Сергій Фураєв і Наталя Боярина розповіли про долю комбрига 51-ї бригади Павла Пивоваренка

Минуло більше року після страшних подій з часу Іловайської трагедії, коли в серпні 2014, коли ми святкували День Незалежності України, українські військові гинули під шквальним вогнем регулярних російських військ, що пішли в наступ.

Про це повідомляє «Волинська правда».

Ті серпневі дні чорним крилом увірвалися у родини багатьох волинян, адже під Іловайськом загинуло багато волинських хлопців із 51 бригади, яку згодом розформували. Зник тоді безвісти і виконувач обов`язків командира бригади Павло Пивоваренко. Ходило багато чуток щодо його зникнення. Одні казали, що він загинув смертю хоробрих, підірвавшись на міні. Інші стверджували, що комдив втік до Росії, бо був родичем одного з високих воєнних чинів України. За цей рік майже всі зниклі безвісти волиняни поверталися додому. На жаль, більшість у цинкових трунах. Їх ховали як невідомих у Дніпропетровську та Запоріжжі, а після ДНК-експертиз хлопців перепоховали вже на рідній волинській землі. Комусь пощастило вижити й повернутися з полону. А ось про долю Пивоваренка досі нічого невідомо.
Під час прес-конференції підполковника Сергія Фураєва, останнього із полонених волинян, якого вдалося визволити з полону 8 вересня цього року, волинські журналісти поцікавилися, що він знає про долю зниклого комбрига?
— Скільки я не спілкувався з нашими хлопцями, які виходили через так звані зелені коридори, які були фактично тирами де тупо розстрілювали, то вони всі бачили його востаннє, коли він роздавав їм пляшки із запалювальною сумішшю, щоб наші хлопці спалювали ними машини. Як зник, де зник – я не знаю. Я питав про Пивоваренка у штабі АТО — ніхто нічого не знає, нічого не відповіли. Я був на прийомі у начальника Генштабу Муженка — теж нічого. Інформація, швидше за все, закрита. Не знають, де він. Судити людину, поки доля її невідома, не можу. Але з того, що я чув від солдатів… Відомо, що тоді моральний дух військовослужбовців був не з найкращих. Хлопці просилися у відпустки, на ротацію. А від Пивоваренка постійно чули одну фразу: «Ви всі «двохсоті» і поїдете додому у цинкових трунах». І те, що після того, як він їхав з бойових позицій, через 20 хвилин їх починали обстрілювати — теж факт.
Наталя Боярина, волонтер, координатор Ковельського центру допомоги 51 бригаді, впродовж року постійно цікавилася долею Пивоваренка. Ось що вона розповіла:

— Пивоваренко досі не поданий у розшук. Тіла його немає, як загиблого, тому ніхто не ідентифікував і у розшук не подавав. Я впродовж року цікавилася його долею постійно. Ми довго аналізували з усіма хлопцями, звільненими з полону, інформацію, що стосувалося Пивоваренка. Хлопці розповідали страшні, обурливі речі. Ті, хто був там довше, коли виходили на зв`язок і питалися, що робити, стояло чітке завдання: «Стояти, не здавати позиції». А коли російські військові вийшли на наших, як кажуть, уже лице в лице, тільки тоді наказали відходити маленькими групами. Комбриг — це батько для солдат, і він мав би зважувати ситуацію. Від багатьох хлопців чула, що за Пивоваренком годинник можна було звіряти: коли він від’їжджав, через 15— 20 хвилин їх накривали «Градами». Інтернетом довго гуляв цей відеоролик з ним: «Моя машина спереди, а єти клоуни сзади». Тепер з усіх інтернет-ресурсів його прибрали. Як волонтер, яка займається полоненими, через яку пройшли майже 90 відсотків усіх звільнених бійців, можу сказати, що на 80 відсотків впевнена: Пивоваренку треба «подякувати» за Іловайськ. Думаю, його доля вини в Іловайській трагедії є. Доля вини є кожного з Генштабу. Хтось любить Україну і віддає за неї життя. А хтось любить гроші і продає за них Україну. От і все. Коли ми стикнулися з проблемою звільнення полонених, і оббивали пороги Міністерства оборони, нам сказали, що Міністерство оборони цим не займається. СБУ приймає всі рішення. Виходить, у вас є офіцери, за яких ви відповідаєте, у вас є мобілізовані солдати, за яких ви відповідаєте, але при цьому участі в обміні полоненими Міноборони не бере. Мені дуже подобалося, коли нас усі футболили до Рубана. Хто такий Рубан? Він такий же волонтер, як і я, чи ще хтось інший. Просто волонтер, якого трохи краще сприймає та сторона. Довгий час не було когось одного головного, хто б займався обмінами полонених.