Пам’яті загиблого героя АТО Андрія Комаристого

Колишній учень школи села Низкиничі Іваничівського району, загиблий військовослужбовець – Герой України, сьогодні 27-го травня повертається до свого рідного навчального закладу меморіальною дошкою.

Увіковічнити пам’ять військовослужбовця у граніті вирішили мешканці села Низкиничі, які і зібрали необхідні кошти.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Андій Комаристий нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, шкода, що посмертно.

Біда прийшла в Україну підступно та підло, ім’я її – неоголошена війна. Можна звикнути до багатьох речей, але не можна звикнути, коли впродовж останнього року ледь не щодня Україна хоронить своїх кращих синів і дочок, убитих окупантами на Сході країни.

Не обійшла біда і село Низкиничі Іваничівського району – 4 вересня 2014 року пішов із життя Андрій Комаристий.

Йому було всього 20 років, він любив спорт, займався в ДЮСШ і неодноразово відстоював честь міста та області на різноманітних турнірах з гандболу, мріяв стати відомим спортсменом.

Після 8-ми класів Низкиницької ЗОШ, хлопець вступив до Броварської спортивної школи, потім навчався в Нововолинському ВПУ №1, здобуваючи професію гірника.

Після здобуття освіти деякий час працював на шахті №1, та незадовго записався на контрактну службу в армію. У складі 24-ї механізованої бригади він із перших днів конфлікту перебував у зоні АТО. Був кулеметником і неодноразово рятував своїх побратимів від смерті. Під час шалених сепаратистських обстрілів біля села Хрящовате Луганської області Андрій був тяжко поранений, врятувати життя не вдалось, про його загибель повідомили сім’ю 4-го вересня, похований 8-го вересня.

“Поки ми живі – житиме пам’ять про наших героїв. Андрій з меморіальної дошки щодня зустрічатиме та проводжатиме поглядом учнів та нагадуватиме кожному з нас, що він поклав життя, щоб ми жили в мирній квітучій Україні” , – розповідають вчителі Низкиницької школи.

Педагоги, які навчали Андрія згадують, що юнак був дуже товариським та відкритим до спілкування, на нього можна було покластися. Його візитною карткою була посмішка, яку і до сьогодні пам’ятають. Навіть після закінчення навчання у школі він часто приходив у гості до вчителів та товаришів, адже відчував, що йому тут раді.

Пам’ять про Андрія Комаристого, який поклав життя за мирне небо над головою, завжди буде жити у серцях його рідних, близьких, друзів, знайомих, а його подвигом пишається уся Україна!