Донецьк 2020: до Дня міста і Дня шахтаря жителі розповіли і показали, як змінилося місто
Донецьк – найвідоміше, найбільше, найрозвиненіше місто на окупованій частині Донбасу. В останню неділю серпня там традиційно святкують День шахтаря і День міста.
Що відбувається в Донецьку? Яким він став за роки війни? Жити стало гірше чи краще? Жителі міста розповіли, які правила ввели бойовики угруповання «ДНР». Що тепер в дефіциті та як долають труднощі? Про що шкодують люди та що хочуть повернути? Про це – у матеріалі журналістів спеціального проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії».
Ранок у Донецьку: що відбувається після «комендантської години»
Площа Леніна – серце Донецька. Довкола – ні душі. Минуло рівно півтори години з того моменту, як завершилася «комендантська година». У Донецьку вона триває з 23:00 вечора до 5:00 ранку.
У променях ранкового сонця Донецьк виглядає, як і будь-яке інше місто. Людей – мало: хтось на ранковій пробіжці, десь копошяться комунальники. На початку робочого дня на вулицях стає дедалі жвавіше.
«Ось біла ця будка – поліції. Не знаю, о котрій вони тут заступають, але ми прийшли о 06:30 – тут знаходилися двоє поліцейських. Зараз вони пішли, пішли, мабуть, пити каву. Напевно, тут і ночують», – розповідає жителька окупованого Донецька.
Бойовики угруповання «ДНР» офіційно нарахували в Донецьку 940 тисяч жителів. Зрозуміло, що вірити цим даним не можна. В української влади точної цифри – немає.
Як пристосувалися жителі Донецька до нової реальності?
«Для мене місто Донецьк – це гордість. Я тут живу дуже багато років, я люблю своє місто, воно для мене – все. Мені шкода, що зараз така ситуація, але, я думаю, що все налагодиться і ми будемо кращими за всіх», – висловила сподівання жителька окупованого Донецька.
«Гірше трохи стало, звичайно. Але, в принципі, нормально. Час такий, тяжкий», – каже літній чоловік.
«Рівня життя того самого довоєнного Донецька – 2012-13 років – найбільше не вистачає», – зізнається донеччанин.
«Те, що стріляють – це раз, найголовніше – немає миру, а так, в принципі, місто живе. Ну, і населення якось поменшало, на околицях – особливо. Комендантська година… Раніше було якось веселіше, народ був веселішим, був усміхненішим», – розповідає чоловік.
Пам’ятники бойовикам: «Гіві», «Моторолі», «Захарченку»
Варто нагадати, що Донецьк зараз ізольований від решти України. А угруповання «ДНР» формує свою паралельну реальність. 25-го серпня на Алеї героїв відкрили пам’ятник бойовику «Гіві».
Раніше там з’явилися бюсти колишньому ватажкові угруповання «ДНР» Захарченку, ще одному відомому бойовику з позивним «Мамай», а також російському співакові Йосипу Кобзону.
А ось, наприклад, на місці біля кафе «Сепар», де був убитий Олександр Захарченко, стоїть пам’ятний камінь із надписом: «Тут трагічно загинув глава «ДНР» і охоронець». Поряд – вінки зі стрічкою: «Росія, Ямало-Ненецький автономний округ, місто Новий Уренгой».
«ДНРівська» пропаганда в Донецьку відчувається у всьому – навіть під час поїздки в громадському транспорті.
«Вийшла я на зупинці. Купила ось такий квиток. На квитку написано «З днем Росії». Вартість квитка – 6 рублів», – показує папірчик з надписом донеччанка.
Живучи під постійним пресингом цієї пропаганди, одні жителі бояться на камеру говорити те, що думають, а інші навпаки – не соромляться у висловах.
Транспорт у Донецьку. Куди можна поїхати з міста?
З автовокзалу «Південний» зараз можна пересуватися як територією окупованої частини Донеччини, так і дістатися у різні міста Росії. Автосполучення з Україною наразі відсутнє – блок-пости закриті через пандемію коронавірусу.
«Я – справжня жителька «ДНР» і підтримую Росію! Україна – для мене це закрита тема», – стверджує донеччанка.
