В танковому батальйоні 14 бригади служать двоє рідних братів

У танковому батальйоні 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого разом служать двоє рідних братів Роман та Дмитро.

У братів десять років різниці, різний професійний шлях і вподобання. Зате спільне дитинство, взаємні лящі, а віднедавна – спільна справа, розповідають на фейсбук-сторінці бригади.

І в мами Тані серце віднедавна сильніше болить за обох синів. Втіха лише в тому, що рідні брати служать разом.

“Та очевидно, хто кому в дитинстві давав лящі – Дмитро на 10 років старший”, – сміється молодший з братів, Роман.

“Та все швидко змінилося, бо Роман швидко ріс”, – додає жартома Дмитро.

Як зазначають в бригаді більше 10 років молодший з братів, Роман, віддав службі в війську, в складі танкового батальйону 14-ї бригади воював з 2014 року. Отримав кілька складних поранень, зокрема, і під час танкових боїв за звільнення Київщини навесні минулого року.

Роман ніколи не приховував, танки – його пристрасть. Про них він знає все і може говорити годинами. А ще він розуміє “характер” і “відчуває серце” кожного з броньованих велетів, незалежно від його модифікації й походження. Свого часу Роман із побратимами захищав “танкову честь” України і князівської бригади на міжнародних змаганнях “Tank Europe Challenge”.

І вже майже рік у складі ремонтно-відновлювального батальйону 14-ї бригади відновлює, дає нове життя і “ставить у стрій” пошкоджені українські і трофейні ворожі танки. Цього ж навчає і брата Дмитра, який за мобілізацією прийшов служити в ремонтно-відновлювальний підрозділ 14 омбр.

Пристрастю Дмитра були і залишаються велосипеди, впродовж років професійно, натхненно і успішно він займався велоспортом. А кілька місяців тому став до лав Князівської бригади, пліч-о-пліч із братом роблячи свій вклад у нашу перемогу.

“Чи є різниця в ремонті велосипедів і танків? – звісно, сміється Дмитро, – вони різні. Але підходити до справи однакові: треба розумітися на тому, що робиш, любити це, робити свою справу відповідально і віддано. Адже кожен із нас, у тому числі, і є, хоча в армії людина нова, чудово розуміємо: від технічної справності “важковика” залежить, як від себе поведе на полі бою, а отже, життя і здоров’я наших побратимів.”

Удома на Дмитра й Романа чекають дружини, діти, і улюблений пес.

Щодня брати намагаються виходити на зв’язок із мамою, яка чекає їх повернення додому.

“І наче все добре, але мама є мама – звісно, вона переживає, – каже Роман. – Єдине, що її хоч трохи заспокоює, це те, що ми разом, підтримуємо і в міру можливостей опікаємо один одного.”

“Це і для нас самих важливо, – додає Дмитро, – так спокійніше не тільки нашим рідним, а й і нам самим. І робота робиться краще й швидше”.

На перший погляд Роман і Дмитро не дуже схожі. До тієї миті, поки не усміхнуться. Посмішка, особлива, промениста, загадкова й щира, у них однакова. Від мами Тані.