Як з настоятеля Низкиницького монастиря Павло Лебідь став владикою УПЦ МП або Волинський шлях вандала «Паші-Мерседеса»

Вандалізм, руйнування релігійної спадщини, продаж ікон та любов до «руского міра» — це шлях Павла Лебідь, який за декілька років зі звичайного сільського священника у Низкиничах «дослужився» до настоятеля Києво-Печерської Лаври.

Він представник українського відділення Російської православної церкви (РПЦ), яка сама себе називає «Українська православна церква» (УПЦ), а у світі відома як «Московський патріархат» («УПЦ МП»), де на одному з молебнів парафіяни співали про «матушку-Русь».

Про кар’єрний ріст, вандалізм у монастирі та «бізнес-ідеї» Павла читайте у матеріалі інтернет-видання «БУГ». Автор – Юрій Велінець, доктор філософії з історії та археології, краєзнавець провідний науковий співробітник Нововолинського історичного музею.

Ікона-зображення Павла Лебідя на стінах собору

У своїй книзі «Путь спасения. Слова и проповеди», надрукованої у 2011 р. митрополит РПЦвУ Павло (Лебідь) писав: «Ікони, як і Святе Писання, проповідують нам Бога. Вступаючи у священне оточення ікон і розписів храму, людина мимоволі віддається думкам і почуттям, нібито вступаючи у видиму спільноту святих, переноситься духом в Церкву праведників…». Враховуючи, що в жовтні 2022 р. настоятеля Києво-Печерської лаври Павла (Лебідя) було затримано при спробі перетину кордону із церковними іконами, у нас постає питання: Чи дійсно отець Павло свято вірив у свої слова про ікони, які доносив до людей?

Його особиста ікона-зображення на стінах пам’ятки архітектури Успенського Собору Києво-Печерської лаври говорить про протилежне. Власне це зображення є доказом псування сакральних пам’яток України. Така практика нищення пам’яток в отця Павла з’явилася одразу ж із появою його на своєму пастирському шляху.

Ікона-зображення Павла Лебідя на стінах Успенського Собору Києво-Печерської Лаври. 2022 р.

Після закінчення московської духовної семінарії в кінці 1988 р. Лебідь Петро Дмитрович був направлений настоятелем Успенського храму села Низкиничі тогочасного Іваничівського району Волинської області.

Період настоятельства у Низкиничах закінчився плачевно

Період його настоятельства (1989–1994 рр.) для храму та Волинського Прибужжя закінчилося досить плачевно. Зазначимо, що храм, в якому розпочалося пастирство отця Павла має велике історичне минуле. Він був збудований в 1643 р. українським політичним і державним діячем, воєводою Брацлавським і Київським, сенатором Речі Посполитої Адамом Кисілем. Впродовж другої половини ХVІІ–ХVІІІ століть храм належав Греко-Католицькій Церкві.

Отець Павло (Лебідь) серед прихожан села Низкиничі на фоні Низкиничівської дзвіниці, яку він планував спалити. Початок 1990-х рр.

Власне в ХVІІІ ст. у Кисилевій обителі постав греко-католицький іконостас й амвон – прекрасні зразки царської роботи в стилі пізнього бароко і рококо. Ці пам’ятки пережили тривале запустіння Низкиницького храму на початку ХІХ ст., не стали їх руйнувати православні священники, які служили тут впродовж 1830-х – 1980-х років, не вдалося їх зруйнувати молодим комсомольцям-атеїстам в 1962 р. Проте вони не витримали вандальських й іконоборчих дій священника Павла (Лебідя).

Низкиничівський іконостас ХVІІІ ст. Фото початку ХХ ст.

Приблизно в 1991–1992 рр. отець Павло (Лебідь) прикриваючись ремонтними діями й «оновленням» храму заявляє, що іконостас від древності зотліває й підлягає демонтажу. Натомість фотоматеріали 1990 р. свідчать протилежне – іконостас у відносно хорошому стані й можливо вимагав лише деяких правок фахівця-реставратора. Демонтуючи іконостас отець Павло міг його передати у музейні фонди. Проте він цього не зробив й особисто заявляє, що все спалив.

Священник ПЦУ Віктор Мартиненко, який проводив богослужіння при храмі в роки настоятельства Павла Лебідя, стверджує, що іконостас дійсно перебував у плачевному стані, а причиною демонтажу, він вважає банальну відсутність в отця Павла розуміння історії, мистецтва й поцінування старовини, яка знаходилася в Низкиничівському храмі.

Низкиничівський іконостас ХVІІІ ст. Фото 1990 р.

Низкиничівський іконостас ХVІІІ ст. Фото 1990 р.