«Я туди не їжджу. Ну, я не знаю, не люблю я Україну. Кому треба – через Росію туди з’їздять. Я, скажімо так, патріот нашої «республіки», а «бендер» я з дитинства ненавидів», – каже літній чоловік на зупинці.
«Дуже погано – у нас батьки на території України залишилися. І ми просто не можемо туди поїхати. Прописка – тут, а туди як? Все!», – розповідає донеччанин.
Багато автобусів ходять в окупований Крим і Росію. Доїхати до Москви, наприклад, коштує 1800 рублів (668 гривень – ред.). Їздять через непідконтрольну Україні ділянку кордону.
«Донецька «митниця», російська митниця – все, загалом, зручно, доступно, без якихось нервових потрясінь», – каже чоловік.
– Звідки ви приїхали?
– З Криму, з Севастополя, – відповідає жителька Донецька, яка тільки-но завершила подорож.
– Як відпочивалося?
– Відмінно! Відпочивати – не працювати! Доїхали туди – добре, назад – трошки складніше, бо 25 годин – в дорозі», – розповідає жінка.
Мобільний зв’язок: «Фенікс»
Місцевий зв’язок у Донецьку має назву «Фенікс». Раніше пакет коштував 50-100 рублів на місяць. Відносно нещодавно тарифи подорожчали.
«Як вам сказати … Буває, що зв’язок працює з перебоями: не завжди додзвонишся. А так – цілком нормально», – ділиться враженнями донеччанин.
«Порівняно з тим, як було на початку і зараз – звичайно, велика різниця. Дуже велика! Залежить від погоди, якщо, припустимо, блискавка, грім чи сильний, поривчастий вітер дме – зв’язок… додзвонитися з третього чи четвертого разу виходить. 4G добре працює, принаймні, в центрі – точно», – каже чоловік.
«Ми поповнюємо тільки оператора «Фенікс». Картки-поповняшки на 50 і 100 рублів. Ну, і на 200 теж є. У нас – тільки картки, по місту ще є термінали оплати. «МТСом» я вже два роки не користуюся. Люди запитують, але у нас такого немає, на жаль», – пояснює продавець у магазині зв’язку.
Раніше чимало містян користувалися оператором «МТС». Зараз у Донецьку ще залишаються його потужність, але інтернет вже не працює.
Банк у Донецьку. Як перевести гроші?
Окремо варто розповісти про фінансову систему в Донецьку. Угруповання «ДНР» ще восени 2014-го року створила так званий «Центральний республіканський банк». Відділення розмістили в захоплених приміщеннях українських банків. Карти свої «банк» бойовиків випустив, але їх функціонал – обмежений.
«Банківська система, як така, в Донецьку відсутня. Взагалі немає ніяких банків! Існує лише один внутрішній «банк», який випускає карти для бюджетників, пенсіонерів. Пенсіонерам, звичайно, пенсії нараховують, а бюджетникам – зарплату», – розповідає жителька Донецька.
«– Як часто ви користуєтеся ось саме карткою?
– Ну, зарплата і пенсія – два рази на місяць, – каже донеччанка.
– А розплатитися нею можна в магазинах?
– Я не пробувала, я зазвичай готівкою розплачуюсь».
Місцеві жителі кажуть, що картка стає у нагоді під час сплати комунальних послуг. Також розплатитися місцевої картою можна у великих супермаркетах і аптеках. Але, наприклад, далеко не у всіх кафе і ресторанах.
«Відділення банку сьогодні закрите, але банкомат працює. Вставляємо картку. «Центральний республіканський банк», обираємо мову. Ну ось, зняття готівки. Але мені знімати не потрібно, в принципі, і грошей на рахунку немає», – показує, як працює банкомат місцева жителька.
Оскільки сучасна фінансова система відсутня – немає і банківських переказів, як з підконтрольної Україні території, так і з Росії. Але в Донецьку знайшли спосіб обійти це обмеження. На ринках діють напівпідпільні центри переведення в готівку.
