Релігійна громада у Володимирі виготовляє понад 500 літрів м’ясних консерв у день

Раз у два-три дні готову до споживання продукцію волонтери релігійної громади у Володимирі доставляють у міста, які перебувають під постійними обстрілами. Роздають харчі тамтешнім жителям, що змушені ховатися у підвалах, а також захисникам.  

Журналістка газети “Слово правди” Валентина Тиненська познайомилася з тими, хто займається такою потрібною і важливою справою, – людьми, які з першого дня війни роблять свій вагомий внесок у наближення перемоги.

Вони навряд чи вважають себе волонтерами, хоча нині, насправді, усі, хто вносить свою лепту у допомогу армії, охоронцям правопорядку, переселенцям, є учасниками величезного волонтерського руху, який утворився, щоб підтримати країну у боротьбі з агресором.

«Та ми просто робимо те, що в наших силах, аби допомогти усім, хто нині особливо потребує підтримки», – при знайомстві скромно каже пастор церкви християн віри Євангельської. І вже спілкуючись із ним та вірянами дізнаємося про вражаючі масштаби започаткованої цією релігійною громадою діяльності, яка не обмежується лише виготовленням тушонки, а має й інші напрямки. Та й на власні очі ми змогли побачити, як біда, що непрохано прийшла в нашу країну, згуртувала небайдужих у бажанні долучитися до доброї справи.

Пригощали біженців варениками й пиріжками в Устилузі на кордоні

Уже 24 лютого, коли в країні розпочалася повномасштабна війна і сотні наших земляків змушені були полишити свої домівки й виїздити закордон, на пункті пропуску в Устилузі утворилися величезні черги.

Дізнавшись, що там чимало жінок з дітьми по кілька годин знаходяться на холоді, віряни цієї церкви наліпили й наварили вареників, спекли пиріжків і негайно поїхали пригощати ними втомлених дорогою та нажаханих обставинами поїздки земляків. Встановили намет, де цілодобово готували гарячі бульйони, чай та каву й частували людей. Уже наступного дня згуртувалися друзі-поляки, стали передавати сюди теплий одяг для усіх нужденних та інші необхідні речі.

Згодом до намету їжу для біженців приносили й місцеві жителі, підвозили володимирчани. Хтось привіз сорокалітрову бочку меду, тому стали роздавати й цей продукт. Як розповідає пастор, у якийсь момент постала необхідність припаркувати неподалік автомобіль мінівен, у якому невпинно працював обігрівач. Це було місце, де жінки могли погодувати грудних немовлят і зігрітися.   

Коли черги не стало, члени церкви свої зусилля спрямували на виготовлення м’ясної продукції у банках. Це вівсяна, гречана та перлова каші з м’ясом, тушонка, паштет, проварене сало – усе готове для споживання відразу після відкриття.

П’ять автоклавів працюють цілодобово 

Виготовлення м’ясної продукції розподілене на два дні – на два окремі процеси: підготовчий, коли тривають приготування до основної роботи й миється скляна тара, та безпосередньо розробка м’яса й готування продукції з нього. Закладають банки із «заготовками» в спеціальний пристрій – автоклави, які працюють мало не цілодобово. Готовий продукт складають у ящики й волонтерами відправляють у гарячі точки.  

“За вчорашній день ми виготовили 540 літрів м’ясної продукції, – каже пастор. – Для приготування тушонки та каш купуємо тушки свиней у селян району. Оскільки нам не під силу самостійно переробити все м’ясо, то постачаємо певну його частину Торчинській церкві, члени якої теж зголосилися долучитися до приготування смачних наїдків”. 

Рецепти тушкованого м’яса та каш використовують перевірені. Ними поділилися віряни, які готували таку продукцію вдома, або знайшли у кулінарних записах. Спершу усе випробували, при потребі вдосконалили, щоб приготовлені страви були ситними й смакували кожному.

“Наші люди допомагають хто чим може. Я приємно вражений тим, як містяни долучаються до доброї справи. Хтось приносить банки, а один чоловік сьогодні два мішки гречки привіз. Вагомою є допомога з-за кордону. Володимирчани, які нині мешкають в інших країнах, зокрема, в Сполучених Штатах Америки, Латвії не лишаються осторонь й прагнуть підтримати у цей складний час. Щодня телефонують, аби дізнатися про потреби й стараються їх покрити”, – каже служитель церкви.

Серед вірян є водії, які за погодженням з військкоматом, мають змогу перетинати кордон, аби забрати гуманітарні вантажі з Польщі. А до сусідньої з нами країни їх переправляють літаками з Америки. Ось лише днями надійшов гуманітарний вантаж вагою чотири тонни (необхідні речі для армії, медиків, цивільних людей, які потерпають від війни). Його розподілили і спрямували за призначенням.

Церква налагодила постачання товарів у міста, де ведуться бойові дії. Там, на місцях, усю продукцію передають тим, хто її потребує: містянам в укриття та підвали, захисникам на блок-пости.

Рятують жінок з дітьми і надають їм прихисток

Автомобілі, які доставили гуманітарний вантаж, повертаючись у Володимир, евакуйовують з гарячих точок жінок із дітьми. Для їхнього поселення в терміновому порядку на території Дому молитви облаштували місця для тимчасового прихистку.

Це частина будинку на дві кімнати з окремими санвузлом і кухнею, а також «перетворили» на спальні зал, де збиралася молодь та інші приміщення, що використовувалися для потреб церкви. Там охайно, затишно й тепло. Щоб розмістити якомога більше людей весь простір заповнили двоярусними ліжками.

Віряни забезпечують вимушено переселених осіб харчами, одягом, іншими необхідними речами, а також шукають їм нову оселю. Деяких на тимчасове прожиття приймають члени церкви, хтось знаходить тимчасову домівку у місті, навколишніх селах чи інших куточках Волині.

Є люди, які тут облаштовуються самостійно, а деякими й надалі продовжують опікуватися віряни, цікавляться їхніми потребами, допомагають знайти роботу, а дітям влаштуватися у школу для продовження навчання. Крім цього, частині переселенців релігійна громада допомагає виїхати за кордон.

“Лише сьогодні вранці маму з дитятком відвезли на Львівщину для подальшого відправлення у котрусь з країн, ще одну сім’ю з дев’яти осіб (шестеро дітей і троє дорослих) ми відвезли на пункт пропуску Угринів. Усі вони пережили непрості моменти, – розповідає служитель церкви. – Цій родині з дітьми вдалося виїхати з окупованого Маріуполя. Тут, у нас, вони вечеряли тричі. Коли сіли за стіл, мама каже до дітей: «Можете їсти хліба скільки хочете»… Те, що розповідали про пережите ці люди – не можливо навіть слухати. Вони вивозили дітей, зав’язавши їм очі, щоб малеча не бачила того жаху, що був навколо і тієї кількості мертвих людей, які лежали просто на вулиці.  

З молитвою за Україну і вірою в перемогу

“Серед членів нашої релігійної громади чимало тих, чиї рідні нині проживають на територіях, де ведуться бої, а є й такі, чиї діти захищають батьківщину, – каже пастор. – Молимося, щоб Бог їх зберіг. І усі спільно робимо все можливе, щоб допомогти іншим”.