Маленьке місто із великим серцем: війна звела в Нововолинську багатьох біженців зі сходу та півдня України

Бійтеся своїх мрій – вони можуть здійснюватися. Цей іронічний вислів відтепер часто згадує Людмила Бикова. Чарівна білявка донедавна мешкала у Краматорську, викладала російську та українську мови у тамтешній школі. І все життя мріяла побувати на Західній Україні, та вічно щось змушувало відкласти плани на потім – то хатні клопоти, то робота.

Аж ось до Краматорську прийшла війна, і «завдяки» їй заповітна жіноча мрія здійснилася. Але геть не так, як того Людмила хотіла, – пише Голос України.

Рано-вранці 24 лютого вчительку розбудили вибухи на військовому аеродромі Краматорська. Та війна війною, а вчительські обов’язки на потім відкладати негоже. Людмила почала було збиратися до школи, однак заняття скасували. І запанувала повна невідомість – хіба що вибухи у місті гриміли дедалі частіше. Треба було евакуюватися, і до цього закликала влада.

Однак той виїзд жінка раз по раз відкладала, бо залишати Краматорськ не бажали старенький дідусь та батьки. Лише коли черговий «подаруночок» від орків розніс на друзки будівлю іншої школи по сусідству, Людмила зрозуміла, що відтягувати далі нікуди, й швидко зібралася.

“З другої дня до дев’ятої вечора стояли на залізничному вокзалі Краматорська в очікуванні евакуаційного поїзду. Було дуже страшно – адже попередній потяг потрапив під обстріл. Та зрештою поїхали – у темряві, дуже тихо та обережно, – розповідає Людмила Бикова.

Сестра виїхала раніше від мене й опинилася у місті Нововолинську, про який я раніше навіть не чула і нічого про нього не знала. Відтепер сестра живе в гуртожитку від місцевого ліцею, та й я біля неї. Городяни до нас ставляться по-дружньому, допомагають. Та й я хочу віддячити – принаймні як волонтер. Сподіваюся згодом підшукати якусь роботу до повернення додому після перемоги. Ми всі про неї мріємо”.

«У чергах навіть билися»

На Нововолинську, до речі, зійшлися дороги не тільки Людмили та її сестри, а ще багатьох біженців зі сходу та півдня України.

То невеличке шахтарське місто із населенням менше від п’ятдесяти тисяч чоловік, проте у маленького містечка виявилося велике серце. І його вистачило, аби огорнути теплом, любов’ю і турботою майже десять тисяч втікачів від воєнних жахів, принесених на нашу землю путінською бандою російських військових злочинців. Хоча далося і дається це нелегко.

“У мирні часи приймали до сотні відвідувачів на день, а нині їхня кількість доходить до 500–800.  І всі без винятку потребують уваги та дієвого співчуття, максимальної делікатності, аби не ятрити й так болючі душевні рани, – каже начальник управління соціального захисту Нововолинської міської ради Людмила Якименко (на знімку).

У кожного з них – свій біль і своя трагедія. Запам’яталося подружжя похилого віку з Бучі. Вони тиждень не могли виїхати із зони бойових дій, бо рашисти вбили їхню доньку і сім днів не віддавали тіло, аби його поховати. У її мами з татом очі постійно були мокрими від сліз. Хтось був пригнічений своїм горем, а хтось знервований та озлоблений до краю – у черзі по довідку для внутрішньо переміщених осіб такі інколи навіть билися.

У багатьох людей, котрі до нас приїхали, не залишилося буквально нічого – хіба ті речі, що на собі. Багато хто потребував відновлення документів і для посвідчення особи використовував папери, котрі чисто випадково завалялися у сумці. Це могли бути і чеки за комунальні платежі і навіть договір про влаштування малого у дитсадок”. 

Друзі пізнаються у біді

Тисячі згорьованих людей, котрі потребують прихистку, їжі, лікування, консультацій правників і психологів. У Нововолинську вони все це знайшли, оскільки громада заздалегідь почала підготовку для забезпечення їхніх невідкладних потреб.

“Пункт реєстрації переселенців у Нововолинську створили вже наприкінці лютого, коли жодних внутрішньо переміщених осіб у нас ще не було. Запустили чат-бот Нововолинськ SOS, де можна відшукати повний набір актуальної інформації – де видають гуманітарну допомогу, приймає сімейний лікар, яке підприємство пропонує вільні вакансії, – продовжує заступник міського голови з гуманітарних питань Вікторія Скриннік (на знімку).

Вагомий внесок з допомоги вимушеним переселенцям роблять і освітяни. На базі ліцею № 1 розгорнули банк одягу, у ліцеї № 4 – гуманітарний логістичний центр. «Гуманітарка» прибуває з Польщі, Литви, Франції. Уродженка Нововолинська Надія Шер, котра нині мешкає у Швейцарії, подарувала також вантажівку для перевезення всього необхідного. Долучився й «Ротарі-клуб».

До війни у Нововолинську стояли пусткою сотні квартир і будинків, чиї господарі виїхали на заробітки до сусідніх країн – насамперед до Польщі. Та щойно почався наплив утікачів від війни, і власники житла почали передавати його у розпорядження тих, хто залишився без даху над головою.

Нерухомість або здають за помірними цінами, або просто пускають жити – аби лишень сплачували комірне. Ну а для тих, хто і такої змоги не має, відкрили гуртожитки Центру професійно-технічної освіти, електромеханічного коледжу, наукового ліцею. Разом вони прийняли ще майже півтисячі переселенців. 

Але турботою про задоволення повсякденних потреб біженців громада Нововолинська не обмежується. Тут завбачливо намагаються «заглянути трохи далі». Тож муніципальна влада підготувала звернення до громад сусідньої Польщі про прийом на літнє оздоровлення груп дітей із родин вимушених переселенців, котрі осіли на Волині. Звісно, на умовах доброчинності. І байдужими сусіди не залишилися: вже відгукнулася громада міста Риманів, що у Прикарпатському воєводстві. 

Добре, коли є віддані друзі. А знаємо ж, що пізнаються вони саме в біді.