З фронту в тил: як бізнес з гарячих точок переїздить до Нововолинська
Війна руйнує не лише людські життя і їхні оселі. Російська агресія також знищує підприємства, які українці розвивали роками. Те, що ще можна зберегти, багато людей намагаються перевезти на безпечніші території. Інші починають усе спочатку на новому місці, маючи за плечами лише досвід і трохи заощаджень.
Через близькість білорусі Волинь – не найпопулярніший напрямок для релокації бізнесу. Та все ж процес йде. Зокрема, активно допомагають бізнесам-переселенцям у Нововолинську – шахтарському місті з населенням у 50 тисяч людей. Тут бачать у цьому не лише допомогу тим, хто більше постраждав від війни, а й порятунок власної економіки, повідомляє Перший.
Маріуполь – Запоріжжя – Нововолинськ. Двічі переселені
Окраїна Нововолинська. Старі заводські приміщення, що не використовувалися з 90-х років, прибирають від пилу. Green Company привезла сюди не лише обладнання, а й два мільйони пластикових пляшок, які планує переробити.
Підприємство створили у 2009 році в Маріуполі. Після того як в 2014-му місто намагалися захопити бойовики «ДНР», потужності вирішили перевезти до Запоріжжя. Проте згодом, коли Маріуполь звільнили, роботу відновили й там. До повномасштабного наступу росії у 2022-му році компанія працювала в обох містах.
Тепер же виробництво у Маріуполі повністю знищене, а те, що лишилося у Запоріжжі, вирішили перевезти на Волинь.
«Лише перед новим роком ми купили нове приміщення у Запоріжжі. Планували ремонт, а за місяць мусили поїхати. У Маріуполі ж втрат ще навіть не рахували», – каже директор Green Company Андрій Михайлов.
На щастя, усі працівники залишились живими. Хоча виїзд зі зруйнованого, а пізніше – окупованого міста був дуже непростим. Частині довелося прямувати в європейські країни через росію – інших шляхів не було. Тепер більшість співробітників знищеного підприємства – у Німеччині.
Нинішній керівник разом із сім’єю зустрів початок повномасштабної війни в Ірпені. Згодом відправив рідних за кордон і поїхав до Нововолинська, куди його покликав товариш. Місяць працював у волонтерському штабі, а потім побачив, що тут є вільні приміщення, у які можна перевезти бізнес. Раніше чоловік розвивав напрямок експорту в Green Company, а тепер очолив підприємство.
Переїхати вдалося завдяки державній програмі релокації бізнесу, яка дозволяє перевозити обладнання залізницею безкоштовно. У Запоріжжі завантажили 13 вагонів і повезли на Захід. Пакування, транспортування і розвантаження зайняло кілька тижнів.
«Переїзд – це як пожежа. Потрібно все робити дуже швидко і місцями хаотично. Але перший досвід із перевезенням потужностей з Маріуполя до Запоріжжя нас дещо підготував», – каже Андрій Михайлов.
На новому місці довелося відремонтувати дах, каналізацію, електромережі. Тепер тут монтують обладнання, за кілька тижнів планують запустити переробку пет-пляшок.
Поки у Нововолинську працюють кілька колег з Запоріжжя та один чоловік – з Маріуполя. Але згодом шукатимуть 20-30 нових працівників. Серед місцевих.
Виробничий процес – це миття, сортування і нарізання на дрібні шматки пет-пляшок. У подальшому цей матеріал можна повторно використовувати. Наприклад, виготовляти ті ж пляшки або синтетичні тканини.
Раніше компанія частково продавала свою продукцію в росію та білорусь. Однак тепер збільшуватиме частку європейського ринку.
«Українські компанії, які цим займаються, здебільшого поставили роботу на паузу. Найбільші з них були у Харкові, де немає можливості повноцінно працювати через обстріли. Тому не переробленого сміття зараз дуже багато», – каже Андрій Михайлов.
Кафе з ірпінським минулим
Центральна пішохідна вулиця Нововолинська. Так звана «стометрівка». У нещодавно відкриту невелику кав’ярню Taddy Coffee раз за разом заходять відвідувачі. Деякі з них тут не вперше – вітаються з власницею Валерією Солякіною за прилавком, як із давньою знайомою.
