Очільниця птахофабрики Володимира Світлана Собіпан розповіла про труднощі, виклики і внесок компанії у наближення перемоги
Голова наглядової ради птахофабрики Володимира Світланою Собіпан розповіла про кар’єрний шлях від менеджерки до керівниці, виклики і труднощі, які принесла велика війна, ситуацію в галузі, мобілізованих працівників, а також про внесок, який уся компанія, з працівниками та власником включно, робить у наближення перемоги.
Про це написала журналістка газети “Слово правди” Віталіна Макарик.
«Війна зачепила нас із першого дня. Напередодні машини з продукцією виїхали на представництва, розташовані в усіх куточках України. І з 5 ранку почалися дзвінки: що робимо далі, повертаємо продукцію на склад чи відправляємо до торгових мереж? На кілька годин ми з логістами взяли паузу. щоб розробити план в цій ситуації, спробувати її оцінити. Перший шок зачепив усіх. Однак не могло бути й мови, щоб виробниче підприємство зупинилося», – підкреслює Світлана Собіпан.
Хоч перший шок від початку повномасштабної війни зачепив усіх, про те, щоб зупинити виробництво, і не йшлося, пояснює Світлана Собіпан:
– Першочергові наші завдання: потрібно налагоджувати постачання сировини для харчування курчат, добового молодняк та можливу реалізацію продукції, ці процеси необхідно забезпечити логістикою, яка на той момент фактично була паралізована.
Водії боялися їхати, а оскільки перевозимо готову продукцію переважно найманим транспортом, довелося вести активні перемовини з перевізниками. Дякувати Богу, вони все-таки розуміли, що нестача продуктів харчування під час війни є навіть критичнішою, ніж у мирний час.
Наша команда зуміла гідно справитися з першими викликами широкомасштабного вторгнення і вистояти в той складний етап. Ми розуміли, що позитивного фінансового результату не отримаємо, але знали, що потрібно працювати.
– Оскільки логістичні ланцюжки розірвалися, то, вочевидь, були проблеми й із постачанням необхідної для роботи виробництва сировини? Чи довелося якось кардинально переорієнтуватися?
– Наші постачальники зі східних і південних областей України, в яких вціліло обладнання, релокувалися у західні регіони. Багато тих, які продавали ветпрепарати – вакцини та премікси – перемістилися зі сходу і центру на захід – до Львова, Івано-Франківська. Це допомогло налагодити подальшу комунікацію і співпрацю. Натомість постачальники добового курчати, а ними є виключно іноземні компанії, на початку війни боялися їхати в Україну. Тому домовлялися, що вони довозили вантаж до кордону, далі за кермо сідали наші водії і їхали сюди до пташників, де розвантажували машини.
– У якому стані галузь виробництва курятини зараз в Україні і як у цьому контексті справи у птахофабрики?
– У перші дні з початку війни наша промисловість мала всі шанси провалитися у прірву, з якої важко було б вийти. Однак, у цей момент під’єдналася держава, і ті рішення, які були прийняті, дозволили втриматися на плаву. Зокрема, затверджено фіксований курс валюти для критичного імпорту, погоджено здійснення транзиту курятини через країни Європи до морських портів, відбуваються державні закупівлі, є інформаційна підтримка з боку міністерства.
Говорити про стабільну ситуацію в галузі доволі рано. Адже є багато факторів, які призводять до зростання собівартості (курс валют на 25%, логістичні витрати, енергетичні проблеми: ціни на газ та електроенергію).
Серед виробників курятини наша компанія займає четверте місце з обсягів виробництва. Вони змінилися несуттєво, і загальна ситуація також. У галузі виробництва курятини загалом відбувся спад на 4,2 відсотка (дані за 10 місяців року). У нас на птахофабриці зменшення обсягу продукції становить близько 5 відсотків, але це зумовлено не війною, а зміною технології вирощування курчат. Зокрема, ідеться про зменшення щільності їх посадки. Ці зміни були плановими.
– Чи є плани, від яких повномасштабна війна змусила відмовитися? А якісь, попри все, вдалося втілити?
– Наразі відійшли від далекоглядних стратегій. Нині горизонт нашого планування – максимум місяць, з нового року плануємо перейти на квартальне планування, але глобальних планів не будуємо. Так, у нас є цілі, ми до них будемо рухатися, але зорієнтувати в чітких термінах, зважаючи на ситуацію в державі, не можемо.
