Розповіли, що спільного між заявою УПЦ МП про причини війни та свідками домашнього насилля
Знаєте, чому у нас війна? Чому російські війська бомблять міста, вбивають тисячі цивільних, катують жінок, калічать сотні людей, ґвалтують дітей, стирають з лиця землі українські села та міста, викрадають та вивозять в росію наших дітей? Відповідь на це питання має Українська Православна Церква Московського Патріархату. Вона озвучила його під час засідання історичного синоду.
І ця відповідь схожа на пояснення тих, хто стає свідками домашнього насилля, – пише Біляївка.city.
Класичний приклад домашнього насилля
Вся російсько-українська війна дійсно схожа на ситуацію, коли колишній чоловік, який роками бив, знущався над дружиною, дітьми, після розлучення почав її переслідувати та шукати надумані приводи, аби завдати їй шкоди, спричинити їй біль, натиснути на неї та змусити повернутися в родину через її дітей – викрадення, фізичні покарання та навіть зґвалтування.
Причини домашнього насилля ховаються у закомплексованій психіці насильника, а не в позиції постраждалої людини.
- патологічні ревнощі;
- модель поведінки, засвоєна у батьківській сім’ї;
- занижена або завищена самооцінка;
- нереалізовані мрії та бажання з дитинства;
- власне самоствердження через інших людей;
- потреба у визнанні;
- психічні відхилення та захворювання;
- різні релігійні та політичні погляди;
- хронічний алкоголізм, наркоманія.
Домашнє насилля має циклічний характер, одна фаза змінюється іншою, і так багато разів, поки хтось не вийде з цієї ситуації – в іншу країну, у в’язницю, фізично на той світ. Хоча, зазвичай, спадкоємці насильника, і, на жаль, постраждалої людини, повторюють вчинки своїх предків, якщо їм не пролікувати голову.
Фаза “медовий місяць” – це період, коли насильник намагається зачарувати собою потенційну жертву. Він може намагатися якось її задобрити – купує якісь буси для туземців, на які вимінює лояльність, підтримку, симпатію.
Часто ці буси дають не власне жертві, а найбільш прихильному до насильника члену родини, щоб заробити собі симпатика, підтримку.
В інших фазах цей член родини буде шепотіти на вухо: повернися до нього, б’є – значить любить, значить ти не байдужа йому.
Україна теж переживала цю фазу, коли, наприклад, колишньому президенту-вигнанцю Віктору Януковичу давали мільярдні кредити, аби лише підібратися ближче до жертви та захопити її. Або ж через умовно гуманітарні проєкти фінансували діяльність лояльних до себе структур.
Фаза “Збільшення напруги” – це період, коли насильник вже не може себе контролювати. Конфлікт наростає, диявольське нутро потребує крові та болі. Він застосовує різні інструменти насилля: економічне – не дозволяє працювати, забирає гроші, психологічне – залякує, погрожує, принижує, зменшує твою вартість, формує комплекси – а кому ти потрібна, ти не на що не здатна, ти сама не справишся, ти слабка та безталанна; сексуальне – гвалтує.
У нашому випадку цією ескалацією стала анексія Криму, окупація частин Донецької та Луганської областей, газовий шантаж, економічні санкції, захоплення нашого культурного простору та тривале знищення української культурної еліти: співаків, митців, художників, поетів, письменників. Культура – це наріжний камінь самоповаги держави.
Культура росії пронизана темою насилля. Починаючи з найвідомішої російської книги у світі “Злочин та кара” – де головний герой дозволяє собі ставати суддею для іншої людини, закінчуючи тисячами серіалів про свавілля та толерування міліцейського насилля, домашнього насилля в родинах, культом теми в’язниці тощо.
Вони навіть декриміналізували статтю про домашнє насилля. Тобто показали, що насилля – це норма життя. Через лояльних собі членів родини вони будуть доносити до жертви одну думку – ти сама винна, я маю право тебе покарати.
