Фестиваль «Український коровай-сузір’я»: програма, традиції та творчі люди

Кожен, хто прийде у неділю, 6-го жовтня, у парк Слов’янський матиме змогу переглянути низку виставок, взяти участь у різноманітних майстер-класах, пригоститися смачними весільними солодощами у гостинних стилізованих садибах громад регіону, а також насолодитися дзвінкою, мелодійною, запальною, колоритною українською піснею.

Про програму, цікавинки фестивалю, людей, котрі його творять, традиції та інновації розповіли організатори:

Фестиваль у цифрах:

– 8 майстер-класів від народних майстрів Волині та Львівщини;

– 8 фрагментів обрядових весільних дійств;

– працівники культури району та області покажуть 9 фрагментів весільних обрядів на додатковій сцені фестивалю;

-10 снопів милуватимуть око гостей заходу;

– працюватиме 11 стилізованих садиб;

– експонуватиметься 12 різноманітних виставок;

– покажуть 15 старовинних обрядових костюмів наречених району;

– 28 колективів аматорського мистецтва виступлять на головній фестивальній сцені.

–32майстрині представлять на фестивалі свої короваї;

– 33 народні умільців представлять свої вироби;

– зібрано для виставки 43 вишитих рушники «На щастя, на долю»;

– 60 дітей району відтворило весілля своїх батьків на папері;

– 95 вишитих подушок від майстринь-вишивальниць Володимирщини;

– 173 весільні світлини;

Хобі, що стало справою життя

Короваї в Україні мають давню традицію. На сьогодні різноманітність їх видів, форм та оздоблення просто вражає. Завдяки правильним і вишуканим прикрасам короваї, як і будь-які інші кондитерські вироби, можуть бути не просто красивими, а шедеврами в світі солодощів.

Попри поширену думку, їх випікають не тільки для весілля, а й для зустрічі дорогих гостей, на заручини й, навіть, великодні свята. Цей священний хліб втілює ознаки традицій кожної сільської місцевості, фантазію та майстерність пекарів.

Близько п’ятнадцяти років цією справою уже займається знана на увесь район майстриня-коровайниця Наталія Гонтарук зі села Зимне. І кожного року її обрядові хліби милують око гостей «Українського коровай-сузір’я».

Перший свій коровай пані Наталя спекла, коли ішли з чоловіком до родичів на весілля. Потім пекла на весілля сестрі, рідним, друзям, сусідам. Так непомітно захоплення і перетворилося на справу усього життя.

Зараз її роботи – справжні витвори кондитерського мистецтва, здатні задовольнити найвибагливіший смак та стати окрасою будь-якого свята. Солодкими шедеврами майстрині залюбки ласують у різних куточках Волині. Вони смачні, вміло і зі смаком оздоблені, створені в українській та європейській манерах, а головне – випечені з душею.

“Секрет мій дуже простий — потрібно любити свою роботу і людей. Тішуся, коли, приїжджаючи за замовленням, молодята в захваті від короваю. До речі, вони ж мені і підказують чимало ідей, як прикрасити коровай, адже, як ніхто краще знають модні віяння”, – розповідає вона.

Та попри те, що намагається, коли випікає коровай, втілити у життя усі побажання наречених, Наталія Гонтарук відвідує ще й різноманітні майстер-класи із їх оздоблення, багато читає про це в інтернет-мережі, намагається не стояти на місці, а постійно удосконалювати свої витвори.

Снопи – ровесники фестивалю

Традиційною для кожного фестивального року є виставка снопів.

І кожен рік на «Український коровай-сузір’я» своїх колосистих красенів привозить директор БК с. П’ятидні Людмила Прус, яка у культурі працює ще із 2007 року.

“Мої снопи – ровесники фестивалю, – віджартовується у розмові Людмила Михайлівна. – Цього року це буде уже дванадцятий”

Вони ж, як зауважує жінка, «народжуються» не за один день. Адже потрібно зібрати зерно, просушити його та очистити стеблину.

“Тоді зв’язую маленькі пучечки, по 7 колосків, – зізнається майстриня, а у голові уже зароджується макет цього красеня під два метри висотою. На весь процес витрачаю приблизно місяць”.

А ще пані Людмила завжди прикрашає його квітами. Разом із польовими використовує й льон та просо, які для цього спеціально сіє у себе вдома.

Також, окрім снопів, у солом’яному доробку Людмили Прус є криниця, хата, вулик та млин, які прикрашають П’ятиднівський будинок культури.

