Розповіли, як виглядало традиційне житло на Волині у ХІХ – ХХ ст.

Українське народне житло створювалося протягом століть шляхом безперервного вдосконалення прийомів і форм, що відповідали умовам життя, побуту й естетичним вподобанням народу.

Хроніки Любарта розповіли, як виглядало традиційне житло на Волині.

Вигляд української хати залежав від регіональних особливостей місцевості. Суспільно-політичні умови розвитку регіону, природно-кліматичні фактори, ландшафт справляли великий вплив на формування народної архітектури, на характер житлових будівель, їх розміщення.

У кожному регіоні формувались власні моделі народних жител. Адже для їх спорудження використовували місцеві матеріали.

Особливості волинського житла

На Волині теж існували різні типи традиційного житла, проте всі вони мали спільні риси. Варто зауважити, що за зовнішнім виглядом села, які зараз на території сучасної Волинської області, можна поділити на дві групи: північні або поліські села, які розташовуються в етнографічному регіоні Волинське Полісся та південні – села розміщені на Волинській височині.

У північній та північно-західній частині Волинської області житлові приміщення будували з дерева, в лісостеповій – з глини, соломи, дерева з використанням каменю. Ці матеріали впливали на загальну форму і художнє вирішення житла.

Велика кількість лісових масивів на більшості території Волині, доступність і простота обробки дерева зумовило широке використання деревини при спорудженні народно-житлових комплексів.

У північних селах переважали дерев’яні зрубні хати, часто не білені, під дерев’яним двосхилим дахом.

Традиційною для Волинського Полісся була курна хата – панівний різновид житла в середині ХІХ ст., що місцями зберігся до початку ХХ ст.

Назва хати визначається типом опалення: дим з печі виходив прямо до приміщення, нагріваючи його і повільно просочувався крізь отвір у стелі вгорі порогової стіни, зникав у піддашку.

Південна волинська хата загальним виглядом наближена до традиційної хати Наддніпрянщини. Житлова частина хати обов’язково була побіленою.

Дахи тут були переважно чотирисхилими, солом’яними, з низько опущеною стріхою, яка захищала хату від сонячного перегріву.

Вікон в хаті, зазвичай, було три: два з головного фасаду  – поблизу дверей та одне на вузькому боці хати. Крім того, інколи над піччю могло розміщуватись ще одне маленьке вікно з однією шибкою.

Планування хати

Характерною рисою української хати є простота плану. За формою – це переважно витягнутий прямокутник, інколи майже квадрат. Слід відзначити, що на території Волині існувало кілька видів традиційного житла.

Простим і найпоширенішим типом житла у XVI – XVIII ст. була однокамерна хата. Цей тип побутував на Волині аж до кінця ХІХ ст. Невелика кількість однокамерних хат зустрічались і до початку ХХ ст.

Пізнішим етапом розвитку народного житла є двокамерне житло, яке було поширене на Волині ще з початку ХVII ст. і зустрічалось аж до поч. ХХ ст.

Двокамерна хата складалась з сіней та власне “хати” , тобто великої або середніх розмірів житлової кімнати.

У хаті сім’я проводила свій час: тут спали, їли, готували їжу та займались хатніми справами, святкували релігійні та родинні свята.

Сіни виконували функції збереження хатнього начиння (саме тут стояла драбина на горище) та їжі (яєць, борошна, круп).

Узимку тут стояли бочки з квашеними огірками та капустою, на жердках висів одяг, інколи навіть влітку тут можна було спати.

Наступним етапом у розвитку житла є трикамерний тип. З’явився ще у ХVІ ст., проте значного поширення набув у ХІХ ст.

Житлові будинки з таким плануванням, окрім хати й сіней, мали ще комору. Також такі типи трикамерного житла стали основою для створення будинків із двома житловими приміщеннями (одне з них було основною кімнатою, друге використовувалось як святкове).

Трикамерна хата складалась найчастіше скадалася з хати-сіней-хати або ж хати-сіней-комори.

Поширеним варіантом традиційного трикамерного житла на Волині  у ХІХ ст. була хата з ванькирем. Ванькир – бічна кімната, відокремлена від великої, шляхом перегороджування хати піччю і грубкою.

Відділення великого приміщення від малого було частковим (для кращої вентиляції), відкритим залишався дверний проріз (інколи аркоподібної форми) та простір між стелею і верхом груби. Ванькир міг використовуватися як кухня чи спальня.

Ванькири в хаті – типове явище для Волині. Зразком такої пам’ятки може бути хата кінця ХІХ ст. із села Мокреці. Вона має планування хата+сіни+комора.

У житловому приміщенні є ванькир. Споруда зрубної конструкції, має чотирисхилий дах, покритий соломою.

На північному-заході Волині в ХІХ ст. – поч. ХХ ст. трапляються “довгі хати”. У плані довгі будинки складаються із житлових та господарських будівель розташованих під однією стріхою.