Жоден бізнес зараз не функціонує стабільно. На жаль, зупинили будівництво переробного комплексу, це пов’язано з фінансуванням. Сподівалися на дофінансування банківськими установами, але інвестиційні проекти зараз ні українські, ні іноземні банки не розглядають.
Натомість уже після повномасштабного вторгнення розпочали фасування продукції на термоформері, що передбачає випуск продукції у м’якому лотку. Це цілеспрямований рух до здешевлення вартості продукції. Хочемо, щоб кожен покупець міг собі дозволити придбати продукцію, і розуміємо, що відбувається спад доходів населення.
Тож реагуємо не шляхом зниження якості продукту, а здешевленням таропакувальних матеріалів. На українському ринку такий вид пакування є і в інших виробників, перехід на нього ми раніше розглядали, війна лише це пришвидшила.
– На початку війни, коли інші виробники побоювалися везти продукцію в столицю, ви першими відновили постачання. Як це було?
– У Київ справді їхали одними з перших. Наша продукція є фактично в усіх національних мережах. І звідти вже надходили повідомлення про поступове відновлення роботи. Як свідомі виробники, думали, як продукцію туди привезти. Перші доставки відбувалися об’їзними шляхами, однак ми були націлені на те, щоб здійснити їх попри можливі складнощі.
Серед питань, які ускладнювали роботу: комендантські години, велика кількість блокпостів, заборона руху машин вночі, тому про чіткий графік не можна було запланувати. Нам було важливо забезпечити постачання продукції для людей, дати впевненість тим, хто залишався у столиці, що попри те, що ворог на околицях, їх ніхто не покинув, ми працюємо для них, потрібно триматися.
– Якщо столиця зараз більш-менш захищена, то у Харкові, де також є ваше представництво, обстріли не припиняються з 24 лютого…
– Перші поставки в Харків поїхали 11 березня. Спершу також були ситуативними. Звичайно, переймалися за персонал представництва, водіїв, які вирушали в дорогу, адже одному з перевізників Вінницького представництва, який доставляв нашу продукцію, від вибуху повибивало в машині скло. Тому дуже поступово відновлювали роботу представництва у Харкові, але, за можливості, старалися доставити продукцію.
Усі 16 працівників залишилися працювати й зберегли робочі місця. З них троє на певний час релокувалися в інші регіони, їм допомогли з пошуком житла, роботою, але потім вони вирішили повернутися. І нехай роботи на Харківському представництві зараз дещо менше, ніж до 24 лютого, проте хочемо зберегти робочі місця, для людей, які працюють там це важливо. Маючи роботу, вони впевнені у завтрашньому дні.
– З початком цієї війни за кордон виїхало чимало місцевих жителів. Чи призвело це до проблеми з кадрами?
– На підприємстві з 24 лютого по березень включно виїхали за кордон 48-50 людей. У розрізі загальної кількості це трохи більше трьох відсотків. Але оскільки й виробничі процеси на той момент дещо змінилися в сторону, зменшення кількості фасованої продукції, переналаштували роботу тих працівників, які залишилися, і спокійно пройшли через цю ситуацію.
– Які ви маєте «гачки», щоб втримати кадри у найскладніші часи?
– Дивлячись на свою команду сьогодні й пройшовши ті виклики, які були перед нами, думаю, що ці “гачки” нам не завжди і потрібні. Наша команда самовмотивована. Я задоволена результатом, ініціативами, ідеями, які вона дає. Я за те, щоб кожен керівник підтримував командний дух. Це, а також прозора мотивація, яка залежить від виконаної роботи, – основне, що може об’єднати колектив.
– На цей момент є дві основні імовірні загрози – вторгнення безпосередньо на Волинь з боку білорусі та блекаут у разі колапсу енергосистеми. Як до цього готуєтеся?
– До наступу з боку білорусі, якщо він відбудеться, суто на підприємстві, на жаль, не особливо можна підготуватися. Робимо те, що в наших силах, – підтримуємо Збройні сили України, віримо в них і в те, що агресору не вдасться прорвати кордон, та спільно працюємо для перемоги.
