Опублікували фото центральної вулиці стародавнього Володимира

Вулиця Фарна (нинішня Князя Василька) у місті Володимир-Волинський завжди була залюдненою на свята, а тепер на ній тісняться автомобілі, перетворивши майже весь простір на стихійну парковку.

Колись тут шпацерували ошатно вбрані дами з кавалерами, містяни гуляли цілими родинами. Адже на цій вулиці було все, що потрібно для міських розваг вихідного дня – ресторан і театр, фотоательє і кав’ярня, заквітчаний сквер і знаменита цукерня Ковальського, пише Слово правди.

«Ця вулиця завжди називалася Фарною, тому що брала початок від костелу, а він тоді був фарним, цебто парафіяльним, – розповідає
науков співробітниця ДІКЗ «Стародавній Володимир» Орися Вознюк.

“Разом зі сквериком вона утворювала спільний простір. А вулиця, яка нині носить ім’я Героїв Небесної Сотні, називалася 3-го травня, за днем прийняття польської конституції».

Особливо добре зі старої забудови тут зберігся будинок, де нині розміщений ресторан «Дружба». Побудований на початку ХХ століття, він присутній на світлинах, датованих орієнтовно 1916 роком. Спершу тут була кав’ярня Ройтера, куди містяни заходили не лише випити філіжанку кави, а й почастуватися свіжоспеченою здобою.

А вже в 1930-х роках у цьому будинку відкрився польський ресторан з такою дещо етно-назвою – «Під стріхою». Ресторан діяв і під час німецької окупації – втім, у ті роки відвідувати його могли лише німці.

Втім, лише перший поверх двоповерхового будинку відводився під ресторан. А на другому розміщувався пересувний Волинський драматичний театр.

Про це згадував старожил міста Іван Пархомюк. В юності він працював в аптеці готових форм, яка знаходилася у сусідньому будинку (там, де тепер «Кулінарія»), і приятелював з акторами, намагався не пропускати жодної вистави. А коли на канікули приїздив його друг Сергій Депо (згодом – отець Сергій, настоятель Свято-Василівської церкви), який навчався у богословській академії в Москві, хлопці, посидівши у кав’ярні на Фарній, ішли до театру.

Схований за деревами сквер юних княжичів Данила і Василька у міжвоєнний час виглядав справді по-європейськи – з низенькими, фігурно вистриженими деревами та кущами, елегантними ліхтарями, акуратними доріжками і заквітчаними клумбами. Це була чарівна відпочинкова зона, де у теплий погідний день  обожнювали прогулюватися городяни.

А трохи далі, там, де зараз розкинув віти крислатий дуб, була могила невідомого жовніра. І поляки на державні свята влаштовували тут мітинги і паради. В неділю і на свята вулиця Фарна перекривалася, і коли закінчувалася служба в церкві, містяни нею прогулювалися. Ті, хто мешкав на цій вулиці, у теплу пору року виставляли на балкони квіти. Перехожі ними милувалися. Хто мав гроші, заходив у крамниці, в кав’ярні. Інші просто гуляли.

“Фарна на той час була найбагатшою і найвишуканішою вулицею Володимира, – підкреслює Орися Вознюк. – Не знаю, хто на той момент, коли в місті встановлювалася радянська влада, займався питаннями архітектури, але вони фактично знищили всю центральну частину міста. Неправда, що центр був розбомблений – мені не вдалося знайти жодних спогадів, що бомби падали сюди. І більшість будинків після Другої світової війни таки вціліло. Також неправда, що це були халупи під солом’яними стріхами. Тобто, звісно, десь були і такі. Але в центрі, зокрема на Фарній, переважали добротні кам’яниці, які складалися у дуже красиві архітектурні ансамблі.”

І «совєти» все це знищували планомірно. Можливо, тому, що переважно ці будинки належали євреям. А серед радянської голоти, яка прийшла до нас зі сходу, побутувало переконання, що підвали цих будинків забиті скарбами. Звісно, навіть якщо щось там і було, це розграбували ще за німецької окупації. Але совєти в прагненні наживи нищили все.

