Народний депутат Ілля Кива цього тижня захистив дисертацію на тему «Механізми впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності (на прикладі країн ЄС та України)». Подія викликала значний резонанс у медійному середовищі та наукових колах. 

Громадське запитало у трьох науковців, як вони оцінюють захист Киви та чи можливо скасувати рішення комісії, яка одностайно проголосувала на користь дисертанта.

Сергій Шарапов

Фізик-теоретик, завідувач лабораторії Інституту теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова НАН України. У 1996 році захистив кандидатську, а у 2010 — докторську дисертацію. Займається дослідженнями в галузі надпровідності та фізики графену. В різний час працював у наукових установах Швейцарії, ПАР, Італії, Канади та США.

Як і багатьом моїм колегам, у зв’язку із захистом Іллі Киви мені спадає на думку цитата Станіслава Єжи Лєца: «Коли я думав, що досягнув дна, знизу постукали». 

Якістю його дисертації я не здивований, адже ми вже бачили подібну «науку» в роботі Катерини Кириленко. Ніякої принципової різниці між ними я не бачу. Але в його випадку список порушень, які виявили журналісти Bihus.Info, тягне не просто на невідповідність стандартам академічної доброчесності, але й на порушення Кримінального кодексу. Йдеться про те, що хтось замість когось ставив підписи на документах, а довідки, які додаються до роботи, не відповідають дійсності. Також матеріали, які свідчили про участь Киви у конференціях, виявилися підробними.

Надії на те, що хтось чи щось може перешкодити Іллі Киві отримати ступінь кандидата наук, в мене майже немає. За нашою процедурою рішення вченої ради про присвоєння наукового ступеня має затвердити МОН, бо видається диплом державного зразка. Коли міністром була Новосад (міністр освіти й науки у 2019-2020 роках — ред.), вона включила в атестаційну колегію активних науковців, які справді були небайдужі до питань академічної доброчесності та докладали багато зусиль для боротьби з її порушеннями. Завдяки цим людям колегія МОН такі випадки зупиняла. Найбільш відомий із них стосувався захисту Петра Ющенка — брата президента Віктора Ющенка.  

Але тут треба розуміти, що я як фізик не можу виступати проти присвоєння наукового ступеня з історії, як це було у випадку з Ющенком. Тоді небайдужі історики підняли питання про те, що дисертація не відповідає стандартам, а тому її автор не може отримати науковий ступінь доктора наук. У випадку з Іллею Кивою з такою позицією має виступити хтось із фахівців у галузі державного управління. Але я боюся, що таких не знайдеться. 

Щоб уникнути подібних ситуацій, насамперед потрібно скасувати надбавки до зарплати для тих, хто не займається науковою роботою. Сьогодні в Україні ступінь кандидата наук передбачає надбавку до заробітної плати в розмірі 15%. Якщо людина працює народним депутатом, то йдеться про додаткові 5 тисяч гривень. Я не знаю, чи для Іллі Киви ці 5 тисяч щось означають, але для пересічного науковця, який займається наукою, це дуже серйозна сума. Тому науковцям такі доплати точно потрібні, а держчиновники й усі інші, чия робота з наукою не пов’язана, не мають на них претендувати. Так можна в частини людей забрати стимул отримувати науковий ступінь. Хоча, звісно, залишаться ті, хто захоче почуватися великим завдяки такому диплому. 

Другу річ, яку потрібно зробити, — відмовитися від дипломів державного зразка про науковий ступінь. Тому що зараз будь-які дипломи кандидата чи доктора наук сприймаються як рівноцінні. А має бути так, що дипломи видані, наприклад, Інститутом молекулярної біології та генетики або Інститутом теорфізики — це одна історія, бо всі знають, що в цих установах всі захисти «чисті». А якщо диплом видали в установі «Роги й копита», то це зовсім інша історія. І тоді, напевно, не буде великої біди, якщо стоятиме черга за такими дипломами в «Роги й копита». Вони вішатимуть їх собі на стіну, але справжні науковці не матимуть однакових із ними дипломів. 

Олексій Болдирєв

Науковий співробітник Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН, доцент Київського академічного університету, науковий редактор порталу «Моя наука». Захистив кандидатську дисертацію у 2017 році. Працює в галузі біофізики та молекулярної фізіології. 

Я знаю, що таке займатися наукою. Треба приходити й працювати в науковій лабораторії, читати наукову літературу, висувати якісь гіпотези, а потім їх перевіряти. Роки такої роботи приводять до появи наукових публікацій і захисту дисертацій. 