Схема проста: бажаючий передати гроші родичу в Донецьк, власник карти, наприклад, з Києва, переводить потрібну суму в гривні на гривневу карту того, хто переводить ці гроші в готівку. І видає її людині в Донецьку в рублях – зазвичай за заниженим курсом і мінус 5-8%.
«– А можна ж на «Приват»-картку, щоб перевели гроші з України?
– Ваша особиста карта.
– З моєї особистої карти?
– Карту дистанційно ми не даємо. Ви заходите в додаток «Приват-24» або «Пумбівский» – і ми тут переводимо, знімаємо грошики.
– А який відсоток, скажіть будь ласка?
– По курсу – 2,35, видача в рублях.
– Угу, а я можу в Україну перевести гроші?
– Ви можете, по курсу 2,65», – пояснили в одному з таких центрів.
З готівкою в Донецьку простіше – завжди можна обміняти і гривні, і долари. До речі, стенди на обмінниках теж збереглися з довоєнних часів. І часто «рубль» – позначають «гривнею».
Втім, незважаючи на нерозвиненість фінансової системи в Донецьку, тут є ті, хто отримує з ситуації вигоду. У місті будинки таких «бідних жителів міста Донецька» помітно вирізняються.
Які продукти можна купити в Донецьку? І що продають в торгових центрах?
Чи є в Донецьку де і на що витратити гроші? По-перше, це продукти. Дефіциту на закордонні товари там немає.
«Нутелла» – 630 грам – 510 рублів, пиво «Хайнікен» коштує 62 рубля, «Корона» – 113 рублів. Є горілка, лікери, що завгодно», – показує асортимент у супермаркеті донеччанка.
Далі – торгові центри. «Золоте кільце», «Континент» і «Донецьк Сіті» після 2014 року кілька років стояли закритими. Зараз працюють, але не всі заповнені магазинами.
«Торговий центр «Донецьк Сіті». Подивимося, які світові бренди тут ще залишилися. Магазин «Манго» – закритий, магазин «Марк О’Поло» – закритий, далі не пройти – там непрацюючі «П’єр Карден», «Рой Робсон», «Дизель».
А ось магазин «Рібок» – працює. «ЛТБ» закритий. «Філіп Плейн» працює. Також працює «Маріо Музі» – чоловічі і жіночі взуття та сумки. «Інтертоп» – закритий, на жаль, продавали тут таке взуття як «Ара», «Браска», «Бронкс», «Кемпер», «Кларкс», «Еко», – розповідає жителька Донецька.
У Донецьку наразі офіційно не працюють ні «Адідас», ні «Найк», ні «Рібок». На місці колишнього «Найка» зараз розташовується магазин «Джордан», але у ньому так само продовжують продавати продукцію фірми «Найк».
«Або ж замість великого магазину «Спортмайстер» – зараз магазин «Лайк», в принципі – одне і те ж, «Спортмайстер» пішов – зайшов «Лайк». Відносно недавно він відкрився, переважно там китайська продукція, але така, доступна для молоді», – каже місцева жителька.
Торговий центр «Білий лебідь» – зараз у занедбаному стані, так що не заїхати навіть на парковку. У довоєнний час там можна було купити багато брендової продукції, зараз він закритий.
«Ходжу в «Континент» або «Донецьк сіті». В принципі, як і раніше. Але асортимент, звичайно, малуватий. Зараз, я вам скажу, або везуть фабричний Китай, або старі колекції. Нового, на жаль, до нас нічого не везуть», – розповідає донеччанка.
До війни, як і у всіх великих містах, на центральних вулицях Донецька розташовувалися великі брендові магазини. Зараз на їхньому місці – порожньо.
«Фешн-маркет «Міратон» – закритий, «Мозаїк» – закритий. Це вулиця Артема – центральна вулиця міста. Ось один з популярних магазинів колись у Донецьку – «4 сезони» – закритий. І на його місці поки нічого не відкрилося. «Колінз» – так само закритий. Там навіть не зняли рекламу, магазин в оренду ніхто не бере», – розповідає місцева жителька.
«Речі купую – в інтернеті замовляю, привозять і з України, і з Росії. При особистій зустрічі оплачуємо, переважно. Зустрічаємося – і оплачуємо», – розповідає донеччанка.