Весільний рушник від хрещеної мами та вишиті подушки свекрухи

У невичерпній скарбниці духовної культури українського народу є особлива, винятково важлива її частина – народна вишивка. Вона виникла з потреби бачити, відчувати й творити красу власними руками та стала для українців своєрідним оберегом.

Не залишили поза увагою вишивку і організатори фестивалю «Український коровай-сузір’я». На цьому дійстві буде представлено виставки вишитих подушок та вишитих рушників «На щастя, на долю».

Серед розмаїття весільних рушників красуватиметься рушничок «На щастя, на долю» і заступника голови районної ради Алли Мельник.

У 1985 році, спеціально для такої важливої події, Аллі Романівні вишила цей рушничок хрещена мати Зінаїда Федорівна Заньчук. Яка, до слова, працювала вчителем математики у  школі №4 міста Володимира-Волинського. А у вільний час вишивала рушники та доріжки, зашиваючи повністю тло рушника різнобарвними узорами.

Долучилася до вишиванкових виставок і заступник начальника управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Світлана Мазурок. Світлана Анатоліївна принесе на виставку близько двох десятків вишитих подушок своєї свекрухи Ольги Мазурок, де застосовано 6 різновидів узорів. Одну із них майстриня вишила собі у придане ще на початку 60-х років минулого століття.

Різноманіття майстер-класів у сузір’ї фестивалю

Запрошує «Український коровай-сузір’я» гостей і на низку майстер-класів. Серед яких виготовлення унікальних прикрас – гердан, майстер-клас із гончарства, розмальовування медового пряника, хусткування та соломоплетіння.

Віра Олеш хусткуватиме красунь Володимирщини

Про давні хустки, які часто стають ключем до цікавих, а інколи й таємничих історій, їхнє значення в житті українського жіноцтва, манери пов’язувати та носити, прикрашаючи навіть сучасний одяг, матимуть нагоду дізнатися всі, хто відвідає «Український коровай-сузір’я», у рамках якого відома хусткувальниця Львівщини Віра Олеш проведе майстер-клас.

Про пані Віру можна говорити як про філолога, психолога, логопеда, журналіста, велотуристку, волонтера благодійного фонду, ведучу фестивалів, концертів, поетично-музичних дійств, ну і, звичайно, знану в усій Україні хусткувальницю. Вона разом із учасниками всеукраїнського заходу «Книжкова толока» об’їхала чи не всю країну, захустковуючи дівчат і жінок, таким чином додаючи їм шарму та величності.

А уже цієї неділі пані Віра вив’язуватиме хустки красуням Володимирщини, а разом із тим ділитиметься знаннями про їх походження і розмаїту специфіку в регіонах.

Усі охочі зможуть поспілкуватися із майстринею о 13.30 на додатковій сцені фестивалю.

Майстер-клас від майстрині соломоплетіння Валентини Якимович

Сама Валентина Якимович проживає в с. Соловичі  Турійського району. За фахом вона вчитель, але чарівний блиск соломи вабив майстриню віддавна, тож навчає своїх учнів не лише азам науки, а й соломоплетінню та народній флористиці у студії “Поліське золото”, яка діє при ЗОШ І-ІІІ ступеня с. Соловичі.

Своїми роботами вона прославила Турійщину далеко за її межами. Роботи Валентини Петрівни експонувалися на виставках у Києві в Українському домі, Волинському краєзнавчому музеї та в музеях Луцького замку. Також майстриня щороку бере участь у Різдвяній майстерні, що працює у Луцьку напередодні Різдва. 

«Просили батько, просила мати і я Вас прошу…»

«Просили батько, просила мати і я Вас прошу прийти до мене на весілля…» – саме такими словами майбутня наречена у супроводі дружок у національному одязі споконвіку запрошувала гостей на своє свято.

А от у яких обрядових костюмах вони це робили, можна побачити, прийшовши на фестиваль «Український коровай-сузір’я».

До слова, кожен костюм, що буде представлений на дефіле, має свою історію. Однією з таких поділилася з організаторами фестивалю директор школи села Лудин Людмила Гладчук.

Людмила Володимирівна народилася у сім’ї, де цінують, бережуть та примножують народні традиції. І хоча заміж виходила вона у 1986 році, у час, коли довгі роки радянська влада намагалася знівелювати усе українське, на весілля запрошувати гостей вона пішла у вишиванці.

“Коли постало питання в чому йти просити на весілля, в мами та бабусі була одна ствердна відповідь – звичайно у вишиванці, – зазначає у розмові пані Людмила. –  Тож я поїхала до Нововолинська на базар й купила там червону спідницю. Блузку ж мені чорно-червоними нитками вишила хрещена мати, а мама пошила. На голову я одягла український віночок із різнокольоровими стрічками”.