Валерія разом із чоловіком Віталієм Дудківським та 10-місячною дитиною до повномасштабного вторгнення мешкали в Ірпені – місті на Київщині, що у березні дуже постраждало від обстрілів.
Там подружжя мало кав’ярню в торговому центрі, магазин, де готували суші і продавали рибу.
«У те, що буде війна, я не вірила. Відмовлялася від маминих пропозицій скуповувати продукти. А в результаті 10 днів просиділи в підвалі, поки не виїхали. Наступного дня на шляху вже стояв російський блокпост», – розповідає Валерія Солякіна.
У Нововолинськ приїхали на запрошення друга. Коли ж їхній ірпінський будинок згорів, подружжя зрозуміло, що в найближчому майбутньому повернутися не вийде. Також від обстрілів знищена кав’ярня в торговому центрі. Інший заклад посічений осколками.
«Думали, чи є можливість забрати якесь обладнання, але все пропало. Приміщення було в оренді, не застраховане, тому я впевнена, що компенсацій не буде», – каже жінка.
Тут, у Нововолинську, вони вирішили робити, що вміють, – відкрити кав’ярню. Приміщення знайшли на ОЛХ, власники зробили знижку на перші два місяці оренди. Мерія дозволила поставити поруч на вулиці дитячі батути і крісла-мішки.
«Місцеві знають, що ми переселенці, і приходять підтримати. З багатьма вже так познайомилися», – каже Валерія Солякіна.
Невдовзі пара планує запустити доставку суші.
«В Ірпені була величезна конкуренція – більш ніж 50 закладів. Тут – 3-4. Це практично відсутня конкуренція», – пояснює підприємиця.
Поки вона працює в кав’ярні сама – щодня з 10 до 21-ї. Але невдовзі планує винаймати працівників.
Спочатку з Ірпеня в Нововолинськ переїхала компанія з приблизно 30 людей. Більшість вже повернулися додому, проте Валерія з чоловіком та мамою лишаються – назад їхати немає куди.
Перереєстрація бізнесу в обмін на пільги
На початку повномасштабного вторгнення мерія Нововолинська дала клич місцевому бізнесу – знайти вільні площі, які потенційно можуть прийняти переселенців. Згодом до списку потрапили понад 80 приміщень – від офісних до складських та виробничих.
«Тепер, коли звертаються підприємці з інших регіонів, ми маємо що запропонувати. Робимо індивідуальний бізнес-тур. Не показуємо усі 100 локацій, а кілька місць під конкретні потреби», – каже міський голова Борис Карпус.
Цієї інформації у відкритому доступі немає – надають на запит. За цей час було приблизно 40 підприємців, хто приїжджав на оглядини. Шість уже релокували свої бізнеси, частина ще думає, частина відмовилася.
«Нововолинськ має три переваги серед волинських міст:
1. Тут немає військових та великих інфраструктурних об’єктів, які могли б слугувати цілями для обстрілів.
2. Зареєстрований індустріальний парк.
Це земельна ділянка розміром 20 гектарів, розташована біля траси. Протягом року Верховна Рада має ухвалити закони, які даватимуть пільги на ведення бізнесу там.
Зараз два інвестори готові взяти на себе функції керуючої компанії та вкласти гроші у будівництво.
Підприємці, з якими ведемо перемовини, робили снеки, солодощі, рибні напівфабрикати та заморожували ягоди у Києві та Луганській області (зараз це окупована територія). Переїзд таких підприємств – це перспектива двох років у кращому випадку. Але в майбутньому це може дати мінімум 500 робочих місць. Вони у процесі розробки бізнес-плану. Але декларують готовність і повну зацікавленість.
3. Згідно із законом №5600, який запрацював із 1 січня 2022 року, у Нововолинську для нових суб’єктів господарювання шість податків із нульовою ставкою.
Якщо реєструєтесь тут, маєте 10 найманих працівників й оборот до 40 мільйонів гривень на рік, маєте ці пільги.
Закон ухвалений у рамках трансформації вугільних регіонів. Філософія змін – дати поштовх для розвитку депресивних або близьких до того міст та сіл, які раніше були зосереджені лише на вугільній промисловості», – пояснює міський голова.
