Весь Нововолинськ затих в унісон, щоб Кузьма почув його серця

Я завтра напевно також поставлю сумне фото із підбіркою моїх улюблених пісень. Та це все буде лише завтра , а сьогодні у мене та у всієї України поганий день, дуже  поганий день.

Усі вже знають, що трапилося і хто нас покинув. Я чув його голос ще по старенькому телевізорі, який був маленьким і чорно – білим, він не змінився. Скільки б я його не слухав і не бачив, його пісні залишалися знаковими і такими характерними для деяких моментів життя, що це не передасиш жодним словом. Просто його слова та його вірші настільки знайомі, що стали частиною мене.

Почувши новину зранку, мене охопив хвилинний ступор який переріс в дике небажання вірити в це.  А далі – несамовитий пошук в мережі і думка: «Хай буде живий, хай щось ті журналісти наплутали , хай це буде фейк». Пілсля перегляду  фотографій і відео прийшло розуміння того, що його більше немає. Зрозумів те, що я не почую більше його нових слів, які наче хвиля накриють тебе і стануть згадкою   та частиною мого життя. Закривши очі й глибоко вдихнувши, те гірке сьогоднішнє повітря, яке залишило неприємне відчуття  на весь день, промовив про себе – «Дякую».

У місті я не один такий, хто просто не хотів вірити й відпускати його. На центральну площу міста сьогодні у вечері зібралася чи мала кількість містян,  дорослих і малих , всі прийшли не тому, що так треба, а тому що, вони відчули що сьогодні в цей час їх місце саме тут. Людей було сотні зо дві, запаливши лампадки, всі стояли і дивилися на його портрет, який наче заглядав прямо тобі в душу. Та не було ні сліз ні істерик, просто тишина, яка, як мені здалося, була голоснішою за крики і ридання. Я давно вже не бачив стільки очей, таких чистих і щирих, які по-справжньому прийшли не плакати і не вбиватися горем , а подякувати йому. Він – наш друг, наш сусід і просто чудова людина. Ми разом із усією Україну, стоячи пліч-о-пліч, провели його туди де він буде далі писати і твори свою історію та вже не для нас.

З машини на площі лунав такий приємний і знайомий голос, і ми всі відчували, що він тут поряд він нікуди не пішов і ніколи нас не залишить. Тихенькими голосами дехто підспівував, а дехто намагався знайти слова у голові та сказати їх у голос. Та це все не було вже так важливо – він був поруч, і він і так все чув.