Щодо блекауту, ми напрацювали комплекс дій на випадок відключення від енергопостачання. На всіх бригадах із вирощування птиці є дизель-генератори. Запас палива на кожній з них від 16 до 28 годин, що дозволяє обладнанню працювати безперебійно. На комбікормовому заводі маємо дводенний запас комбікормів, який знаходить в експедиційних бункерах, бо користування генератором належної потужності не є економічно доцільним.
– Попри всі труднощі, птахофабрика – одне із найважливіших бюджетоутворюючих підприємств для кількох громад. Скільки податків сплатили за цей період?
– Загалом за 10 місяців року сплатили понад 178 мільйонів гривень податків. З них до місцевих бюджетів 38,5 мільйона: 28,3 мільйона у бюджет Володимирської громади, 3,1 мільйона – Устилузької, 2,5 мільйона – Турійської та два мільйони – Боратинської, решта розділені між іншими ОТГ – Зимнівською та Оваднівською. До держбюджету перераховано майже 140 мільйонів гривень.
Розуміємо, що є великими платниками податків як на місцевому, так і державному рівнях. Нам, як і іншому великому бізнесу, потрібно вчасно сплачувати податки, зважаючи на те, в якій ситуації економіка країни.
Чотири мільйони благодійної допомоги
– Подейкують, що у вас чи не найбільше мобілізованих до лав ЗСУ працівників.
– З-поміж наших працівників 163 мобілізовані у військо. Це більше 10 відсотків. Не скажу, що ця цифра вища, ніж в інших компаніях на кшталт нашої. Але на рівні Володимира дійсно багато. І для нас це відчутна цифра, й одномоментно замінити їх не можна. Підшуковуючи кадри на заміну, стикалися з тим, що коли відібрані кандидати проходили медогляд, їх так само могли відправити до військкомату. Але зрештою всі труднощі подолали і вийшли на узгоджену стабільну роботу.
Ми не складали цільові програми підтримки мобілізованих працівників, але з першого дня допомагали тим, які зверталися за допомогою. Це різноманітна підтримка – від придбання бронежилетів та касок до заправки і ремонту автомобілів. Намагалися якомога оперативніше закривати точкові питання. Якось працівники звернулися з проханням допомогти придбати для одного з колег квадрокоптер, компанія долучилася до цього збору коштів.
– Ваша техніка теж служить на захисті України?
– З нашого автопарку передано ЗСУ сім одиниць техніки, ще три купували на благодійних засадах. Власник компанії не лише схвалив це, а й долучився особистими коштами. Щойно почалася повномасштабна війна, він погодив придбання буса для військових 14-ї бригади.
Потім підтримав звернення від голови РДА Юрія Лобача щодо придбання причепа-рефрежиратора для обласного патолого-анатомічного бюро. І одна з нещоданіх ініціатив команди – до 24 серпня працівники організували збір коштів на придбання автомобіля для військових, а коштом компанії дофінансували суму, якої бракувало. Таким чином вирішили привітати військовослужбовців із Днем Незалежності.
– До яких іще ініціатив долучалися і яку допомогу надавали?
– Загальна сума благодійної допомоги становить майже чотири мільйони гривень. З них 1,5 мільйона – наша продукція, яку передавали як для військових, так і на потреби лікарні чи волонтерських центрів, які допомагали біженцям. Налагодили її передачу у медзаклади, де військові проходять лікування.
Також як благодійна допомога наша продукція їхала у Харків, у Київ. У перший день війни перерахували на один із благодійних фондів України мільйон гривень, окремо від власника надійшло 1,2 мільйони. На комплектуючі, матеріали, запчастини, придбані за запитом військових, у тому числі наших мобілізованих працівників, направлено 170 тисяч.
Перераховуючи кошти для фонду, узгодили з його керівництвом, щоб насамперед допомогли закрити питання 14-ї бригади і 39-го ЗРП щодо тих речей, які їм найбільше необхідні. Це бронежилети, каски, спеціальні акумулятори, форма, наколінники, тактичні рюкзаки, дизельні генератори, дрони, планшети, комплекти рацій, спальники тощо.
Надалі були надали продукцію птахофабрики для місцевих військових бригад, аби вони забезпечені м’ясною групою в харчуванні.
