Атовець ночував на лавці три місяці та харчувався яблуками і аличею у Володимирі: історія порятунку

Атовець Ігор Бєлік (Кажан), що служив у 14-ій бригаді, три місяці жив просто на вулиці у Володимирі-Волинському.

Історію порятунку Кажана розповідає журналіст Олексій Біянов для газети «Вечірнє місто».

Народився Ігор Бєлік у Харкові в далекому 1968 році. Все життя прожив там, поки в Україну не прийшла війна. З перших днів бойових дій побував практично у всіх гарячих точках: Маріуполь, Сартана, Гнутове, Мар’їнка, Станиця Луганська, Попасна та ін. Пізніше підписував контракт декілька разів. А коли не дозволяло здоров’я служити, вимушений був звільнитися зі Збройних сил України. Під час служби у волинській 14-ій бригаді почав жити з місцевою мешканкою.

Як розповідає Ігор, усе було добре доти, поки в нього були гроші. Коли ж звільнився і настав час карантину, треба було повертатися в Харків та оформляти пенсію. Але всі сполучення були перекриті, ні автобуси, ні потяги не курсували. Тому довелося чекати, і з часом заощаджені кошти закінчилися.

“В один день, коли цих грошей вже не було, я став нікому не потрібен, – розповідає Кажан. – Простіше кажучи, моя співмешканка вигнала мене на вулицю”.

За словами Ігоря, йому довелося саме «бомжувати». Поки було літо, він спав на лавочці в парку у військовому містечку. Колишня співмешканка проходила поруч декілька разів на день, але не звертала на нього уваги, ніби зовсім не знайома.

“Три місяці прожив на вулиці. Не бачив ні холодної, ні гарячої води. Був небритий, як піп, весь брудний і смердючий, – каже Ігор.

Військові побратими, які знали Ігоря, зокрема, Богдан Редько, Андрій Левчук, чим могли, допомагали. Купували цигарки, трохи годували, приносили гарячу каву. Але були й такі люди, які приходили з пляшкою горілки…

“Від безвиході я почав зловживати. Але й не тільки через це. Розумієте, поки день, то все ніби добре. А вночі, щоб зігрітися, також випивав, адже було холодно”, – ділиться своєю нелегкою історією Кажан.

Їв атовець останні два місяці лише яблука й аличу. Добре, що хоч врожай був. Через таке життя і харчування знесилився. Згодом через похолодання перебрався в закинутий вагончик, який виявився місцевим притоном. Але ж діватися було нікуди. Поки Ігор там жив, дуже часто поруч розпивали горілку та наливали йому.

Усе це сильно вплинуло на його здоров’я: відмовили ноги. Певний час він не міг взагалі вставати, вже не кажучи про те, щоб десь іти.

Як розповів військовий Богдан Редько, Ігореві він намагався допомогти в цій ситуації. Зверталися у бригаду по медичну допомогу. Але там відмовили через те, що чоловік не приписаний у частині.

Також просили допомоги в місцевих лікарів. У лікарні Кажана оглянули, виписали ліки, призначили крапельниці, та в стаціонар не поклали, посилаючись на брак місць через коронавірус. Але де ж тоді людині було «прокапатися»? Серед вулиці чи у притоні? Невідомо…

Так намагався вижити Кажан у Володимирі-Волинському, допоки його не врятували волонтери та побратими.

Історія порятунку

Як розповідає журналіст Олексій Біянов, прохання про допомогу Ігореві йому надіслав друг-атовець, який на той момент перебував за кордоном. У повідомленні він розповів про те, що у Володимирі-Волинському у військовому містечку за Юріївською церквою у закинутому будівельному вагончику без засобів існування майже при смерті знаходиться учасник бойових дій, у якого відмовили ноги. 

Олег Біянов разом з військовим Богданом Редьком та учасником війни, волонтером братиком Юрчиком кинулися рятувати бійця. На допомогу прибула також група швидкого реагування Центру допомоги ветеранам війни 4.5.0. із Луцька на чолі з пані Оленою, психологинею закладу та посестрою ветеранів.

«Темнота, болото, але до будки дісталися. Відчинивши двері, відчули неймовірний сморід, який виїдав очі. Кажан лежав на старому залізному ліжку, накрившись збитим брудним ватним матрацом і верхнім одягом. Це був кволий чоловік, який ледь підійнявся. Від холоду у нього трусилося тіло. Та й ноги ледь тримали його, був момент, коли просто вони відмовили», – пише Олексій Біянов.

Атовця забрали у машину та повезли в центр.

Happy End

Ігоря Бєліка забрали в Центрі допомоги ветеранам війни 4.5.0. Це місце, де ветерани отримують підтримку, теплі обійми та висококваліфіковані консультації.

У центрі чоловік кардинально змінився. Із самого початку його пролікували від залежності. Тепер Ігор не вживає взагалі. Також він займається реабілітацією фізичного здоров’я на спеціальних тренажерах.

Як виявилося, у минулому Ігор працював в елітних ресторанах країн Прибалтики, тож тепер у Центрі на столі можна побачити й вишукані страви. Як зізнався Кажан, він любить готувати.

Окрім цього, зайнявся господарством. Зробив ремонт у приміщеннях Центру. А також на квітниках підготував рослини до зимівлі.