Яскраво пригадує співрозмовниця, як у цьому вбранні носила чоловікові вечерю:

“У нашому селі був звичай, напередодні весілля молода разом із дружками носила майбутньому чоловікові до нього додому вечерю. Я низько вклонилася, його батькам і йому та подарувала вишиту сорочку, в яку він переодягнувся аж після того, як я на весіллі обтанцювала своїх дружок”.

Так і стали вишиті сорочки оберегом молодій парі. Блузку, в якій ходила просити на весілля, Людмила Володимирівна зберегла та подарувала своїй уже дорослій донці, яка тепер із гордістю одягає її щороку на  День вишиванки.

Весільні «ретро»

Що тільки не включає у себе підготовка та проведення весілля: кортежі, найкращі сукні, найдорожчі букети і неймовірні фотосесії.

В усі роки весільний церемоніал був клопотом, але після нього залишались приємні спогади. А весільні світлини, які до середини 20-го століття були рідкістю, відразу набували статус раритету.

Чимало таких раритетіних фото буде представлено на виставці весільних світлин. До речі, найдавніша із них датується далеким 1927 роком.

Зі слів організаторів заходу – таку виставку зібрали, аби привернути увагу молоді до історії, дати змогу порівняти сучасних молодят і колишніх: їхній одяг, вирази обличчя, емоції, поставу. А також закликати молодих людей зберігати старі світлини, адже їхні весільні фото теж колись стануть «ретро».

Активну участь у фестивальному дійстві беруть і новостворені колективи. Одним із таких є фольклорна група, до складу якої ввійшли працівники клубних закладів Зарічанської громади. Хоч і створена лише минулого року та уже активно працює над відтворенням автентичних обрядів. Саме цією славною спадщиною вони вирішили поділитись із сучасною молоддю в рамках фестивалю «Український коровай-сузір’я». Цього року на додатковій сцені фестивалю вони відтворять фрагмент весільного обряду «Викуп молодої та читання корони».

Окрім того, працівники культури нашого та інших районів області відтворять і низку інших обрядових дійств. Зокрема, гості фестивалю зможуть побачити давні весільні обряди: «Запросини», «Випікання та вбирання короваю», «Дівич-вечір», «Благословіння молодої», «Викуп скрині», «Поділ короваю» та «Перезву».

Вокальний гурт із 25-річною історією

Серед низки колективів аматорського мистецтва своїм талантом із присутніми ділитиметься народний аматорський вокальний гурт «Вербиченька» клубу села Верба, який був утворений ще в серпні 1993 року.

Як зазначає одна із його учасниць Наталія Шамріцька, впродовж років його склад змінювався та в основному, це люди, які були в гурті з перших днів та є його основою ось уже понад 25 років.

“Колектив об’єднав справжніх аматорів вокального співу, які щиро і віддано люблять пісню, – розповідає Наталія Миколаївна. – Існування гурту «Вербиченька» – це роки наполегливої праці: творчі пошуки, систематичні репетиції, виїзди з концертами, участь в конкурсах і фестивалях, вивчення все нових і нових творів. Неодноразово вокальний гурт отримував грамоти, подяки та подарунки, що свідчить про зростання його майстерності”.

Репертуар «Вербиченьки» – різножанрове розмаїття більше двохсот пісень, які відображають світ природи і людини, життя і побут українського народу, оспівують високі почуття любові, патріотизму, духовності.

Де б не був, де б не виступав народний аматорський цей вокальний гурт – його завжди привітно зустрічають. Він добре знаний в себе в Оваднівській громаді та за її межами. Весною цього року народний гурт «Вербиченька» здобув Перше місце у І-му Всеукраїнському відкритому фестивалі-конкурсі хореографічного та вокально-хорового мистецтва «Лісова Пісня 2019», а в серпні взяв участь в Днях добросусідства «Кордон 835 Кречів-Крилів», де був в числі офіційних представників від України на польській стороні.

Гості фестивалю –  ансамбль «Гуляй Душа»

Кажуть, пісня українська існувала споконвіку. Щира й енергійна, така, що на місці не всидіти, або лірична та ніжна, наче обійми матері. Мабуть, саме тому українці не уявляють свята без співу й танців, жартів та запальної атмосфери. Й такий настрій панує усюди, де виступає ансамбль української пісні  «Гуляй Душа».

Виконавці цього київського колективу об’їзди із концертною програмою чи не всю Україну. А 6 жовтня вперше завітають до Володимира-Волинського на фестиваль традиційної національної культури «Український коровай-сузір’я».