Результат ми побачили в Бучі, в Ірпіні, в Гостомелі. Бачимо в Маріуполі, дізнаємося від свідків українських міст, що перебувають в окупації.
Фаза “вибуху чи побиття” – тут ґвалтівник втрачає контроль над своїми діями, виявляє агресію у найбільш агресивній формі, робить велику шкоду своїй жертві.
На цьому етапі він навіть може її вбити. Зокрема, в росії 2\3 вбитих жінок – це жертви домашнього насилля, водночас точної статистики про кількість жертв немає, її росія приховує.
Це не перша фаза вибуху з боку росії стосовно нашого народу. Був Голодомор – штучно створений для українців голод, коли батьки їли своїх дітей, доведені до вітчаю та втративши здоровий глузд від голоду.
В Україні ця фаза досягнула апогею 24 лютого 2022 року, о 5-ій ранку, коли насильник захотів не просто крові, а потоків горя, трагедій, сліз та нещастя для своєї жертви. Вони питають його чорну диявольську сутність, уражену гріхом.
Що пролунало в заяві Синоду УПЦ МП
12 травня відбувся історичний синод УПЦ МП, від якого багато вірян та просто українців очікували радикальних рішень – розриву з російським православ’ям, яке благословило криваве винищення українців. Натомість отримали глибоке розчарування.
Синод УПЦ МП засудив “руйнівників” з ПЦУ і змовчав про Кирила
Заява написана у класичному стилі свідка домашнього насилля та зґвалтування, за якою навіть можна писати інструкцію для підручника – як не треба реагувати на таку ситуацію. Вони звинуватили жертву насилля, поширили усі можливі міфи про зґвалтування та насилля.
У цей час навколо деструктивної родини збираються сусіди та свідки цього насилля. Майже всі кажуть голосно: так не можна, ніхто не має права знущатися над іншою людиною та її дітьми, навіть колишній чоловік.
Сусіди намагаються вплинути на оскаженілого ґвалтівника – дають жінці в руки зброю, щоб вона могла захиститися, дають прихисток її дітям, забирають батьків похилого віку, намагаються на нього натиснути – забирають гроші, на які він купує засоби для тортур, перестають з ним дружити.
Водночас, є й ті, хто вважає, що сильні можуть бити слабкого, мають право мітити свою територію, вважати всіх її мешканців своєю власністю. Такі люди кричать: насильник-то винний, ми його засуджуємо!
Або як це лунає в заяві Синоду УПЦ МП:
«Українська Православна Церква одразу засудила військову агресію Російської Федерації проти України і наполегливо наголосила, що війна — це великий гріх…”
Втім, не видихаючи, вони продовжують, постраждала теж не без грішка: вона носила закоротку спідницю, пішла занадто темною вулицею, фарбувала губи у занадто червоний колір, поводила себе не так, як треба, як хотілося б її колишньому чоловіку.
Ось що написано Синодом УПЦ МП після кількох місяців найкривавішої в історії України війни, бо навіть свідки ІІ-ої світової кажуть, таких звірств тоді не було.
«З сумом констатуємо, що усі ці факти є наслідком помилкової релігійної політики часів президентства П.О. Порошенка та руйнівної ідеології так званої Православної Церкви України. Переконані, що саме така діяльність попередньої влади та «ПЦУ» і стала одним з приводів військового вторгнення в Україну».
До речі, цю тезу повторюють наразі всі рашисти, які роками навіть у Біляївці кликали сюди “російський мір”: нинішня війна – це покарання України та українців за їх бажання вийти з-під сфери впливу росії – в усіх сферах життя: мовному, релігійному, політичному, дипломатичному тощо.
Чому серед людей, які перекладають відповідальність на Україну, знаходиться верхівка УПЦ МП, тоді як багато простих священників цього релігійного осередку виступили з рішучим засудженням дій росії та закликають на розірванні стосунків з рпц?
