Шацький альпініст підкорив Ельбрус, Карпати та Кримські гори
Альпініст третього розряду із Шацька Віталій Корнелюк піднявся на найвищу вершину Кавказу – гору Ельбрус, підкорив Кримські гори, вздовж і впоперек обійшов Карпати.
Про це пише газета «Новий погляд+», – інформує Район.Шацьк.
З того часу, як любов до гір стала сутністю його життя, а це понад 30 років тому, Віталій Іванович всього один раз робив перерву у сходженні. Сьогодні він прищеплює любов до гір своєму 10-річному синові Івану. Разом вони вже підкорили одну з найскладніших вершин Карпат – Петрос і почали планувати новий похід в гори …на квадроциклах.
“Як тільки відбувається штурм однієї вершини, я відразу починаю мріяти про іншу. Без гір я вже не уявляю свого життя!”, – говорить чоловік.
Почалося все в 1986 році. Бажання потрапити в гори вперше з’явилося в Луцьку, де Віталій Іванович працював. Звернувся в гірський клуб «Олімп» – там проводилися заняття з альпінізму і скелелазіння. Під час навчання здобув основні навики пересування по різних формах рельєфу, підкорив навіть п’ятиповерховий гуртожиток!
“Гори – це дуже складне середовище, до якого варто готуватись, щоб зменшити імовірність нещасних випадків”, – зауважує Віталій Корнелюк.
Першою вершиною, після сходження на яку йому присвоїли перший розряд альпініста, стала одна з гір Кавказу (3600 м).
“Це був суворий екзамен з низкою завдань, головне в якому – не підкорити вершину, а правильно пройти маршрут: записати найменші подробиці походу (коли прокинулися, які погодні умови, яка рослинність, де можна перейти річку тощо), забрати на перевалі записку попередньої групи альпіністів і залишити власну, сфотографуватися на фоні чотирьох сторін гори. Більше того, якщо хоча б одна людина не дійде до кінцевої точки маршруту, розряд не присвоюється цілій групі”, – розповідає Віталій Іванович.
Набагато складнішим був маршрут, після подолання якого альпініст здобув вищу, другу категорію. Це був уже не просто крутий підйом по скелях, а рух у зв’язці потужним льодовим масивом з тріщинами і проваллями, на якому “зарубувалися” через кожних декілька метрів. Втім, найбільш екстремальним, небезпечним і особливо пам’ятним став штурм Ельбруса – найвищої вершини Кавказького хребта висотою 5642 м. Два дні акліматизації, день підйому на майданчик до підніжжя гори і саме сходження. Групу, в якій перебував Віталій Іванович, накрила на горі негода. Це був кінець серпня, проте мороз сягав 10 градусів, видимість, через хуртовину, була нульовою. Альпіністи, які в таких умовах не могли рухатися, викопали в снігу печеру і п’ять днів у ній просиділи. На ранок шостого дня вийшло сонце і сходження успішно продовжилося. Таким чином шачанин підтвердив третій розряд з альпінізму. На наступний рік група професіоналів планувала підкорити семитисячник на Памірі, проте там саме почалися воєнні дії, і альпіністів не пустили на маршрут.
“Як альпіністу не замерзнути в суворих умовах гір?” – запитую у Віталія Івановича.
В людей, які вирушають у гори, має бути спеціальний одяг, бо погода там досить мінлива: то крижаний вітер зі снігом, то, буквально через хвилину, сонячно і тепло. Сплять альпіністи не в спальних мішках, бо вони досить важкі, коли їх носиш за плечима, а в пуховках. Це мішок по груди з парашутного матеріалу і з гусячим пір’ям всередині і така ж куртка – вони легкі і теплі. Загалом же турист у поході несе рюкзак вагою приблизно 28 кг, тому важливо взяти все необхідне і нічого зайвого.
З харчів альпіністи беруть у мандрівку крупи, консерви, сушені фрукти та овочі, шоколад, суху ковбасу тощо. Їжа має бути висококалорійною і мати невелику вагу. В поході смачне все, розповідає Віталій Корнелюк, особливо гаряча каша з м’ясом. А одного разу, зійшовши на сніжну гору, він навіть ласував морозивом! Колега з групи кинув до рюкзака банку згущеного молока, на горі його перемішали зі снігом – і отримали морозиво. Вийшов неперевершений смаколик!
Після того, як завершилися походи на Кавказ, Віталій Іванович засумував за горами. Почав працювати в школі села Мельники, де створив групу юних туристів-краєзнавців, в яку ввійшли старшокласники. Разом з дітьми сходили пішки Шацький і Любомльський райони, організовували 10-денні походи, побували біля всіх, навіть найменших, розташованих у непрохідних місцях, озер.
Найбільш пам’ятним став турпохід у Карпати. Згодом, не знайшовши однодумців серед своїх друзів і знайомих, почав ходити в гори сам, потім з собакою, далі підросла донька Юля, яка вже в 6 класі складала татові компанію.
А вже зараз разом із Віталієм Івановичем мандрує наймолодшй син Ваня. Про Карпати, які за багато років вивчив досконало, може розповідати годинами. Підкорив усі вершини, причому на кожну піднімався по декілька разів і з різних сторін.
“Дуже складна гора Петрос – крутий підйом і такий же спуск. Вершини Довбушанка і Ведмежик схожі до кавказьких, встелені камінням і дуже небезпечні, бо можна легко травмуватися. Торік я вперше взяв з собою в похід на Петрос сина, переживав, проте малий з усім справився на відмінно. Коли спустилися з гори, я був повністю знесилений, а він ще ганяв у футбол!” – усміхається, згадуючи про пригоду, мій співрозмовник.
Вже чотири роки, як Віталій Корнелюк опанував новий вид гірського туризму. Це мандрівка Карпатами на квадроциклі. Проїхав на транспорті Свидовецький і Боржавський хребти. Зізнається, що такого сплеску адреналіну і сильних емоцій не відчував ніколи. Проте небезпека на туриста чатує тут на кожному кроці: прірви, каміння, дороги, що після дощів перетворюються на річки…
Минулого року Віталій Іванович серйозно травмувався. Але після цього не став менше любити гори. Рюкзак з усім туристичним спорядженням у нього вже зараз стоїть напоготові, варто лише купити харчі – і в похід! Каже, що осінні Карпати – неперевершені, і він в передчутті нової екстремальної мандрівки.
Про ще один похід досвідчений турист із Шацька поки що тільки мріє – побувати біля підніжжя найвищої гори світу – Евересту. Втім, якщо є бажання, то немає нічого неможливого. Хай мрія здійсниться!
