Вчилися у фахівців з Ізраїлю лікувати ПТСР: у Володимирі психотерапевтки допомагають захисникам оговтатися від пережитого на війні

Посттравматичний стресовий розлад – розлад психічного здоров’я, який розвивається після пережитої або побаченої травматичної події. Про це та про його лікування розповіли психотерапевтки з Володимира Ірина Приймачук та Олеся Мороз.

Стрес, отриманий внаслідок війни, зґвалтування, полону, смерті близької людини або при загрозі смерті – може перерости в ПТСР.

Цей розлад не завжди залежить від тяжкості прожитого травматичного досвіду. Це як впасти й розбити коліно або вціліти – навіть якщо висота падіння й твердість поверхні приземлення однакова. Тому частково це залежить від стійкості нашої психіки, і частково від випадковості.

Найперше, на що має звернути увагу постраждалий з підозрою на ПТСР – це на те, що в нього з’явилися нав’язливі спогади про подію, яка була травматичною. Людина стає дратівливішою, агресивною, замкнутою, погано спить і бачить кошмари. У “комплекті” буде постійна тривожність, напруженість, головна біль. Це прямі сигнали звернутися до спеціаліста.

Щоб діагностувати ПТСР має пройти від трьох до шести місяців. За цей час постраждалий може “переварити” стрес сам.

Війна продовжується, проте є військові, які повернулися з полону і поранені, які вже не поїдуть на поле бою. Специфіка роботи Ірини Приймачук та Олесі Мороз полягає в тому, щоб повернути захисникам душевний спокій та перетворити душевні рани на шрами, які перестануть боліти.

Олеся працює з усіма видами залежностей та кризовими станами. Ірина – з психологічною травмою, емоційними станами та переживаннями, проблемною поведінкою. Обидві отримали навички роботи з воєнною травмою.

Психотерапевтки працюють індивідуально і з групами людей.

Нещодавно вони пройшли у Польщі курс “Травма воєнна, ПТСР та підвищення психічної стійкості”. Навчання проводили тренери з Ізраїлю під керівництвом професора Мулі Лахада, одного з найкращих у світі спеціалістів по роботі з психологічною травмою.

Курси організував Громадський центр профілактики стресу (CSPC) в Ізраілі спільно з університетом Марії Гжегожевської у Варшаві.

Як ви туди потрапили?

Нам запропонував волонтер та депутат міської ради Андрій Принда. Він співпрацює з польськими волонтерами та університетом, який організував цей курс. Перший етап був ознайомлюючий, а на наступних чотири – поїхали ті, хо пройшов конкурс відбору.

Чи потрібні медикаменти при ПТСР?

Леся: в залежності від стадії розвитку синдрому. Для цього треба звернутися до невропатолога та психіатра додатково. Проте пігулки без психотерапії лише блокують важкі емоції, які після завершення їх прийому можуть повернутися.

Ірина: тут важливо відновити особистісні ресурси. Допомагати постраждалому набратися емоційних сил, повністю зрозуміти, що він у безпеці й тільки тоді починати працювати з самою травмою.

Леся: багато військових після пережитого на війні починають вживати алкоголь. Я рекомендую своїм клієнтам у кризові моменти краще випити заспокійливе. Адже алкоголь це депресант, який не вирішить вашу проблему, а лише погіршить самопочуття на наступний день.

Ірина: робота з травматичною історією обов’язково повинна бути делікатною. Якщо людина не хоче туди наближатися з психотерапевтом, то ми й не наближаємося. Або робимо це повільно й делікатно, в такій формі, щоб не нашкодити й не загострити травму.

Що буде якщо не лікувати ПТСР?

Ірина: якщо цей розлад не лікувати, він стає хронічним і супроводжує військового протягом всього його життя. Стан може покращуватися і знову погіршуватись. Ти не зможеш жити повноцінно, без тригерів з минулого. При загостреному ПТСР страждатимуть твої близькі, через агресію з твоєї сторони або відсутність контакту.

Чому вас навчили ізраїльські психотерапевти?