Ми можемо тільки припускати. За кого переживають вони зараз? За паству, яка гине під ракетами, під обстрілами, за українські міста, що руйнуються, за гуманітарні кризи в оточених містах, за великомучеників, які захищають кожен клаптик української землі, чи за свій статус, статки, мерседеси та шикарний спосіб життя, який не в’яжеться з християнським вченням?
Хто винен у російсько-українській війні?
Синод УПЦ (МП) нічого не сказав про головного призвідника російської агресії – Володимира Путіна, ? Не засудив і патріарха Кирила, який благословив цю агресію.
У заяві лунає лише одне прізвище. Із заяви випливає, що в агресії Росії проти України винен п’ятий президент України Петро Порошенко й ПЦУ. Варто нагадати, що Росія напала на Україну 21 лютого 2014 року – за 5 років до утворення ПЦУ та за 3 місяці до обрання Порошенка президентом.
Той самий свідок переживає не за долю згвалтованої жінки, а переживає, що він втратив ласку та прихильність гвалтівника та може втратити свій вплив на його жертву, свої вигоди, що вона йому приносила
“попри мудрі та зважені заклики Президента України та інших державних діячів, в деяких регіонах мають місце непоодинокі випадки розпалення ворожнечі і розбрату на релігійному ґрунті. Замість єднання народу у прагненні до перемоги та відновлення мирного життя, в країні розпалюється внутрішній, релігійний фронт. Так, групою народних депутатів України, через надумані та свідомо неправдиві звинувачення, були подані на розгляд до Верховної Ради України законопроекти про заборону діяльності нашої Церкви. Крім того, в різних областях України мають місце випадки ухвалення органами місцевого самоврядування незаконних рішень про заборону або обмеження діяльності місцевих релігійних громад Української Православної Церкви. З мовчазної згоди або ж за активного втручання місцевої влади активізувалися захоплення храмів Української Православної Церкви”.
До того ж, зверніть увагу, що в цьому документі ПЦУ іменується «так званою» й назва цієї конфесії береться в лапки.І це при тому, що ПЦУ має томос Вселенського патріархату, чого, до речі, не має РПЦ з її філією УПЦ (МП).
На цьому акцентує увагу Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України.
Варфоломій підписав Томос для ПЦУ. Нагадаємо, 6 січня Вселенський патріарх Варфоломій офіційно вручив підписаний Томос для Православної церкви України предстоятелю ПЦУ митрополиту Київському і всієї України Епіфанію.
Як зупинити ґвалтівника?
Останні роки в Україні проходили десятки конференцій, медійних подій на тему, як розірвати коло насилля.
Одним з ключових моментів для цього є нульове толерування насилля суспільством. Поки хтось виправдовує насилля – нічого не зміниться.
Поки є позиція, яка лунає з такого високого місця, як церковний Синод, що насильник має якісь підстави для насилля – наших дітей будуть вбивати, наші міста будуть руйнувати, наші літні будуть вмирати в окупованих містах від зневоднення, холоду, голоду.
Наш цвіт нації, її найкращі, наймужніші чоловіки та дівчата, віддаватимуть свої життя за те, щоб постраждала могла жити – з синцями, з перебитими руками та ногами.
Але, що важливо зрозуміти, прийняття вимог ґвалтівника, замирення – нічого не вирішує для постраждалої. Бо його лють ніколи не скінчиться.
Як у класичних ситуаціях з домашнім насиллям, може вплинути тільки обмеженням доступу насильника до жертви, щоб вона могла реабілітуватися та побачити, що існують здорові партнерські стосунки, побудовані на взаємоповазі, на взаємопідтримці, на прийнятті тебе інакшої – зі своєю мовою, культурою, особливостями менталітету та традицій.
Україна видужує від комплексу меншовартості, який роками формував у ній ґвалтівник. У неї буде прекрасне майбутнє. Питання, чи буде в ньому місце для тих, хто шепотів на вушко: ти сама винна в тому, що тебе зараз вбивають та ґвалтують.