Ще в кінці 90-х Нововолинськ також отримував статус зони пріоритетного розвитку. І це дало свій ефект: з 1999 по 2004 роки сюди прийшло 25 інвесторів. 12 з них працюють досі.
Умова, яку ставить Нововолинськ для бізнесів-переселенців зараз, – перереєстрація тут. Незалежно від того, наскільки часу планується переїзд. Для цього розробили дорожні карти.
«Вони платять податки – ми організовуємо побут, щоб їм тут було комфортно. Мені здається, це справедливо.
На жаль, попри всі позитивні зрушення, Нововолинськ має найменший індекс податкоспроможності серед міст обласного підпорядкування. Наприклад, із Луцька та Володимира забирають гроші в державний бюджет. А от Ковель і Нововолинськ заробляють менше, ніж витрачають.
Ми заробляємо десь 2/3 від потреб. Тому в нас проблеми з реформами, інвестиціями в енергозбереження. Мусимо створити максимально хороші умови, щоб бізнес сюди переїхав, створились робочі місця і пішли податки», – каже Борис Карпус.
Попри згадані пільги, мер Нововолинська вважає, що держава недостатньо робить для того, щоб бізнес лишався в Україні:
«Румунія відреагувала краще. Коли високотехнологічне підприємство переїздить за два місяці (це фантастичні терміни, зазвичай процес займає від пів року) в іншу країну, бо там створені всі умови, потрібно когось вигнати з нашого міністерства. У Румунії на все – нуль податків.
Плюс дотації на переїзд. 20-30% інвестицій повертаються державою. З цього потрібно робити висновки. Ми конкурентні на рівні малого і середнього бізнесу, але не на рівні великого технологічного».
Київські айтівці план переїзду готували заздалегідь
Київська IT-компанія Magnetto переїхала до Нововолинська у перші дні повномасштабної війни.
«Насправді ми готувалися. Як і всі, сподівалися, що цього не станеться, але мали план. За два місяці до почали шукати локації для переїзду. Обрали Нововолинськ, тому що тут багато родичів, друзів. Квартири заздалегідь були заброньовані», – розповідає директор Роман Старіков.
Відразу по приїзду айтівці познайомилися з міським головою і почали працювати безпосередньо в приміщенні мерії, де розгорнувся волонтерський штаб. За два місяці переїхали в інший офіс.
«До війни ми фокусувалися на автоматизації процесів у ритейлі: платежі, системи лояльності – все, що пов’язане зі скануванням, обробкою даних користувачів. Звісно, з початком повномасштабного нападу клієнтські сервіси стали на паузу. І ми переключились на соціальні проєкти, фактично два місяці працювали безперервно», – каже керівник компанії.
Зараз Magnetto 50 на 50 працює над бізнесовими проєктами та соціальними ініціативами. Зокрема, разом з Українською освітньою фундацією розвивають проєкт Charity Hero. Це платформа, яка об’єднує українські благодійні фонди та бізнес для полегшення збору донейтів за кордоном. За зібрані гроші купують товари в українських виробників і розподіляють як гуманітарну допомогу.
Magnetto перереєструвалась у Нововолинську і, як запевняє директор, це не становило проблеми. Частина команди вже повернулась до Києва і працює дистанційно. Ті ж, кому потрібна присутність в офісі, лишаються.
«Ми продовжуємо працювати тут і планів кудись переїжджати поки немає. Найкращим чином кожен з нас може допомогти ЗСУ тим, що не створює для них додаткових проблем. Поки літають ракети, моя позиція – не повертатися.
Поки я не почую від головнокомандувача, мера чіткої позиції: «Все окей, чекаємо вас», я їхати не буду. Наразі ж ми чуємо протилежні заяви. І моя рекомендація – прислухатися до цього. Тоді в багатьох містах було б менше проблем», – каже Роман Старіков.
Він радить українцям із прифронтових міст та сіл не боятися евакуйовуватися:
«Дуже багато людей думають, що їм не допоможуть, не розуміють, що робитимуть на новому місці. Але насправді всі допомагають, чим можуть: і їжею, й одягом, і розміщенням. Ніхто на вулиці не живе.
Звісно, не хочеться покидати свої домівки, але потім це стає проблемою. Волонтери ризикують життям, щоб їх витягнути чи хоча б нагодувати. Потрібно слухатися військових. Вони знають, що роблять».
