорогу Київ-Харків. А хлопці собі руки зривають, бо постійно окопи риють, бо інженерну техніку їм “не положено”.

Є штатна військова техніка, а є військова техніка, яку забирають з цивільного господарства. І з “гражданки” забирають найгірше, те, що завод чи фабрика не шкодує віддати. А потім солдати ще самі  мусять це ремонтувати, іноді в полі і на ходу.

Люди не усвідомлюють рівень небезпеки. Так, вони усвідомлюють загибель, сильно переживають за рідних, близьких, знайомих, сусідів, але, що цьому можна запобігти, вони вчасно не думають.

Проїжджаючи зі сходу на захід, чи відчувається, як відрізняються настрої мирних мешканців, що живуть у прифронтових областях і, на приклад, на вашій рідній Волині?

Я був у Дніпропетровській області, що межує з лінією фронту і війна там дуже відчувається.  Незважаючи на те, що в них там немає цих “западенських” настроїв, але патріотизму трохи більше, ніж в багатьох західників,  бо вони відчувають безпосередню близькість небезпеки, на відміну він Волині. Недарма і мобілізованих там більше, і волонтерів не менше, і загиблих у них теж найбільше… До речі, наступна область, де найбільше загиблих – це Волинь.

З погляду людини, яка перебувала в самому епіцентрі найгарячіших подій на сході, яким, на вашу думку, повинне бути вирішення цього військового конфлікту?

Цей конфлікт вирішити практично неможливо, його можна заморозити. Думаю, для того, щоб його вирішити треба роки, бо загинуло дуже багато людей, зокрема, і громадян України, серед яких багато невинно вбитих. Повторю, що станом на сьогодні, можна цей конфлікт заморозити, але повністю його вирішити неможливо.

Що ще можна зробити? Треба намалювати для себе уявну лінію фронту і закріпити її, зробити безпечний кордон, щоб в них не було можливості залізти далі на територію України, оскільки такі плани в них є.

Ще одне питання – це Донецька і Луганська області, які залишились без жодної влади, у них вже за цю зиму з’являться проблеми з організацією побуту, охорони, з харчуванням, з теплом… Я вважаю, що їх треба залишити на відкуп самим собі, щоб вони відчули, що таке пожити без влади.

Третє питання – їм допомагають місцеві жителі, а з іншими місцевими, які підтримують Україну практично робота не ведеться. Треба займатися не лише армією, а й патріотами, громадськими організаціями, громадськими рухами, активістами, активно їх фінансувати, бо не маючи підтримки зсередини, ти ніколи не захистишся та нікого не завоюєш.

І останнє – потрібно чистити саму владу. Бо якщо влада та військове командування залишаться такими ж, як і була досі, такими, що яке зраджують сами себе, то виграти війну буде неможливо.