Колишній правоохоронець з Любомля розшукує колегу, з яким разом ніс службу у Чорнобилі
Колишній любомльський првоохоронець, Василь Федорович Кузьмук, розшукує товариша, з яким разом ніс службу у зоні відчуження.
Про це пише газета “Наше життя” від 13-го грудня, – передає Кордон.
Він як зараз пам’ятає той день, коли перебуваючи з оперативним завданням в селі Римачі його покликали до телефону на колгоспній бригаді.
“Справа термінова, негайно маєте прибути до райвідділу”, — повідомив у слухавку начальник карного розшуку Василь Мороз.
“Одразу промайнула думка, що щось сталося із моєю мамою, — пригадує Василь Федорович. – Вона тоді саме хворіла. Тому, прибувши у відділ, одразу запитав про це у керівництва. Проте, мене одразу заспокоїли і пояснили, що справа в іншому. З Міністерства внутрішніх справ УРСР прийшла телеграма про направлення одного працівника карного розшуку для виконання оперативної роботи в Києві та Київській області. З цього приводу у нашому підрозділі, який налічував тоді п’ять осіб, зібрали нараду, вирішуючи кому саме їхати. Одним не виходило за станом здоров’я, іншим в зв’язку із сімейними обставинами, тому я й зголосився”.
У зоні відчуження Василь Кузьмук відпрацював шістнадцять діб при тому, що рекомендований термін становив 3-5. Декого із його колег госпіталізували вже на другий день.
Земляка із Ківерець, Валерія Фірука, довелося особисто везти в сусідню лікарню, бо в нього кров виходила через ніс. Стояла спека, піднімався пил і дихати було важко.
Наряди формувалися по три людини, патрулювали пішки, без будь-яких засобів захисту. Потім, коли прибула комісія із МВС СРСР, наказали видати захисні маски, проте й вони “забивалися” через 3-4 години, ставали чорними.
“Згодом прийшли новенькі службові УАЗи, прямо із заводу, — продовжує Василь Федорович. — Кожна група мала свій автомобіль. Стало значно легше. А нашому підрозділу, в якому я був старшим ще й тому, що до нього входив місцевий дільничний Іван Чеколовець. Він на той час вже відпрацював у Чорнобилі 15 років і все там добре знав.
Ми потоваришували одразу та, на жаль, вже скільки років я про нього нічого не чув. Пробував розшукати, однак безуспішно. Буваючи у санаторіях, зустрічав багатьох, хто тоді працював у зоні відчуження та й вони про мого доброго товариша нічого не чули.
Колишній правоохоронець з Любомля розшукує колегу, з яким разом ніс службу у Чорнобилі, адже час йде і здоров’я все частіше підводить. Ось нещодавно потрапив до лікарні, дихати важко, серце “здає”. Оформляю документи на групу, отож приходиться доводити, що мої хвороби пов’язані з Чорнобилем. Марна трата часу. Збираю якісь папери, надсилаю запити, а що з того буде не знаю. Колись по декілька разів на рік викликали на обстеження, лікували, направляли в санаторії, зараз все не так. Державі ми не потрібні”.
Усього з Любомльського райвідділу міліції після Василя Кузьмука з певним інтервалом в зону відчуження було направлено ще п’ятеро правоохоронців.
Серед них офіцери й рядові співробітники — Василь Іванович Загура, Віталій Васильович Левчук, Іван Павлович Ковальчук, Володимир Іларіонович Шаран, Віталій Михайлович Шеремета. Згодом когорту колективу поповнили ліквідатори Василь Дзядук, Микола Місюк та Іван Каліш.
Кожен із них своєю працею не раз доводив відданість обраній професії, ставав на захист інтересів держави та громадян чим заслужили почесні нагороди, а головне, повагу серед колег та жителів Любомльщини.
