«Норвегія очима українки»: володимирчанка поділилася своєю історією

Казково гарна країна фіордів, гір і північного сяйва, де мешкають спокійні, врівноважені та щасливі мешканці. Такою побачила Норвегію володимирчанка Тетяна Зелінська, яка приїхала туди за покликом серця десять років тому і лишилась назавжди.

Протягом останніх двох років Тетяна веде на своїх сторінках у фейсбуці та інстаграмі блог «Норвегія очима українки», де розповідає про секрети скандинавського щастя та життя серед вікінгів без прикрас. Поділитись своєю історією землячка погодилась з читачами «СП», – зазнача журналістка Тетяна Ізотова.

Їхала до поляка, а знайшла вікінга

– Про Норвегію ніколи раніше навіть не мріяла, – зізнається Тетяна. – Колись з подругою ділились думками щодо того, хто яку країну хоче відвідати. Вона із захопленням розповідала про казкову красу норвезьких фіордів, котрі мріє побачити на власні очі, а мені ця країна видалась якоюсь дуже далекою та недосяжною.

Тетяна Зелінська уже майже 10 років мешкає у Норвегії. Виїхала туди до свого першого чоловіка, з яким познайомилась в інтернеті. Проте стосунки не склались і через два роки Тетяна подала на розлучення. Каже, що спершу думала вертатись в Україну, але, зрештою, вирішила дати собі та Норвегії другий шанс, тож винайняла окреме помешкання та вирушила на пошуки роботи. Але для того, щоб претендувати на кваліфіковану посаду, обов’язкове знання норвезької мови, яку Тетяна до того часу ще не опанувала, адже її колишній чоловік спілкувався лише рідною для нього польською.

Будучи економісткою за освітою, у Володимирі Тетяна працювала деякий час у банку, а потім у міському управлінні соціального захисту населення. Проте згодом творча натура жінки узяла гору, і вона почала займатись весільною відеозйомкою, паралельно надаючи послуги манікюру. Думала, що зможе себе реалізувати як операторка і в Норвегії, проте жителі цієї країни рідко одружуються та влаштовують весілля, тож там на замовлення їй довелося б чекати дуже довго.

У пошуках роботи Тетяні пощастило, адже на той час у Норвегії діяла державна програма для емігрантів, яка допомагала працевлаштуватись через місцеві центри зайнятості. Роботодавці у цьому були зацікавлені, адже протягом певного часу зарплату таким працівникам виплачувала держава. Окрім цього, центр зайнятості сприяв і вивченню норвезької мови. Таким чином Тетяна проходила практику у салоні краси, а пізніше працювала у магазині одягу, власницею якого були українки. У сусідній крамниці невдовзі зустріла свою долю – теперішнього чоловіка Даніеля, якого вона називає «мій вікінг».

– Спілкувались спочатку як колеги, переписувались у соцмережі, ходили на спільні прогулянки та пікніки. Норвезькі чоловіки довго придивляються до своїх майбутніх половинок і, перш ніж стосунки перейдуть на наступний рівень, цьому передуватиме тривале дружнє спілкування, під час якого закохані краще пізнають один одного. Тому, до того, як стати моїм чоловіком, Даніель довгий час був дружнім плечем, – розповідає Тетяна.

Чоловіки у декретній відпустці, а жінки на будівництві

У норвезьких родинах, де дуже популярним є цивільний шлюб, панує рівноправ’я обох партнерів. Проте так було не завжди – ще якихось 50-60 років тому жінки в Норвегії взагалі не працювали і займались лишень вихованням дітей та веденням домашнього господарства. Відтак жінки були залежними від годувальників родини – своїх чоловіків. Та згодом жінки почали боротись за свої права, у чому їм вдалось досягнути значних успіхів. Тож тепер жінка, яка працює на будівництві та монтує покрівлю на даху чи електричну проводку, – це норма. Утім, подекуди від такої потужної емансипації страждають чоловіки, зазначає Тетяна. Адже вольові, сильні та незалежні жінки їх пригнічують.