Характерною ознакою цих будівель є велика кількість широких вікон (до 5-7).

Конструкція хати

На Волині у будівництві хати застосовували два типи конструкції стін: зрубний і каркасний. Хоча зрубна і каркасна техніка часто могли поєднуватись в одній будівлі.

Матеріалом для будівництва, як житлових, так і господарських будівель, слугувало дерево (сосна, дуб, рідше осока або береза).

Конструкційною основою зрубних будівель є стіни з горизонтально викладених колод, брусів, з’єднаних на кутах врубками.

Кожний ряд називається “вінцем”. Вінці зрубів завжди були майже однакової товщини, крім підвалин, для яких використовувалося грубе дерево, переважно дуб.

Довжина зрубів досягала 5 м. Щоб така хата довше зберігала тепло, поверхні стін промазували чи обмазували глиняним чи вапняним розчином.

Зрубні житла найбліьш поширені в лісовій частині Волині, де житлова частина не білилась.  Ця система будівництва переважала до середини ХІХ століття.

Стіни каркасних будівель складалися зі стовпців, які закопували в землю або вставляли в нижній зрубний вінець (підвалини).

Стовпи розміщували по кутах будівлі й проміжках стіни. Заповнювали каркаси дошками, хмизом, очеретом, глиняними вальками.

Каркасні будівлі побутували в лісостеповій частині, де білили житлову частину (інколи сіни), залишаючи при цьому не біленими сіни та комору.

Широко використання стовпова або стовпово – каркасна техніка будівництва набула з середини ХІХ століття.

На півдні Волинської області переважали чотирисхилі дахи, які покривали переважно соломою. Вони кріпилися на верхньому вінці зрубу або на поздовжніх брусах (платвах), покладених на верху стін.

На території Волинського Полісся переважали дерев’яні двосхилі дахи.

Інтер’єр та внутрішнє наповнення

Хата на Волині була не тільки житлом, а й священним місцем. В її інтер’єрі, в усій організації внутрішнього простору відобразились багаточисельні народні традиції, символи, життєві правила, обряди та звичаї.

Основними сакральними місцями  у волинській хаті, які на всій території України, були  піч та покуть (або божник).

Піч була невід’ємним елементом житла. ЇЇ робили з глини або цегли. Вона була великою за розмірами, інколи займала до четвертої частини житлової кімнати.

Піч виконувала різноманітні функції: обігрівала, годувала, сушила і лікувала. Відповідно до розташування печі розміщувались і решта предметів інтер’єру.

На Волині, як і в інших регіонах України, піч ставили у кутку, справа чи зліва від входу (залежно від орієнтації хати).

Покуть (або божник) – другий сакральний центр хати. Тут в кутку на полиці стояли ікони, прикрашені рушниками, освячене зілля та квіти, складалися свічки.

Внутрішній простір волинського житла чітко розділявся на зони: 1) робочу; 2) побутову; 3) обрядово-культову.

Відповідно до поділу площі оселі і розміщувалися меблі та предмети: у робочій – піч, мисник; в обрядовій – стіл на покуті; у побутовій – піл або ліжко, скриня.

Традиційні меблі за функціональним призначенням ділились на дві групи: 1) для відпочинку та зручності виконання певних операцій (стіл, піл, колиска, ослони, лави); 2) для зберігання продуктів і речей домашнього вжитку.

Усі хатні меблі відзначалися конструктивною простотою. Розміри меблів були пов’язані з розмірами кімнати, лави відповідали довжині стін, а їх висота підпорядковувалась висоті підвіконня. Висота мисника – висоті дверей.

Основним місцем для спання був піл, або приміст – настил з колотих дощок, покладених уздовж від печі до причілкової стіни.

Спальна частина кімнати завжди була за піччю, у найтемнішому куточку кімнати, парадна частина кімнати – більш освітлена вікнами. Також для спання використовувались лави.

Двері в житлових будівлях Волині були низькими, а пороги високими, що пов’язано з утриманням тепла в хаті.

Відомий етнограф Федір Вовк вказує, що поріг робили дуже високим ще й для того, щоб до сіней не могла пройти вода та щоб туди не входила худоба.

Сіни відігравали в хаті комунікативну функцію, адже з них починався перехід до хати, комори, на горище, тут зберігали зерно, господарські речі (цебри, корита, кошики), по кутках стояли ціпи, мотики, сокири, а часом і жорна.

Сіни на Волині завжди були холодними, при цьому вони захищали житлову частину від холоду.

У коморі, якщо вона була одна в садибі, зберігали зерно, продукти, а також одяг у скринях або на жердках.

Варто сказати, що власна оселя для українців значила досить багато. Хата була своєрідним мікрокосмом людини, де та робила все, щоб їй добре жилося.

Велика кількість оберегів захищала будинок і всю сім’ю, яка там проживала від зовнішнього “злого” світу.