Самосійні ліси на Волині: «узаконюють» чи рубають?

До початку повномасштабної війни в Україні започаткували та почали втілювати амбітну програму «Зелена країна», яка зокрема передбачала висадку 1 мільярда дерев. «За 3 роки ми висадимо 1 мільярд нових дерев, за 10 років — збільшимо площу лісів на 1 мільйон гектарів», — писали на сайті програми. 

Одне із завдань цієї програми — збільшити лісистість території України. Проте, в той же час у різних областях, зокрема і на Волині, триває знищення самосійних лісів, тобто лісів, які виросли самі в місцях, де раніше їх не було, або ж на територіях, які раніше були очищені від лісу, пише Сила правди.

Журналісти в рамках проєкту «Медіаграмотність у регіонах України» з’ясували, скільки існує самосійних лісів на Волині, як ними розпоряджаються та чи є шанс надати їм такого ж захисту, як і «офіційним» лісам.

Масштаби проблеми

«Що взагалі таке ці «самосійні ліси»? Після розпаду Радянського Союзу і ліквідації та реорганізації колгоспів тисячі гектарів колгоспних полів і пасовищ були закинуті через нестачу коштів на їх використання. Переважно це стосувалось малопродуктивних земель, у першу чергу піщаних ґрунтів на Поліссі та кам’янистих ділянок у Карпатах. На тих полях, які межували з лісом, почали з’являтися молоді сосни та ялини, берези, осики, буки. Природа почала брати своє, і тепер на місці колишніх полів – 20-30-річні повноцінні ліси. Частина таких ділянок має власників, але більша частина досі знаходиться у державній або комунальній власності у складі «земель запасу», тобто земель, не наданих у власність або користування», — пише Олексій Василюк із «Української Природоохоронної Групи».

За даними Поліського лісового офісу державного підприємства «Ліси України» на Волині та Рівненщині наразі 6,8 тисячі гектарів таких лісів. Їх загальна площа майже вдвічі більша за площу міста Луцька. При цьому такі ліси мають дуже різних власників та переважно ростуть на землях сільськогосподарського призначення.

За даними Держлісагентства, під опікою ДП «Ліси України» лише 73% лісів України. Ще 13% лісів – на землі місцевих громад, 7% – на землях, не переданих в користування, а решта – в руках різних міністерств та інших держструктур. Приватні ліси займають мізерні 0,1%.

«Усе, що відбувається з лісом, у сприйнятті людей – відповідальність лісівників. Насправді ж ситуація досить неоднозначна. На Волині та Рівненщині ще 34 лісокористувачі різної форми власності, які господарюють на 185,4 тисячі гектарів лісу. Є ще ліси, які взагалі не вважаються лісами. Це самосійні, створені природою насадження, які в документах значаться як землі сільськогосподарського призначення. Таких приблизно понад 6,8 тисяч гектарів. Ці площі досить часто передаються в оренду і там проводиться зачистка території з метою посадки сільськогосподарських культур. По факту – вирубується ресурсний ліс, який потім продається на нелегальному ринку деревини», — розповідає очільниця пресслужби Поліського лісового офісу Світлана Думська.

Зрубати ліс «під малину» чи «під моркву»

Періодично на Волині виникають скандали через безжальну вирубку таких лісів, які ростуть на землях сільськогосподарського призначення. Наприклад, це вже тривалий час роблять орендарі та власники таких земель навколо села Омельне Ківерцівської громади. Разом із місцевим активістом ми подивилися на наслідки розчищення такого лісу після вирубки, яка відбулася взимку і навесні 2023 року.

Ділянки знаходяться на межі «узаконеного» лісу та прилеглих сільськогосподарських угідь, які десятиліттями не використовували.

«Тут була нормальна посадка, майже такої ж висоти як ліс. І її просто вирізали орендарі. Але мешканці села з цієї деревини нічого не отримали. І військові та їх родини не отримали. Вони вирізають тільки найкращу деревину. Вивозили по 5-6 фур деревини щодня. Все менше лишається. Ніби обіцяли розширяти поля, але фактично зрізали дерева і все. Скоро рік, як вони нічого із цією землею не роблять», — розповідає місцевий мешканець Віктор Бугайчук.

Загалом таких ділянок в околицях сіл Омельне та Тростянець чотири. Принаймні на частині землі орендарі землі озвучували плани садити сільськогосподарські культури, зокрема моркву. Проте такі плани в життя поки не втілили, адже на території вирубки навіть не видалили пеньки, залишені від дерев.

Щоб зупинити вирубки лісу Віктор Бугайчук звертався до місцевої влади та правоохоронців, проте станом на липень 2023-го притягнути до відповідальності нікого не вдалося.

Водночас місцева влада запевняє, що ліс рубають лише власники та орендарі землі. Натомість на землях, які належать Ківерцівській громаді (куди входить Омельне) і перебувають у комунальній власності, ліси планують зберігати, каже місцевий староста Василь Зінчук.