На вулиці Третього травня, там, де зараз «Ощадбанк», і в міжвоєнний час був банк, але польський. Втім, розміщувався він в іншій кам’яниці, яку знищили чи то війна, чи то повоєнна влада. А той будинок, де тепер районна рада, належить до старої забудови, тільки з часом там знищили балкони. До війни у ньому мешкала родина Гольдштейнів. Очевидно, це була заможна сім’я, адже їй належав цілий чималий будинок.  Він був пофарбований в інші, ніж зараз, кольори, і мав значно симпатичніший фасад. Цей будинок належав одній родині – тобто це була дуже заможна родина. Під час німецької окупації тут розмістили гебітскомісаріат. Пізніше йому так і залишили адміністративну функцію

А там, де зараз височіє п’ятиповерхівка з магазином «Каштан», стояв двоповерховий будинок. За часів Австро-Угорщини там містилася судова інстанція. А пізніше, вже за поляків, – магазин.

З іншого боку Фарної, де тепер «Кулінарія», був «Магазин санітарії та гігієни» або ж аптека готових форм. Другий поверх використовувався як житловий. Він трішки змінився – з’явилася надбудована мансарда. У наступному будинку було фотоательє і магазин брендового чеського взуття марки «Бут».

А ось на розі вулиці, де зараз фотоательє «Люкс», стояв інший будинок. Там розміщувалися як «елітні», так і «масові» магазини. Зокрема, була крамничка, де містяни могли за доступною ціною придбати різноманітні речі щоденного вжитку.

Уся вулиця Фарна – там, де нині культурно-мистецький центр ім.Т.Г. Шевченка і житлова п’ятиповерхівка – складалася з одно- та двоповерхових будиночків з різноманітними крамницями.

«У двох будиночках, вкритих гонтом, були перукарня та аптека (яка також використовувалася як аптечний склад). Далі стояли одноповерхові флігелі з пласким дахом. В першому від костелу будинку була кав’ярня.  У наступному теж була кав’ярня.

Далі – кабінет лікаря Владислава Лікіндорфа – дуже дорогого доктора, який навчався у Львові, і його львівські родичі мали цілу лікарню. Далі крамничка, де, ймовірно, продавали пиво (принаймні, на вивісці зображена пивна пляшка), в наступних дверях була крамничка одягу.  Також там був кабінет адвоката», – Орися відтворює з давніх світлин «торговий ряд» центральної вулиці. Каже: завдяки тому, що власники не скупилися на вивіски, їх тепер можна розгледіти.

А по інший бік Фарної, де зараз готель і ринок, були продуктові крамнички – м’ясні, ковбасні, бакалійні. І тут уже працювала інша реклама – голосова, м’ясні магазини, ковбасні. 

Після Другої світової, з сумом констатує Орися Вознюк, всі ці крамнички знищили. Цеглу з цих будинків використали на будівництво свинокомплексу в районі вулиці Луцької.

Мрією дітлахів і спокусою для дорослих була знаменита цукерня Ковальського. Її красива триповерхова будівля – царство вишуканого шоколаду і модних європейських тістечок. Це була брендована цукерня Луціана Ковальського, філія Варшавської мережі.

Це була добротна будівля з міцної цегли, тож навряд чи її так сильно поруйнувала війна. Втім, від будинку нині і сліду не лишилося. А на його місці «совєти» збудували… громадські туалети. Зараз ця ділянка у приватній власності і на ній триває будівництво.

   До призабутих і дещо занедбаних пам’яток належить і будинок, в якому нині діє районна бібліотека для дорослих. Це був приватний особняк. І в міжвоєнний час у ньому засідав Клуб російського дворянства. За спогадами Анни Доримедонтівни Матвійок (Шуровської), до нього входило 14 російських інтелігентних родин, представники яких по черзі чергували у клубі. Люди там збиралися, спілкувалися, обмінювалися книгами, пили чай, читали новини з газет. На свята влаштовували різні вечори.