Новий іконостас, який поставив отець Павло (Лебідь) після демонтажу старовинного. Початок 1990-х років

Дав хабар, щоб потрапити у Лавру?

«Спалення» іконостасу також могло бути прикриванням продажу декорованих і художніх елементів іконостаса «мисливцям за іконами» або колекціонерам. Виручені кошти Павло Лебідь міг витратити на хабар – щоб отримати посаду настоятеля Києво-Печерської лаври. Інакше неможливо пояснити стрімке кар’єрне зростання звичайного сільського священника: через три роки після демонтажу, Лебідь отримав сан архімандрита, а ще через два ‒ став намісником лаври. Додатковим можливим фактором, який став причиною знищення іконостаса є його невідповідність канонам російської церковно-архітектурної традиції.

Сучасний іконостас Низкиницького чоловічого монастиря. 2021 р.

Після тривалих науково-пізнавальних поїздок по храмах Волинського Прибужжя із художником-реставратором Артемом Погрібним, було простежено одну закономірну річ – у храмах, які були в юрисдикції УПЦ МП (РПЦвУ) зникло багато старовинних ікон. Тобто це свідчить про вилучення, без відома громади тогочасними священниками, ікон з найбільш ймовірною метою їх подальшого продажу.

Як приклад можна навести Покровську церкву в селі Грибовиця. В храмі одразу ж впадає в око наявність двох однакових за своїми розмірами й зображеннями старовинних ікон (Святої Варвари та Страстей Ісуса Христа). Робилося це з метою непомітної, для звичайного сільського прихожанина, підміни старовинних ікон новими, щоб в перспективі їх продати або вивезти до рф.

Нині грибовицький священник РПЦвУ Ігор Маргіта, після переходу Покровської церкви до ПЦУ (в 2016 році) облаштував свою окрему церковку в Грибовиці із звичайної сільської хати. Цікавим є те, що зі слів церковного старости створення цієї церковки відбувалося за кошти, які надавав Павло Лебідь. Отож зв’язок цих двох священників РПЦвУ в храмах Прибужжя в питанні зникнення старовинних церковних речей вважаю взаємопов’язаним.

Ікона Святої Варвари у Покровській церкві села Грибовиця. ХVІІІ ст.

Копія ікони Святої Варвари, яка знаходиться у Покровській церкві села Грибовиця. 2022 р.

Продаж ікон

Враховуючи вище зазначені аргументи можна стверджувати, що найбільш ймовірно, що отець Павло вилучив окремі художні елементи з іконостасу XVIII ст. церкви села Низкиничі з метою їх продажу, а решта могла зберегтися фрагментарно в різних храмах. Станом на сьогодні збереглися лише царські ворота цього ж іконостасу, які нині зберігаються в Нововолинському міському історичному музеї та знаходяться під реставрацією.

Артем Погрібний – художник-реставратор Харківської фiлiї Національного науково-дослідного реставраційного центру України за реставраційною роботою над царськими воротами Низкиницького іконостасу ХVІІІ ст. 2022 р.

Відреставрована ліва стулка  Царських воріт Низкиницького іконостасу. 2023 р.

Права стулка Царських воріт Низкиницького монастиря, яка нині під реставрацією. 2022 р.

Якщо станом на початок 1990-х років стан збереження й мотивів демонтажу іконостасу ХVІІІ ст. викликає питання, то барельєфні зображення гербів Адама Кисіля, що були збиті отцем Павлом були в прекрасному стані.

Віктор Мартиненко згадує, як Павло (Лебідь) заставляв церковного старосту переконувати комісію, що прибула після розголосу акту вандалізму у пам’ятці архітектури, що барельєфи були в аварійному стані й «падали людям на голову». Окремо Віктор Мартиненко зазначає, що особисто чув, як отець Павло давав благословення на влаштування нічного підпалу дерев’яної дзвіниці ХVII ст., щоб збудувати нову й «величну», яка б відповідала «архітектурним смакам» отцю Павлу.

Герб-баральєф Адама Кисіля із Низкиницького храму. Фото 1936 р.

Політика із «оновлення» Низкиницького храму ще на початку 1990-х років викликала подив й обурення у місцевих представників інтелігенції. В 1992 р. депутат Нововолинської міської ради П. Надкричний та першорухівець й краєзнавець З. Колбун  у своїй статті-зверненні до Лебідя опублікованої у місцевій газеті писали:

«Ваші постійні проповіді, що Україна ніколи не буде мати незалежної церкви і що українська мова годиться тільки для байок, анекдотів та сварки в хаті, що змусило нас взятися за перо. Ми думаємо, що все це Ви говорите не від того, що є знавцем мов, а з браку культури і власної зросійщеності…

В історичній церкві її засновника Адама Киселя був іконостас старовинної, дуже цінної роботи, характерний якраз для українських церков. Ви його викинули через невідповідність канонам РПЦ і замінили іншим, характерним для російських церков, а не з причини ветхості. А згадайте родинні герби Адама Киселя на внутрішніх стінах храму, які пережили польську, першу московську, німецьку, другу московську окупації. Населення їх рушниками закривало від лихого ока шкідників-завойовників. Від вашого ока не змогли вберегти історичну цінність.