Незабаром допомога з хаотичної, якою була в перші дні, перетворилася на системнішу. Ми отримували звернення від офіційних волонтерських організацій, Луцька Києва, Володимира, Вінниці та різних міст, де є наші філіали, а також постійно з нами співпрацює нововолинське «Укриття». Якось був запит на халяльну курятину для військового-мусульманина, він був задоволений і вдячний, отримавши її.
Також допомагаємо Сумській ТрО, у Києві підтримували ТрО і долучалися до ініціативи місцевих волонтерів, надаючи продукцію для годування людей, які під час обстрілів першого тижня знайшли прихисток у метро, пацієнтів лікарень тощо.
Загалом зараз у нас два напрямки – допомога продукцією або закриття великих запитів, які потребують значного фінансування і зусиль. Так відреагували на запит місцевої влади й долучилися до посилення обороноздатності та енергетичної безпеки регіону. Але 90 відсотків витрат – це підтримка місцевих військових частин.
– Чи багато внутрішньо переміщених осіб працевлаштовано на підприємстві?
– Таких, хто має офіційний статус ВПО і кого брали на роботу через центр зайнятості, у нас 16. Але були люди, які переїхали сюди, тимчасово чи на постійно, з інших регіонів і не оформлювали статус ВПО, їх у цю статистику не враховуємо.
Шлях від менеджерки до очільниці
– Світлано, ваша особиста історія –чудовий приклад кар’єрного зростання всередині компанії. Як це вдалося?
– Якщо чесно, ніколи не ставила це собі за мету. Мені подобається моя робота і я вірна своєму життєвому принципу: робити трішки більше, ніж вимагається, і це буде оцінено. Тому завжди намагалася досягати кращих результатів і доводити, що все можливо, навіть коли здається, що краще виконати завдання вже не можна. Ці риси керівництво й оцінює. Вдячна компанії, що тут підтримують бажання працівників зростати професійно.
У 2010 році прийшла сюди менеджеркою, вела комунікацію з місцевими підприємцями й займалася поточною випискою документів. Це була фактично найнижча менеджерська ланка. За деякий час почала розвиватися щодо побудови кар’єри, адже постійно професійно навчалася, знаходила час для особистісного розвитку: курси, тренінги, книги, ютуб-канали… Для того, щоб досягнути того рівня, який є зараз, докладено чимало зусиль. Важливу роль відігралиє ті наставники, які були у моєму житті. Їхніми підказками користуюся і досі.
Після посади менеджерки була начальницею відділу продажів, директоркою Володимир-Волинського торговельного представництва, заступницею комерційного директора, комерційною директоркою. І потім – генеральна директорка, голова наглядової ради.
– Чи це вплинуло на ваш стиль життя?
– Так, певні зміни відбулися. Зона відповідальності суттєво розширилася, змінилася комунікація. Якщо раніше це була комунікація з контрагентами, ведення переговорів, то зараз більше приділяю уваги команді, адже вона – основа всього. Треба розуміти, що відбувається в колективі, чим він живе, які умови потрібні для виконання професійних завдань. Тож упродовж робочого дня намагаюся максимально спілкуватися з людьми, а всі технічні питання переношу на пізніший час, або ж після роботи закриваю їх.
Посада в комерційному відділі також передбачала ненормований робочий день, до цього моя сім’я звикла. Але вихідні залишаю для сім’ї.
– Як вдається зберігати баланс роботи й особистого життя, як відновлюєтеся, відпочиваєте?
– Цей баланс знайти непросто, але все ж таки намагаюся. Навантаження, яке було з моменту вступу на посаду, і те, яке було з початком повномасштабного вторгнення, забирало практично весь мій час. Зараз уже можу принаймні раз у квартал знайти три-чотири дні, щоб відволіктися, змінити звичну картинку, перезавантажитися. Люблю природу, подорожі автомобілем. Просто на вихідні поїхати до Львова чи Києва, помандрувати заходом України.
– Яку страву з продукції птахофабрики зазвичай готуєте?
– На готування я намагаюся витрачати мінімум часу… Моя дитина дуже любить стегна та гомілки в маринаді запечені на грилі. Раніше сама готувала маринад, а зараз купую вже замариновану продукцію ТМ «Чебатурочки – селянської курочки» . Моя улюблена страва – куряче філе шматочками, тушковане з овочами – перцем, баклажаном і шампіньйонами. Просто, корисно і смачно.