Ірина: багатьом важливим технікам роботи з травмою. Наприклад, “SEE FAR SBT BASIC Ph”. Він входить до золотого стандарту чотирьох найефективніших методів роботи із травмою у провідних арміях світу (ізраїльська, американська, великобританська). Одним із плюсів в тому, що дієвість методики помітна відразу і немає необхідності тривалий час працювати, місяці чи роки. Кількість сеансів обмежена, в середньому це 10 зустрічей для пропрацювання проблеми.

Після цього людина усвідомлює, що на ті події, які раніше її морально “знищували”, вона тепер може дивитися спокійно. Тепер це частина досвіду, яка просто сталася, і до неї вже немає тривожних почуттів. Після сеансів, спрямованих на травматичне відновлення, постраждалий від війни може жити з тим, що він пережив.

Леся: багато хто дуже дивується від того, що терапія може проходити легко, як гра, як щось приємне. А не страшне і болюче.

Ви вже працюєте з військовими як терапевти?

Ірина: ми не можемо проводити терапію з військовими, які на фронті. Але зараз є багато воїнів, які визволені з полону, або ж повернулись до цивільного життя за станом здоров’я. Багато з них переживають важкі емоції і потребують фізичного і психологічного відновлення. Часто вони нехтують своїм станом та намагаються впоратись самотужки. Та не усім це вдається. Тому важливо звертатись по допомогу вчасно. Адже є спеціалісти, які мають інструменти, необхідні для полегшення їхнього стану.

Тому, на знак щирої вдячності, завжди раді їм допомогти. І це найменше, що ми можемо для вас зробити.

Леся: а також у нас є жінки, матері військових, які перебувають в гарячих точках, або ж поранені чи в полоні. Також працювали із переселенцями. Вони також потребують психологічної допомоги та підтримки. Ми організовуємо групу підтримки. Де можна буде поділитись наболілим, дізнатись як справляються з такими ситуаціями інші, знайти відповіді на важливі запитання, черпнути ресурс, зміцнити свої внутрішні опори та побути в теплому колі підтримки та розуміння. У нас уже є досвід роботи з групами ВПО, від яких ми маємо багато вдячних відгуків. Тому запрошуємо всіх охочих.

Багато постраждалих від війни не наважується звернутися за психологічною допомогою. Чи заохочуєте ви якось до цього?

Ірина: Це називається психологічна просвіта. Ми пояснюємо, що берегти себе, турбуватися та відстоювати свої емоційні кордони – нормально. Це про любов і повагу до себе. Якщо тобі буває важко впоратися зі своїми емоціями, це не означає, що ти психічно хворий, і від тебе відвертатимуться оточуючі.

Коли в нашому суспільстві підросте рівень турботи і бережного ставлення до себе, тоді збільшиться кількість звернень до психологів.

Краще поплакати в психолога, ніж потім сміятися в психіатра.

Леся: часто у своїй роботі чуємо від близьких військовослужбовця: я не знаю як до нього підступитися, як розмовляти, щоб стати ближче, щоб допомогти. А від самих військових часто лунає роздратування: про що ці люди говорять, вони нічого не розуміють, як так можна.

Ми маємо методи, щоб допомогти і в одному, і в іншому випадку. Комунікація із постраждалими, яка несе в собі емпатію та підтримку, також входить до наших обов’язків.

Психотерапія – процес тривалий. А кризове консультування – процес точковий. Тому не всім охочим допомогти собі потрібна тривала робота.

Ірина: прослідковуємо тенденцію, що навіть при роботі з членами сім’ї військового, зміни в його психічному стані покращуються. Адже коли дружина чи сестра, чи батьки, чи дитина навчаються коректно підтримувати: в потрібні моменти дати тепло, а в інших змовчати – це злагоджує сімейну структуру.

Психотерапевтки готові допомогти потерпілим від війни й закликають не нехтувати своїм станом. Адже в житті ще стільки всього цікавого. В разі потреби, до них можна звернутися за вказаними телефонами:

0931153866 – Ірина Приймачук ( психологиня, психотерапевтка в методі КЦТ, травмотерапевтка)

06798344442 – Олеся Мороз ( психологиня, психотерапевтка в методі психотерапія залежностей, кризова консультантка)