Це з вашого благословення покірна частина пастви позбивала їх, в чому, можливо, кається тепер. А ось ще «перлина» з нещодавньої вашої проповіді: «Хто ходив в автокефальну церкву, хай не ходить до мене на сповідь». У своїй діяльності на посаді настоятеля ввіреної Вам церкви ви не є оригінальними. Ви продовжуєте політику колишніх Російської і Радянської імперій по винищенню історичних пам’яток України».

Намальований герб Адама Кисіля на місці колишнього збитого барельєфу. 2022 р.

Павло кардинально змінив інтер’єр церкви у Низкиничах

За короткий термін отець Павло зумів кардинально змінити інтер’єр церкви села Низкиничі, який зберігався впродовж століть. Лише завдяки зусиллям, які докладав отець Віктор Мартиненко зі збереження первісності храму, обитель Адама Кисіля не втратила ще більше своїх пам’яток. Завдяки старанням отця Віктора Мартиненка дзвіниця, яка була збудована за часів Адама Кисіля була врятована й нині є однією із найцінніших пам’яток Нововолинської громади. Також отець Віктор задля збереження первісності храму, наполіг, щоб на місцях гербів-барельєфів збитих Павлом Лебідем були їх намальовані версії. 

Будучи настоятелем Низкиничівського приходу, отець Павло (Лебідь) активно втручався в політичне життя Нововолинська й Волинської області в цілому. Так, в березні 1990 р. Нововолинський міськком компартії висунула отця Павла кандидатом у депутати до обласної Ради. При балотуванні отець Павло наголошував на необхідності збереженні СРСР, а в 1991 р. на одній із сесій Волинської обласної Ради він накинувся на Народний Рух України із заявами, що «Рух зриває хрести на церквах і замість них ставить тризуби». Депутатом облради він пробув півтора року.

14 серпня 1992 р. отець Павло організував несанкціонований мітинг перед Нововолинською міською радою. Це була своєрідна реакція на те, що 12 серпня у Луцьку після розпорядження заступника голови держадміністрації Волині Ю. Ленартовича було передано комплекс будівель Свято-Троїцького собору у місті Луцьку релігійній громаді УПЦ Київського Патріархату.

Отець Павло привівши під стіни озлоблену юрбу своїх прихильників, влаштував мітинг з погрозами і прокльонами. Не добираючи ні слів, ні висловів, він ганив Народний Рух, колишніх вояків УПА, автокефальну церкву, редакцію «Народної ради», виголошував прокляття депутатам Гудимі і Кожевникову. Звучав і осуд народного депутата Федора Свідерського, прихильника возз’єднання українського православ’я в УПЦ Київського Патріархату. Вже як намісник Києво-Печерської лаври впродовж 2008–2014 років був депутатом Київської міської ради від Партії Регіонів.

Орден «Дружби» з рук путіна

путін нагороджує Павла Лебідя орденом «Дружби». 2011 р.

Сьогодні отець Павло (Лебідь) є впливовим кліриком РПЦвУ, який в певній мірі є його обличчям на рівні із предстоятелем РПЦвУ Онуфрієм та ворожим московським патріархом Кирилом (Гундяєвим), який контролює один із важелів впливу на населення – РПЦ. По крайній мірі, так ми бачимо на іконі-зображенні, яку намалювали на стінах Успенського Собору Києво-Печерської лаври.

Однак «обличчя» Павла Лебідя, як клірика виступає перед нами лише, як вандала, що нищить і не цінує пам’яток сакрального мистецтва українського народу, як скандаліста, що лається й проклинає українських журналістів і представників еліти, як пропагандиста, що викривлює факти й вибілює в очах українців агресію кремля.

“Отож, дорогі мої українці, коли ми позбавимося таких «облич», український народ нарешті отримає свою духовну незалежність від москви, а в очах наших нащадків ми виступатимемо, як мужні люди, що на рівні із нашими славними воїнами ЗСУ вибили одвічного ворога – москальську орду у всіх її генераціях.”

Читайте також:

12-го листопада під час богослужіння у Києво-Печерській Лаврі прославляли росію.

У Києво-Печерській лаврі напали на журналістів через питання про війну до настоятеля Павла Лебідь, який служив в Низкиничах.

Настоятеля Києво-Печерської лаври Павла зловили на контрабанді.