Від великого Наврятина залишилося 12 хат: повідомили історію вимираючого села Володимир-Волинського району

На сучасній мапі Володимир-Волинського району такого населеного пункту, як Наврятин, немає. Навіть уже безлюдний Октавин залишився на карті Зимнівської громади, а Наврятин вважається «передмістям» Житанів.

Від гомінкого села залишилося всього 12 хат, з яких тільки у 8-ми живуть люди, та й то у чотирьох – одинокі, – пише газета Місто вечірнє.

А історія села була непростою. Згідно з переказом, колись люди жили між високими горбами, які оточують Житані. Того давнього року випали глибокі сніги, а коли навесні розтанули, вода почала затоплювати льохи та підвалини садиб в низинах. Люди стали переселятися на вільні території, які знаходилися поблизу дещо вище.

“Навряд чи вони там житимуть”, – хитали головами ті, кому затоплення не загрожувало. Ось від того «навряд» і виникла назва Наврятин. Так розповідає переказ.

Уродженка Наврятина Надія Столяр пам’ятає ті часи, коли село розгалужувалося декількома вулицями, які тягнулися аж до польської колонії Уланівка, що знаходилася між Хмелевом та Марією-Волею. Проживали і діяли в селі члени ОУН УПА.

Батько пані Надії Микола Столяр переїхав до Сельця, що поруч з Наврятином, разом з панами Полонськими. Ще з дитячих років він пас у них худобу, і хлопчика-сироту Полонські любили, наче рідного сина. Сьогодні хата, де мешкає Надія Столяр, найстаріша в Наврятині. У неї солідний вік – 100 років.

“Важко і перерахувати, скільки людей мешкало у Наврятині в повоєнні роки. Жили великими родинами, ріднилися з людьми із Сельця та Житанів, а також з інших близьких сіл. Чомусь більше схилялися до Сельця. Діти ходили в селецьку школу.

На цвинтарі в Сельці ховали покійників. А скільки було черешень! У Наврятині чомусь найбільше любили садити біля осель саме ці дерева. І ось залишилася одна вулиця з порожніми хатами. А від інших немає і сліду” – пригадує Надія Миколаївна.

Чому ж така несправедлива доля спіткала Наврятин? Віднести його до віддалених не можна, воно розташоване на перехресті доріг до декількох сіл. Саме вулиця Наврятина стала дорогою, яка сполучає Житані, Селець, Хмелівку, Хмелів. За словами Надії Столяр, уже зникли дороги, що вели в села аж до витоків Луги.

“Не знаю, чому так сталося, що Наврятин перетворився на хутір, – – Тут діяла велика городня бригада. Люди мали роботу в найближчих колгоспах. Та, напевно, роль зіграло те, що не було в селі магазину, школи та клубу. А тому почався відтік молоді. Переселялися в сусідні села, багато хто вибрався в місто. А старі люди поступово відходили” – роздумує Надія Миколаївна.

Та все ж життя в Наврятині триває. На тих місцях, де стояли колись садиби, виникли забудови людей із міста. Вони створили собі тут заміські дачі. Приїжджають діти та внуки до батьківських осель. Уже добрий десяток літ мешкає в Наврятині Петро Панасюк, який переїхав з міста.

“Живемо, як в селі, – каже він. – Тримаємо господарство, кому дозволяють можливості. Нас тут залишилося небагато, але живемо дружно, допомагаємо одне одному. Іноді буває сумно, бо немає дітей. Пізніми вечорами тиша і спокій, але сумно”.

Правда, у наврятинців є надія, що люди, які звели тут дачні забудови, вдихнуть в село нове життя. Великі сподівання покладають на місцевого фермера Віталія Кошлатого. Він дбає про рідний Наврятин, узимку чистить вулицю від заметів. Розчистив і цього року. Приходить в село поштарка з Хмелівки, розносить пресу і пенсії.

Що ж, Наврятин не одинокий у своїй драматичній долі. Тенденція до вмирання маленьких сіл поширюється по Україні.