«Проблеми ніякої немає. Роботи вели на приватних паях, на орендованих ділянках. Восени та взимку були перевірки з екології, ніяких незаконних дій не виявили. Ці роботи ще будуть дуже довго. 30 років земля не оброблялася, тому земля заліснена. Є окремі ділянки заліснені на комунальній землі, то там нам шкода різати, там ніякого вирізання не буде. Ріжуть тільки на приватних землях», — розповів Василь Зінчук.

Натомість на комунальних землях у їх старостинському окрузі нібито вирізати ліс не планують, стверджує посадовець. Щоправда, щодо альтернативи поки не визначилися.

Схожий випадок знищення лісу, який набув розголосу, трапився у Маневицькій громаді. Там узимку 2023 року орендар взявся розчищати ділянку із 40-річним лісом нібито під посадку малини. Однак ділянка перебувала в оренді з 2014 року і до того часу жодних робіт там не вели, запевняють місцеві мешканці.

Яка альтернатива знищенню?

Щоб врятувати самосійні ліси офіційно оголошена державна кампанія, яку очолює ДП «Ліси України». На практиці місцеві лісгоспи, а тепер – філії «Лісів України», направляють звернення у місцеві ради із проханням передати заліснені землі у державну власність, щоб їх обслуговували лісівники. Якщо заліснені землі передають, лісівники готують на них відповідну документацію та беруть під опіку.

«За 2022-й та частину цього року лісівники направили до місцевих рад і громад щодо цього 416 клопотань. Провели інвентаризацію таких площ у Волинській і Рівненській областях на майже 3 тисячах гектарів», — розповіла очільниця пресслужби Поліського лісового офісу Світлана Думська.

Загалом місцеві ради передали лісівникам на Волині вже близько 1,9 тисячі гектарів заліснених земель, або земель під посадку лісу. Лідерами у цьому процесі залишаються Колківська та Любомльська громади, які передали лісівникам понад 500 гектарів земель.

Проте, якщо на державному рівні звітують про активне втілення програми передачі самосійних лісів, природоохоронці відзначають, що на місцях усе йде не так гладко, адже часто ні громада, ні лісівники, які безпосередньо будуть цим лісом займатися, не мають достатньої мотивації.

«Для того, щоб лісгоспу отримати самосійний ліс, треба звернутися до ОТГ, переконати ОТГ, щоб цей ліс віддали, витратити певні кошти на виготовлення земельної документації. ОТГ просто так, лише із міркувань збереження лісу, навряд чи захоче їм цей ліс віддавати. А економічного зиску немає. Тобто з точки зору директора лісгоспу займатися самосійним лісом – це суцільні витрати часу і грошей, а ніякого прибутку він від цього швидко не отримає», — розповів представник «Української Природоохоронної Групи» Петро Тєстов.

В рамках лісової реформи, яка зокрема призвела до об’єднання лісгоспів, ця робота може стати ефективнішою шляхом централізації. Це, мовляв, може зменшити ризик імітації роботи щодо збереження самосійних лісів на місцях, адже рішення будуть прийматися на рівні регіональних офісів, або в Києві.

Водночас на кожного, хто хоче грамотно господарювати в лісі, чекають значні витрати, кажуть лісівники. Наприклад, Любомльська громада передала ДП «Ліси України» заліснену територію колишнього військового полігону, а це близько 650 гектарів самозаліснених земель. За словами Світлани Думської, щоб господарювати там, їм доведеться витратити близько 300 тисяч гривень на технічну документацію, близько 150 тисяч на базове лісовпорядкування, облаштування мінісмуг — 260 тисяч за кілометр, дорожню інфраструктуру — близько 2 мільйонів гривень за кілометр. Також не дешево і садити ліс. За словами лісівників, посадка 1 гектара обходиться у близько 10 тисяч гривень. Крім цього, передбачають витрати й на охорону та створення зон рекреації.

«Тому закиди про те, що лісівники хочуть отримати ліси, щоб вирубувати та заробляти, які ми чуємо іноді, нічим не підтверджені. Це швидше інвестиція в майбутнє. Вартісна і довготривала», — відзначила Світлана Думська.

Якщо ж місцева громада не хоче передавати ліси у державну власність, альтернативою може бути створення комунальних лісів, тобто лісів, які перебувають у комунальному господарстві місцевої громади. За даними Держлісагентства близько 13% лісів в Україні знаходяться на землях, що перебувають у комунальній власності. Проте, не на всіх цих територіях громади організовано господарюють, адже ефективне лісогосподарювання передбачає значні витрати. До того ж на невеликих ділянках у масштабах однієї громади воно може бути неприбутковим.

Наприклад, у Омельному ідею створення комунальних лісів називають «віддаленою перспективою» та поки не мають конкретних планів господарювати у лісах через комунальне підприємство.

До 2011 року у Волинській області працювало КП «Волиньоблагроліс», яке використовувало близько 56 тисяч гектарів лісу. Їх передали під управління державних лісових господарств. У 2017-2018 роках Волинська обласна рада пробувала повернути ці ліси, проте безрезультатно.