«У Інстаграм, переважно. Або – на Аліекспресс можна, зараз у нас є доставка в Донецьк», – каже дівчина.
«На Аліекспрес замовляю, інколи через постачальників або сама приводжу і сама продаю, тобто – і собі і людям. Доставка з Російської Федерації до нас – безкоштовна. Я постачальнику плачу гроші, а він уже там сам розбирається, замовляє», – додає донеччанка.
«Є люди, які займаються приватно – дещо з речей можна замовити. Є групи ВКонтакті», – розповідає місцева жителька.
«Замовляли поки кордони були відкриті. А зараз немає такої можливості, хороших речей не везуть, на жаль», – каже жінка.
Що стосується побутової техніки, то українські магазини – закрилися, а деякі отримали «ледачий» ребрендинг. Але донині можна купити техніку тих же виробників, що і скрізь в Україні. Багато чого залишилося ще з довоєнних часів, решту – завозять з Росії.
«Був магазин «Фокстрот», прибрали кілька літер – тепер «Фокс», а так, в принципі, торгують так само побутовою технікою. На даний момент, магазини техніки «Комфі» в Донецьку не функціонують, навіть вивіска залишилася, будівля стоїть. Ось видно – «Зачинено, не працює», – розповідає донеччанка.
Ще один варіант знайти дешеві хороші речі або може навіть щось з техніки – це барахолка. Їх в Донецьку є кілька.
«Оскільки у багатьох людей немає роботи і просто маленька пенсія у пенсіонерів, все, що є у них вдома, виносять на барахолку – книги, медалі, ложки, вилки, одяг, іграшки – та чого там тільки не знайти! Молодих людей я не побачила, в основному це тільки пенсіонери. Кому пенсії не вистачає, хто звик уже до такого способу життя», – кажуть місцеві жителі.
Як купити товар через інтернет в Донецьку?
«Барахолка» для молодих – вже давно перемістилася в інтернет. Крім різних груп в соцмережах, в окупованих містах також працює українська платформа ОLХ. Щоправда, скористатися всіма її перевагами в Донецьку не вийде.
Банківською картою оплатити товар можна, якщо продавець і покупець – місцеві, розрахунок відбувається при зустрічі. Якщо – ні, то є ціла схема.
«Як відбувається замовлення з України? Зазвичай, як я цим користуюся – у мене є знайомі, які живуть на підконтрольній Україні території, обираю будь-яку річ і «Нашою поштою» відправляю, ця річ приходить в певне місто, людина забирає, а потім перевізником відправляє мені.
Або існує послуга, що самі перевізники забирають посилки за накладною. Будь ласка, експрес-доставка: «ДНР», «ЛНР», Крим, Росія, а так само і Україна, прошу звернути увагу», – розповідає місцева жителька.
Є два конкуренти – «Наша пошта» і «Пошта Донбасу». «Наша пошта» має свої філії в «ДНР», «ЛНР», в Криму і в Росії.
«Припустимо, ми замовляємо товар. Взаємодіє сайт з різними майданчиками, такими як «Аліекспрес»: доставляються вантажі в Україну та з України», – пояснює донеччанка.
«Пошта Донбасу» працює тільки на території Російської Федерації.
«Можете замовити будь-який товар, оплачуєте його і на адресу доставки вказуєте село Куйбишеве, Ростовської області й індекс. За цією адресою знаходиться «Пошта Росії». І раз на тиждень з цієї адреси «Пошта Донбасу» забирає і привозить посилки в Донецьк», – пояснює схему роботи пошти донеччанка.
Аналоги популярних сервісів в Донецьку – доставка їжі
В цілому, в окупованому Донецьку працюють аналоги багатьох популярних сервісів, без яких важко уявити сучасне місто. Ще один приклад – доставка їжі.
Можна замовити практично все: суші, роли, піцу, пиво, бургери, різне різноманіття закусок, також сніданки, обіди, бізнес-ланчі.