Я розумію, що пан Кива дуже зайнята людина, він весь час працює на державних посадах, зараз він на посаді народного депутата. Це дуже виснажлива робота, і навіть суто теоретично в нього немає шансів зробити якісне дослідження у вільний від роботи час. Тому я вважаю, що діяльність пана Киви не пов’язана із науковою. Це зібрався якийсь цікавий орден із 13 людей, який вирішив, що Ілля Кива достойний бути членом цього ордену. 

Система справді побудована так, щоб розподілити відповідальність і щоб на будь-якому етапі процес присудження наукового ступеня можна було зупинити. Є експертні ради при Міністерстві освіти та науки, які можуть проаналізувати ту роботу, яку зробив журналіст Данило Мокрик, і вказати на хиби наукової роботи та порушення процедури та скасувати рішення спецради. 

Однак навіть якщо буде позитивне рішення експертної комісії, його може скасувати атестаційна колегія МОН, яка розглядає дисертаційні роботи. Але проблема в тому, що ані експертні комісії, ані атестаційна колегія в цьому складі, який запропонував міністр Шкарлет, останнім часом таких дій не роблять. 

Системно навряд чи зараз можна щось зробити. Проблема в тому, що в нас немає інституту репутації.

Кирило Пиршев

Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, Інститут фізики НАН України. Кандидатську дисертацію захистив у 2019 році. Зараз перебуває в офіційному відрядженні в Техаському медичному університеті (The University of Texas Health Science Center at Houston, McGovern Medical School), де займається дослідженням фізіології та біохімії нирок. 

Є таке прекрасне словосполучення, яке характеризує цю ситуацію, — іспанський сором. Це коли щось недоречне робить сусід, а соромно тобі. Подібне відчуття з’являється, коли дивишся фільм «Борат».

Цей захист важко назвати суто науковим заходом. Під час наукових заходів часто відбуваються досить жваві дискусії й не на всі питання, які виникають під час захисту, можна тут же дати відповідь. Часто відповідь справді потребує проведення додаткових наукових досліджень. Але для пояснення терміну, який дисертант вже використав у свої роботі, точно не потрібно ніяких досліджень. Це нонсенс і те, що сильно впадає у вічі. 

Інший проблемний момент цього захисту пов’язаний із можливою підробкою документів, про що стало відомо завдяки розслідуванню Bihus.Info. Також є питання до конференцій, в яких дисертант не брав участі.

Багато хто обурився тим, що журналістів не хотіли допускати на захист. Але тут, на мою думку, можна знайти виправдання в карантинних обмеженнях. І це справді не дуже гарна ідея, коли під час епідемії інфекційного захворювання багато людей збираються в закритих приміщеннях. 

З іншого боку, коли відбувається справжній захист, то його трансляцію можна вільно дивитися в будь-якій точці планети. Нещодавно захищався Сергій Гончаров в Інституті фізіології, і я дивився процедуру захисту в Техасі під час ранкової кави. Так само захищалася рік тому і моя дружина Марія Рибак — захист дивилися колеги з Бразилії, США і Європи. Так відбувається, коли дисертанту немає чого соромитися. 

Найбільш реальний шанс заблокувати присудження ступеня кандидата наук чи будь-якого іншого наукового ступеня — це атестаційна колегія при МОН. Якщо вона виявить порушення і скаже, що «ми не можемо допустити, щоб науковий ступінь був присуджений за таку роботу», то таку дисертацію можуть відхилити. Але є одне але. 

Більшість прецедентів з відхилення робіт були за попередньої й передпопередньої міністрів (Ганна Новосад та Лілія Гриневич — ред.), коли у складі атестаційної колегії була велика кількість представників Наукового комітету, які справді боролися з академічною недоброчесністю, викривали такі випадки й витрачали власний час, щоб вичитати кожну дисертацію. А з приходом чинного міністра багато членів Наукового комітету вийшли зі складу атестаційної колегії й вона вже не працює, як раніше. Кейс із паном Кивою буде стрес-тестом на те, чи здатна на щось ця атестаційна колегія. 

Щоб не допустити затвердження цієї дисертації, треба наголошувати не на її змісті, я вважаю, а на тому, що були підроблені документи. Адже це не потребує якихось дискусій на відміну від наукової цінності цієї роботи. Але чи буде усім цим займатися нинішня атестаційна колегія — це велике запитання.