– Проте є у цьому рівноправ’ї і певні плюси, адже чоловіки також беруть відпустку для догляду за дитиною, розділяючи цей обов’язок разом із дружиною. Таким чином восьмимісячний декрет чоловік та дружина ділять навпіл – зазвичай перші чотири місяці з дитиною лишається мама, а наступні чотири – тато. Тому чоловіки з візочками у парку або ж з пакунками продуктів у руках – звична картинка норвезьких буднів. Для норвежця зовсім не принизливо займатись хатніми справами. До прикладу, у моїй родині я готую їсти, а чоловік миє посуд, займається пранням, – зазначає наша землячка.

Разом із чоловіком Тетяна виховує двох діток – трирічного Олівера та півторарічну Еліну. Коли донечці було кілька місяців, її колишні роботодавиці з магазину одягу, який на той час уже зачинився, запропонували жінці стати їхньою партнеркою у салоні краси, де Тетяна тепер має власний кабінет із надання послуг манікюру та педикюру. Приблизно половина клієнток цього салону – це жінки, що родом з України, Білорусії, Литви і Росії, а другу половину клієнтської бази складають корінні норвежки.

Холодні норвежці – це стереотип

Мешкає Тетяна у місті Фредрікстаді, що на південному сході країни, за 20 хвилин їзди від Швеції та за годину від Осло. Каже, що раніше жила у значно меншому сусідньому містечку, проте коли одного разу приїхала у Фредрікстад, то вирішила, що хотіла б сюди переїхати.

Перше, що найбільше вразило Тетяну у Норвегії, – це тамтешня природа. Особливо величні скелі, крізь які прокладені дороги, до речі, у цій країні найбільша у світі кількість гірських тунелів. А ще, безумовно, фіорди та мальовничі ліси.

Дуже цікава і архітектура, де переважають казкові дерев’яні будиночки, пофарбовані у червоний, жовтий та білий кольори. Вразила Тетяну і відсутність будь-якого кордону між країнами Скандинавії, адже коли їхала до Норвегії через Швецію, то про те, що вони щойно перетнули кордон, дізналась від водія, який повідомив, що уже проїхали на мості через білу смугу, котра і розділяє дві країни.

– Коли почала тут жити і більше знайомитись із місцевими жителями, мене щоразу дивувала їхня приязність та доброзичливість. Я нікого там не знала, не розуміла норвезької, але майже кожен перехожий намагався якось привітатись та посміхнутись. З часом зрозуміла, що стереотип про холодних та закритих норвежців це лише лише стереотип.

Вони дуже теплі та приємні люди, з глибокими сімейними цінностями. Єдине, що вони справді не поспішають робити, – це близько підпускати до себе малознайомих людей і навіть із друзями не діляться геть усім, залишаючи потаємним щось глибоко особисте. Вони не люблять жити на показ, а живуть лише для себе. Якщо українців здебільшого хвилює «що ж скажуть люди?!», то в Норвегії такого немає. Тішусь, що живучи тут, навчилась сповідувати таку ж філософію, – ділиться своїми спостереженнями Тетяна.

Країна щасливих дітей

Норвегія – одна з найдорожчих країн світу, проте дорога вона лише для іноземних туристів, зазначає володимирчанка. Адже рівень заробітної плати норвежців дозволяє почувати себе у своїй країні комфортно. Кожен може дозволити собі взяти іпотеку на житло, придбати автомобіль і при цьому щороку їздити з родиною на відпочинок. Податкова система побудована так, що, чим більше ти заробляєш, тим більше сплачуєш у державну казну. Від 22-х до 50 відсотків.

Досить високі податки в країні дозволяють лишатись освіті та медицині безплатними для її громадян. Оплачується лише невеликий внесок у 200 крон, коли потрібно відвідати сімейного лікаря, але в разі серйозного захворювання, коли необхідна, до прикладу, операція, то медобслуговування повністю безплатне. Втім, стоматологія безплатна лише для дітей. Також батьки оплачують перебування дитини у дитячому садочку, при чому вартість приватного і державного дошкільного закладу однакова по всій країні. У кожній групі не більше 15 дітей, за якими закріплені, як мінімум, п’ятеро вихователів.