Але і тут є свої донецькі особливості. Замовлення доведеться чекати мінімум годину, а нічної доставки немає. Також не можна розплатитися карткою: кур’єр приймає тільки готівку.
Ціни доволі невисокі: піца, наприклад, коштує 200 рублів, це трохи більше 70 гривень. Майже стільки ж доведеться заплатити за саму доставку. Роли по 125 рублів, це в районі 45 гривень.
«Упаковка достойна у служби доставки. Зараз перевіримо температуру піци, тому що везли півтори години. Виглядає чудово, піца тепла, все нормально», – показує замовлення донеччанка.
«Донбас Арена»
Напевно, головним символом довоєнного Донецька є стадіон «Донбас Арена». Колись предмет особливої гордості і одне з улюблених місць відпочинку городян. Сьогодні тут порожньо і тихо.
«Ми з вами потрапили на дуже рідкісний момент, напевно до Дня міста це зробили – куля крутиться. Скільки сюди не приїжджала, постійно була вимкнена подача води. За рахунок подачі води він крутиться, тому що важить, я не пам’ятаю точно, але дуже багато тон», – пояснює донеччанка.
Якщо до війни донеччани приходили сюди заради футбольних матчів або великих концертів, то тепер на «Донбас Арену» можна потрапити хіба що на екскурсію.
«Музей зазвичай був відкритий. На поле – не потрапити, але в музей футбольного клубу «Шахтар» можна було пройти, але на даний момент до 1 вересня він закритий. Раніше близько до стадіону не підпускали, там стояв шлагбаум на в’їзді.
Ну, а тепер шлагбаум піднятий постійно і можна вільно проїжджати. Тому приїжджає молодь і тут на асфальті крутить п’ятаки на машинах», – додає місцевий житель.
Що жителі Донецька хочуть повернути з довоєнного життя?
«Було дуже багато концертів. На футбол любили ходити. Всією сім’єю відпочивали. Було чудово. Якщо б повернулося, теж було б дуже добре», – ностальгує жінка.
«Звісно. Я фанатом був, особливо футболу. «Шахтар» сильно люблю. Концертів було багато. Взагалі, класно було на стадіоні. А зараз, звичайно, брудний стоїть, покинутий. Шкода. Саме класне місце в Донецьку було», – каже донеччанин.
І поки одні об’єкти зникають з життя міста, поруч з’являються нові. На самому початку ми вже розповідали про пам’ятник бойовику «Гіві». Так ось відкрили його якраз поблизу стадіону. Донецьк змінився і змінюється далі, але День шахтаря, День міста для донеччан залишаються знаковими святами.
«Завжди у нас свята широко проходили, масштабно, з душею, але зараз якось особливо сприймається», – розповідає жінка.
«Шахтарська галузь трохи здає позиції, багато шахт закриті. У мене товариші скаржаться, що шахти закриваються. За друзями сумую, які виїхали, деякі товариші загинули», – каже житель окупованого Донецька.
«Я, звичайно, подумав, що мені навіть в якійсь мірі випити не можна, тому що у мене алергія, а алкоголь загострює алергію, але доведеться пожертвувати собою заради свята», – сміється літній чоловік.
«Ой, ось тут болить все, не можу, до сліз… Хочеться, щоб все ожило, все повернулося. Вже не повернеться, звичайно, як було, але тепер сподіваємося на краще, що відродиться, може, все буде добре», – каже донеччанка.
«Комендантська година» в Донецьку
День в Донецьку ми почали на площі Леніна. Тут же і завершимо – за двадцять хвилин до початку «комендантської години». Після 23:00 виходити на вулицю жителям Донецька заборонено.
«22 година 37 хвилин. Ходімо пройдемося. Черговий трамвай йде. Подивіться, скільки в ньому людей – дві людини. 10 хвилин залишається до кінця офіційного часу, коли можна перебувати на вулиці. Через 10 хвилин починається комендантська година.
Можна натрапити на звичайний патруль, а можна – на патруль з військовими. ДАІшники вже роз’їхалися. На зупинках, як бачите, людей немає. Ми їдемо по центральній вулиці міста – по вулиці Артема. Вже нікого немає», – констатує місцевий житель.
