Ми вже не уявляємо життя без малечі, – засновники патронатної сім’ї з Дігтева, де проживає 15 дітей
БУГ завітав у гості до патронатної сім’ї, що проживає у селі Дігтів між Нововолинськом та Володимиром. У родині Надії та Олександра Степанюків виховують 15-ро дітей: вісім – усиновлених, двоє – прийомних, які вже повнолітні, та п’ятеро – патронатних.
Патронатною сім’я Степанюків стала відносно нещодавно, із травня 2021 року. Для цього потрібно було пройти відповідне навчання. Після оформлення документів мама стала патронатною, а її старша, повнолітня донька – помічницею.
До даної сім’ї, діти, які опинилися у складних життєвих ситуаціях, потрапляють відносно ненадовго (від трьох до шести місяців). Далі вони повертаються до своїх родин, або, якщо там проблеми не вирішаться за цей період, їх відправляють в дитячий притулок.
Наразі розлучатися з дітками ще не доводилося.
“Діти з тобою знаходяться пів року. Ти їх лікуєш, робиш з ними уроки, розмовляєш. Не привикнути до них неможливо. Але курси, які ми проходили, дають усвідомлення, що це не мої діти. Також я вожу їх на зустрічі з батьками. До них важко не прикипіти серцем, тому я роблю все можливе, щоб їм було у нас комфортно і вони почували себе, як вдома”, – ділиться Надія.
До патронатної сім’ї малеча потрапляє із різних сімей, на їхню долю випало уже чимало випробувань. Деякі з них навіть не бачили вдома гарячої води.
“Діти починають відкриватися через певний період. Потрібно місяць-півтора. Вони бачать, як до них відносяться, тоді починають довіряти. Я ніколи не лізу до них перша в душу, а жду момент, коли вона схоче сама розказати. Буває, що певні теми обговорюємо по декілька разів, шукаємо їх вирішення. Довіра ця приходить не відразу, але вона приходить і потім бачимо у них великі зміни”, – розповідає патронатна мама.
Надія намагається підтримувати дружні відносини із батьками цих дітей та показує, що вона їм не ворог. Жінка хоче, щоб дітки повернулися у свої родини, які стали на вірний шлях, а не потрапили до притулків. Вона зазначає, що батьки всіх патронатних дітей, яких вона зараз виховує, цікавляться ними та не є байдужими до їхніх доль.
Як розповідає патронатна мама, щоб було легше, за кожною дитиною закріпили хатні обов’язки: хтось прибирає, розставляє тарілки, інші – миють посуд, розкладають білизну, збирають іграшки. Про свій вибір жінка не шкодує, бо вже не уявляє життя без наповнення дитячим гомоном і сміхом.
“Моя реалізація – це мої діти, щоб вони у майбутньому були щасливі, здорові, щоб були благословенні й у них було все необхідне. Напевно така моя місія на цій землі”, – зазначає пані Надія.
Усім матерям жінка радить ніколи не обманювати дітей, навіть у дрібницях, бути відкритими. Багато говорити, проговорювати одні й ті ж проблеми, вчити і мати довірливі відносини з ними. І любити дітей, вони це відчувають.