– У Норвегії справжній культ дітей, тому ця країна вважається однією з кращих у світі для народження та виховання дітей, для яких тут створюють максимально комфортні умови, в яких вони повинні виростати без стресу. На дітей тут не можна не лише піднімати руку, а й навіть кричати, не можна пригнічувати їхні бажання та потреби. Є навіть спеціальні соціальні служби, які контролюють те, аби діти зростали в родинах щасливими. За дітьми спостерігають і в садочку, якщо дитина сумна і пригнічена, це питання будуть досліджувати, а якщо проблему виявлять в родині, то дитину звідти можуть забрати на деякий час, – розповідає Тетяна.

Діти Тетяни відвідують приватний дитячий садочок, який знаходиться поруч із фермою, де навчають кінної їзди, а також проводять іпотерапію для дітей з особливими потребами. Вихованці дитсадка, який співпрацює із фермою, щотижня ходять туди, аби погодувати тварин та покататись на конях. Тетяна пишається, що її трирічний Олівер уже досить впевнено тримається у сідлі.

В Україні не у гостях, а вдома

Оскільки норвежцям з їхнім кліматом протягом року не вистачає сонця, то відпочивати вони їздять до теплих країн. Багато хто полюбляє літати до США в Каліфорнію або ж на Багами, у Таїланд, улюбленими європейськими країнами для відпочинку скандинавців є сонячна Іспанія та Італія. Тетяна з родиною також любить подорожувати Європою, але здебільшого відпочивають у Норвегії, клімат і природа котрої їм дуже до вподоби. Вони відносять себе до «непляжних» людей, тож значно охочіше відпочивають не на морському узбережжі, а у горах, які для них є місцем справжньої сили.

До пандемії коронавірусу Тетяна намагалась щороку бачитись зі своєю мамою Наталією Авдієнко, котра є відомою у нашому місті культурною діячкою. Три роки тому навесні мама літала до Норвегії, а наступного року уже Тетяна з родиною відвідувала її батьківщину. Торік у травні знову прилетіти до доньки Наталії завадив локдаун, через який були скасовані всі рейси. Та норвезькі діти та онуки дуже сподіваються на візит бабусі уже цього року, адже з маленькою Елінкою вона поки що знайома лише по скайпу.

– Не люблю, коли приїжджаю у Володимир і знайомі, перепиняючи на вулицях міста, кажуть, що я приїхала у гості. Адже, вважаю, що приїхала не гості, а до себе додому, до своєї мами. Завжди з радістю і трепетом лечу в Україну, але, відвідавши всіх близьких людей, уже за декілька днів мене починає тягнути назад – туди, де моє життя вже склалось за останніх десять років.

Життя без стресів та в гармонії з собою

Вести блог у соціальних мережах, де вона розповідає про своє життя у Норвегії, Тетяну спонукали часті питання її українських друзів та знайомих про різні аспекти скандинавського життя. Каже, що робить це не для самопіару чи якоїсь реклами, а для того, щоб цікаво та пізнавально показати життя у Норвегії зсередини для кожного охочого.

– Щаслива родина, єднання з природою, яку тут дуже люблять та бережуть, та гармонія – як внутрішня, так і зовнішня – найголовніші аспекти життя будь-якого норвежця, які він вміє дуже вдало поєднувати. Мабуть, тому вони і вважаються однією з найщасливіших націй, – розмірковує Тетяна. – Норвежці рідко стресують, ставляться до життя з легкістю. Навіть через десять років життя у Норвегії не перестаю дивуватись, наскільки мудро тут все організовано і як тут все злагоджено працює. І виховання дітей, і баланс в родині та на роботі, і те, як побудована політика у державі.

Так, є і певні мінуси, але те, що ця країна існує, аби її громадяни були щасливими, то це беззаперечний факт. Адже все, що тут робиться, спрямоване на добробут людей. Тут думають про майбутнє наступних поколінь, для яких зберігають природу і інвестують кошти у різноманітні екологічні проекти. Одним із головних завдань, яке ставлять перед собою норвежці – зробити так, аби в майбутньому людству жилось краще. Це для мене було найбільшим відкриттям у Норвегії.